Глава 1. Засади правового регулювання доступу засобів масової інформації до інформації про вибори та її поширення

1. Предмет регулювання

Будь-які стандарти і процедури щодо доступу до інформації про вибори та її поширення, зокрема, засобами масової інформації, потребують ефективних правових гарантій, що забезпечують виконання цих норм усіма учасниками виборчого процесу, в т.ч. ЗМІ, а також встановлюють відповідальність за їх порушення.

Метою гарантій згідно з принципом верховенства права є, зокрема, забезпечення прав та основних свобод:

1) виборців, насамперед як споживачів інформації;

2) кандидатів на виборні посади та політичних партій або блоків як суб'єктів виборчого процесу;

3) власне засобів масової інформації;

4) запобігання шкоді іншим суб'єктам та учасникам виборчого процесу.

Методологічною основою є визнання необхідності того, щоб ці гарантії, оскільки вони зачіпають права та основні свободи осіб, відповідали засадничим вимогам:

1) визначалися безпосередньо в Конституції, законах та міжнародних договорах України;

2) підлягали збалансованому попередньому і наступному незалежному контролю, що включає контроль з боку судових органів, але не обмежується ним;

3) прямо передбачали підстави і форми відповідальності за їх порушення.

Гарантії прав на доступ до інформації про вибори та її поширення потребують комплексного підходу до регулювання системи відносин ЗМІ із суб'єктами та іншими учасниками виборчого процесу, адже порушення гарантій, як правило, зачіпає права людини та основні свободи. Крім того, правові засади та система засобів регулювання великою мірою залежать від пріоритетів, які підтримує законодавець у межах трьох основних концепцій, що склалися в національній і міжнародній практиці.

Перша має настанову на забезпечення свободи засобів масової інформації, а також захист прав журналістів.

В країнах з традиційною перевагою державної власності на засоби масової інформації, вагомим пріоритетом регулювання є інтереси державної служби та громадського порядку.

Третя модель наголошує на забезпеченні недискримінаційного доступу споживачів до інформації та її носіїв1.

В Україні, як показано далі, переважає орієнтація в ширшому сенсі на інтереси державної служби. Вона також може гарантувати свободу ЗМІ та доступ споживачів (виборців) до інформації, але за наявності засобів ефективного правового захисту, притаманних стабільним демократичним режимам. Ці гарантії відносно успішно діють у Великій Британії та скандинавських країнах, де забезпечено справжній розподіл владних повноважень і незалежність судів. Втім, в Україні та в країнах ЄС, де ці умови менше виражені, постійно виникають суперечки щодо порушення прав ЗМІ і споживачів на підставі саме "інтересів державної служби".

Приватні засоби масової інформації в Україні, природно, воліють змін у правовому регулюванні на користь гарантій свободи ЗМІ на зразок США. Але спеціальні гарантії для ЗМІ, як таких, не можуть діяти ізольовано від практики застосування національного законодавства в цілому. Тому речники прав ЗМІ часто вдаються до песимістичних оцінок заінтересованості інших соціальних груп, зокрема, політичних партій, у забезпеченні справжньої незалежності і прозорості засобів масової інформації в Україні.

Виходячи з загальних тенденцій розвитку і законодавства, і ЗМІ в Україні, на нашу думку, саме пріоритет законодавчого забезпечення прав споживачів інформації може стати засадою для забезпечення і стабільності демократії, і технічного прогресу в галузі ЗМІ, завдяки ринковим механізмам, на які впливають не лише окремі політичні партії чи власники ЗМІ. До того ж, це дозволить уникнути політизації суто правових суперечок, бо ані державні службовці, ані окремі ЗМІ за умов недостатньої стабільності демократичного режиму в посткомуністичних країнах, до яких належить Україна, не можуть бути дійсно нейтральними щодо групових політичних інтересів.