3. Інформація про діяльність кандидатів, політичних партій (блоків)

Розглядаючи проблеми висвітлення у ЗМІ діяльності кандидатів, політичних партій (блоків), яка пов'язана з їх участю у виборах, варто зупинитися принаймні на трьох питаннях:

1) відмежування інформаційних / журналістських матеріалів щодо діяльності кандидатів, політичних партій (блоків) від матеріалів передвиборної агітації у ЗМІ;

2) забезпечення недискримінаційних / рівних умов доступу основних учасників виборчого процесу (кандидатів, політичних партій, виборчих блоків) до ЗМІ для висвітлення діяльності, пов'язаної з їх участю у виборах;

3) право на самостійне визначення пріоритетів / незалежність ЗМІ у висвітленні діяльності основних учасників виборчого процесу, пов'язаної з їх участю у виборах.

Єдине положення, яке стосується розмежування інформаційних / журналістських матеріалів щодо діяльності учасників виборчого процесу, пов'язаної з їх участю у виборах, та матеріалів передвиборної агітації у ЗМІ, міститься у Законі України "Про вибори народних депутатів України" (згадане положення вперше було включено до цього Закону в редакції від 18 жовтня 2001 року). У частині 2 статті 51 чинного Закону України "Про вибори народних депутатів України" зазначається, що до передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписи, матеріали кінозйомки, фотоілюстрації) про дії кандидатів у депутати, пов'язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією або законами України.143

Згаданим положенням Закону під час парламентських виборів 2002 року доволі успішно скористалися окремі посадові особи (перш за все, керівники центральних та регіональних органів державної влади). Як зазначають експерти Українського незалежного центру політичних досліджень, одним із специфічних засобів рекламування політичних партій (блоків), окрім традиційних форм, ставала інформація про публічну діяльність їх лідерів-держслужбовців, що уможливлювало використання "прихованої політичної реклами". Тут давалася взнаки притаманна всьому виборчому законодавству термінологічна невизначеність: адже не зрозуміло, що є "офіційним повідомленням" про діяльність того чи іншого кандидата в межах його службових повноважень, а що - рекламою, агітацією на користь тієї політичної сили, яку він представляє. Поряд із тим можна було спостерігати за процесом "творення" інформації, яка будувалася не на сюжетах і контекстах, значущих для суспільства, але на інформаційних рекламних приводах, створюваних тими чи іншими суб'єктами виборів.144

Враховуючи результати більшості моніторингів та інших досліджень, які проводилися під час останніх президентських (1999 рік) та парламентських (2002 рік) виборів, однією з найбільших проблем виборчого процесу є нерівність доступу учасників виборів до ЗМІ під час виборчих кампаній. Недержавні ЗМІ, що контролюються певними політичними силами, практично виявилися закритими для конкуруючих кандидатів, політичних партій (блоків). З іншого боку, доступ до таких ЗМІ також не гарантував можливості на рівних умовах з іншими кандидатами, політичними партіями (блоками) представляти свою позицію, оскільки редакції мали можливість надавати матеріалам, що транслювалися чи друкувалися специфічного контекстуального забарвлення завдяки їх розташуванню поряд / між іншими передачами чи публікаціями відповідного емоційного спрямування: позитивного або негативного.

Подібна ситуація спостерігалася і стосовно державних / комунальних ЗМІ, ЗМІ з державною участю, які під час виборчих кампаній фактично повністю перебувають під контролем так званого "адміністративного ресурсу".

Не кращим чином характеризується і ситуація щодо незалежності ЗМІ у визначенні власних інформаційних пріоритетів. Більшість ЗМІ, перш за все, державних / комунальних, ЗМІ з державною участю, фактично орієнтувалися не на тематику, що викликала інтерес у громадськості та допомагала виборцям сформувати власну позицію / ставлення до учасників виборчого процесу під час виборчих кампаній, а на інтереси відповідних посадових осіб державних органів влади та органів місцевого самоврядування, від яких залежало фінансування потреб конкретних ЗМІ за рахунок коштів державного / місцевих бюджетів.

Таким чином можна констатувати, що під час виборчих кампаній українські ЗМІ здебільшого позбавлені можливості висловлювати та відстоювати власну позицію, що, перш за все, зумовлено недостатнім рівнем розвитку медіа-ринку в Україні, а відповідно й фінансовою збитковістю (в кращому випадку - нестабільністю) українських ЗМІ.

Як зазначено в частині 2 статті А Резолюції № 428 (1970) Консультаційної асамблеї Ради Європи "Щодо Декларації про засоби масової інформації та права людини", право на оприлюднення своєї позиції (передбачено частиною 1 статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод145) має поширюватися і на ЗМІ.146 Саме з такої позиції повинні сприйматися матеріали ЗМІ, які стосуються оцінки діяльності кандидатів, політичних партій (блоків), пов'язаної з їх участю у виборах.

Отже, підсумовуючи, можна зробити висновок про те, що ні в чинному виборчому законодавстві, ні в чинному законодавстві про ЗМІ та інформацію в достатній мірі не врегульовані питання щодо забезпечення недискримінаційних та рівних умов доступу основних учасників виборчого процесу до ЗМІ. Також, виходячи з норм чинного законодавства, українські ЗМІ не наділені достатньою незалежністю щодо висвітлення діяльності основних учасників виборчого процесу, яка пов'язана з їх участю у виборах. ЗМІ фактично не мають можливості займати самостійну позицію та на власний розсуд оцінювати того чи іншого кандидата, політичну партію виборчий блок, оскільки така позиція може бути розцінена як необ'єктивна або як порушення положень чинного виборчого законодавства щодо ведення передвиборної агітації з використанням ЗМІ.