4. Деконцентрація засобів масової інформації

Існує чимало доказів того, що засоби масової інформації в Україні ще практично не підлягають процедурам деконцентрації, які включають, але не обмежуються застосуванням антимонопольного законодавства, в т. ч. до відносин власності в засобах масової інформації.

Можна виділити три основні способи забезпечення деконцентрації інших державних ЗМІ. Хоча важко очікувати на їх приватизацію інвесторами з-поза кола медіа-холдингів, участь яких хіба що посилить концентрацію ЗМІ. Європейська практика знає досвід перетворення державних чи комунальних ЗМІ на громадські, тобто такі, що управляються представниками і виконавчої влади, і затвердженими представницькими органами професійними творчими працівниками.

Втім, така процедура має сенс лише щодо тих державних ЗМІ, які мають значну аудиторію поза межами своїх відомств. До того, збереження офіційних ЗМІ як квазі-громадських, тобто таких, що переважно фінансуються на бюджетні кошти, замість їх приватизації як неприбуткових організацій чи суб'єктів підприємницької діяльності, може призвести хіба що до зміни форми фактичного державного контролю і цензури в таких ЗМІ.

Третім способом деконцентрації, який може стати головним за умов браку коштів у більшості бюджетів, є відмова видавців-державних органів від розміщення своїх програмних і рекламних матеріалів у власних ЗМІ. Натомість доцільно укладати контракти з приватними чи громадськими ЗМІ на підставі законодавства про закупівлю послуг на бюджетні кошти24 згідно з нормативними актами регуляторних органів та Міністерства економіки і європейської інтеграції.

Традиційно правове регулювання преси відрізнялося від статусу електронних ЗМІ, однією з причин чого була монополізація останніх державою в багатьох країнах, особливо у посткомуністичних. Наразі монополізація й друкованих ЗМІ, бодай приватними холдингами, призвела до того, що виборці часто отримують інформацію про вибори з єдиного видання чи групи видань, підпорядкованих тим самим власникам. Це особливо стосується інформації про місцеві вибори, які рідко привертають увагу національних і транскордонних ЗМІ.

Комітет міністрів РЄ наголошує, що системи контролю доступу до засобів масової інформації є джерелом конфліктів і підлягає деконцентрації. Країни-учасниці мають включити у власні процесуальні норми гарантії плюралізму ЗМІ, в т.ч. антимонопольного контролю за вертикальною і горизонтальною інтеграцією ЗМІ у мережі, що можуть доставляти інформацію встановленій законом частці споживачів національного ринку.

Ще один блок рекомендованих гарантій передбачає рівний доступ постачальників програмного й рекламного продукту до мереж доставки, а громадськості - до комунікаційних послуг (зокрема, базових навігаційних схем, якомога сумісних декодерів для розширення вибору споживачів, тощо)25.

В Україні існують програми приватизації державних та комунальних ЗМІ, як-от законопроект, підготовлений Українською асоціацією видавців періодичної преси. За умови певних поправок на підставі професійної і відкритої експертизи, прийняття і виконання відповідних програм цілком може стати однією з гарантій деконцентрації засобів масової інформації в Україні. Доцільним виглядає й обов'язкове ведення відкритого для громадськості реєстру фізичних осіб-контролерів змісту інформації, на зразок естонського реєстру виконавчих продюсерів будь-яких засобів масової інформації26.

Треба зазначити також, що прямим порушенням ст. 42 Конституції України є дискримінація приватних ЗМІ з надання та вартості послуг державних чи комунальних установ (друкарень, пошти, інших операторів зв'язку), що фінансуються державним чи місцевими бюджетами. Водночас офіційні ЗМІ мають різноманітні пільги, і постійне субсидіювання збиткових ЗМІ створює умови для недобросовісної конкуренції щодо доступу та поширення інформації про вибори, як і дискримінаційні тарифні, митні та інші фінансові переваги для державних і комунальних ЗМІ, що встановлює Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" № 540/97 від 23.09.1997 р.