3. Інформація про суб'єктів виборчого процесу

Українське законодавство вимагає оприлюднення значного обсягу інформації про суб'єктів виборчого процесу, який не завжди узгоджується з нормами ЄС та РЄ, зокрема Директивою про обробку персональних даних. Інформація про кандидатів, політичні партії або блоки, а також керівних осіб цих партій і блоків, під час виборів є необхідною для свідомого вибору, а отже, суспільно значущою.

Закони про вибори, як спеціальні закони в Україні, повинні встановити, який обсяг інформації про таких суб'єктів є мінімально достатнім для свідомого вибору. Правові норми доступу до інформації про суб'єктів виборчого процесу та її поширення, на нашу думку, мають встановлювати лише мінімальні стандарти, бо "надмірне" інформування про окремих кандидатів чи партії не надає їм прямих переваг, якщо гарантії доступу до ЗМІ мають інші суб'єкти. Більше того, надмір реклами, особливо позначеної саме як реклама, може виявитися негативним для кандидата чи партії - результати голосування на парламентських виборах в Україні 2002 р. це цілком підтверджують.

Очевидно й те, що мінімально достатній обсяг інформації про суб'єктів виборчого процесу не може обмежуватися автобіографією та стислою виборчою програмою в офіційних ЗМІ.

За свідченнями учасників виборчого процесу, менш ефективно врегульованим в українському законодавстві є диспозитивне, на розсуд ЗМІ, поширення інформації про особу суб'єктів виборчого процесу, а також порядок фінансування їх виборчої агітації та, зокрема, політичної реклами.

Зразком декларативності є законодавче визначення виборчої агітації, яке включає і численні публічні заходи, і приватні дискусії громадян, не маючи власного термінологічного змісту: "Передвиборна агітація у засобах масової інформації проводиться у формі публічних дебатів, дискусій, "круглих столів", прес-конференцій, інтерв'ю, виступів, політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій і повідомлень про партію (блок), кандидатів у депутати та в інших формах, що не суперечать Конституції та законам України"42.

Отже, правове регулювання не має жодного конкретного предмету, і "право на агітацію" в цьому саме законі набуває звичної форми: власне Центральна виборча комісія, а не закон, має визначати порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборчої агітації43.

Нічого не прояснює і Закон України № 744-IV від 15.05.2003 р., який встановив, що спеціальним законом для преси та телерадіоорганізацій щодо політичної реклами та агітації є закони про вибори та референдум. Адже залишається неясно, чому "теленариси, відеофільми, інші публікації і повідомлення про партію чи кандидатів" не належать до політичної реклами відповідних партій і кандидатів. Нелогічність цієї норми спричинила активність з розробки і лобіювання проектів спеціального закону про політичну рекламу та навіть ухвалення окремих постанов Верховною Радою44.

Втім, розмежування політичної реклами та агітації має сенс щодо часу дії цих норм: поза періодом виборів можливе здійснення реклами, а не агітації. Не можна застосовувати законодавство про рекламу до виборців, які поширюють самостійно виготовлені постери (наліпки, плакати тощо), здійснюючи індивідуальне право на самовираження. Але щодо засобів масової інформації всі ці види інформації виконують однакові функції. На нашу думку, будь-яка згадка в ЗМІ імені кандидата, назви партії, чи засобів, що дозволяють їх ідентифікувати, має вважатися під час виборів агітацією, незалежно від її цілей та пов'язаних з суб'єктами оціночних суджень.

По суті, всі передбачені законом форми агітації, крім політичної реклами і приватного спілкування громадян, - конференції, дебати, "круглі столи", публічні виступи тощо - є якраз публічними заходами. Публічні заходи під час виборів зазвичай також є засобом політичної реклами кандидатів чи партій-учасниць цих заходів незалежно від того, чи організовували ці заходи засоби масової інформації або власне учасники.

Європейський Суд виходить з презумпції, що дія ст. 10 Конвенції поширюється і на будь-які висловлювання, які водночас рекламують якісь послуги та інформують про справи суспільної важливості, якщо початкова мета повідомлення не була суто комерційною45.

Тим не менше, в законодавстві країн-кандидатів на вступ до ЄС є обмеження щодо здійснення агітації. Так, у Польщі закон забороняє виборчу агітацію та рекламу на робочих місцях і в публічних закладах46. Втім, в Україні публічні заходи під час виборів дуже часто відбуваються на державних підприємствах і в закладах на кшталт місцевих державних адміністрацій.

Ця інформація є також специфічним об'єктом застосування закону про захист прав споживачів. З огляду на її ефемерний характер інформації і неможливість для споживача (виборця) управляти засобами доступу до неї, варто передбачити додаткові гарантії. Їх містить, зокрема, Директива ЄС про захист прав споживачів у дистанційних контрактах № 97/7/ЄС від 25.05.1997 р., що регулює поширення таких засобів інформації, як адресна чи безадресна друкована продукція, каталоги, інші стандартні документи, радіо, телебачення, телефон з втручанням людини чи без нього (автодозвон, аудіотекст) електронну пошту, факсимільний зв'язок, відеотелефон, відеотекст, тощо.