Глава 5. Розв'язання суперечок про право на доступ до інформації

про вибори та її поширення

1. Предмет регулювання

Як було вказано вище, суди не можна вважати єдиним надійним гарантом реалізації стандартів прозорості виборів. "Ринок ідей" (а виборці, голосуючи навіть за окрему особу, що є поширеним в Україні, асоціюють її з певною ідеєю або відмови від певних ідей) має здійснювати, перед усе, саморегуляцію.

В ЄС та країнах-кандидатах на вступ основними суб'єктами прийняття рішень, що стосуються розв'язання суперечок про право щодо доступу до інформації про вибори та її поширення є:

1) виборчі комісії;

2) регуляторні органи;

3) суди звичайної юрисдикції (в т. ч. адміністративні, якщо такі є), а також

4) органи конституційного контролю.

Ці органи мають неоднакові повноваження, і правові наслідки їх рішень стосуються різного кола осіб. За винятком органів конституційного контролю та окремих рішень вищих судових інстанцій, рішення про окремі суперечки про право на доступ до інформації про вибори поширюються лише на сторони та інших учасників таких суперечок.

Наприклад, значний вплив на розв'язання суперечок щодо інформації про вибори справляють постанова Пленуму Верховного Суду України про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій113.

Важливою гарантією права на судовий захист, яке ст. 32 Конституції України гарантує кожній особі, є також право оскарження дій посадових осіб безпосередньо до суду, а не обов'язково спочатку до посадових осіб вищого рівня114.

З точки зору надмірних строків розгляду справ в українських судах, а також відсутності в багатьох випадках права оскаржити присуди судів першої інстанції в справах про вибори, звернення до міжнародних судових органів, як-от Європейського Суду з прав людини, виглядають чимдалі прийнятною гарантією судового захисту засобів масової інформації (наразі на розгляді справи двох редакцій українських газет). В багатьох випадках, проте, частина несудових органів, які представляють заінтересованих суб'єктів та їх представників, поряд з доступом до правосуддя, також є необхідним складником розв'язання суперечок між суб'єктами виборчого процесу, засобами масової інформації.

На нашу думку, доцільно застосовувати правові презумпції та преюдиції - тобто факти, встановлені в попередніх присудах щодо тих самих осіб, - з огляду на обмежені строки виборчого процесу та участь у виборчому процесі великої кількості осіб, які були суб'єктами чи учасниками попередніх виборів і щодо яких могли ухвалюватися відповідні рішення.

2. Тлумачення законів

Навіть у випадку конкуренції прав та неузгодженості окремих норм законодавства, суди на підставі вищої юридичної сили Конституції мають обстоювати гарантовані в ній основні права в пріоритетному порядку.

Забезпечення верховенства Конституції і відповідності їй всіх нормативно-правових актів та міжнародних договорів України є завданням Конституційного Суду України115, закон про який регулює порядок звернення по офіційне тлумачення будь-яких актів для забезпечення прав юридичних осіб або громадян. Втім, розгляд звернення триває до шести місяців після прийняття постанови про порушення конституційної справи, що надає цій процедурі практичного сенсу, по суті, лише щодо наступних виборів.

Фактично, Центральна виборча комісія наразі має право тлумачити закони про вибори, які є спеціальним законом для ЗМІ під час виборів, під приводом методичного забезпечення діяльності виборчих комісій замість подавати запити до Конституційного Суду України116. Адже чимало важливих норм просто відсутні в законах, а компетенція Конституційного Суду обмежено прийняттям рішень лише щодо діючих норм, які допускають неоднозначне тлумачення.

Більше того, ст. 22 закону про Центральну виборчу комісію надає членам ЦВК одноосібно функції контрольного органу, що може здійснювати перевірки, отримувати будь-які документи від громадян і підприємств, користатися банками даних будь-яких державних органів.

З огляду на те, що численні важливі положення щодо інформації про вибори не регулюються законами, в них треба принаймні передбачити обов'язок державних органів звертатися за тлумаченням законів до органу конституційного контролю.