30. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом

Людська характеристика суб’єктність означає «носія станів і властивостей». Категорія «суб’єкт» використовується для аналізу одиничного учасника взаємодії, його властивостей та особливостей – як організму (біологічної істоти), індивіда (носія психічних, передособистісних функцій), особистості (носія психосоціальних функцій) або цілісної індивідуальності (носія інтегральних функцій людини як еволюціонуючої системи). У функціональному аспекті – це конкретна форма активності.

Поняття «суб’єкт» є вихідним для характеристики процесу «суб’єкт-об’єктної взаємодії», незважаючи на те, про яку форму активності людини йдеться, власне психічної або соціальної активності людини. Людина як суб'єкт взаємодії зі світом формується в процесі практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні світу як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність реалізується лише в суспільстві і через суспільство.

Пізнавальне ставлення людини до світу носить соціально-опосередковані, історично змінені, що розвиваються форми, а сам процес пізнання являє собою складну діалектичну взаємодію об'єкта і суб'єкта. Зміст знання суб'єкт черпає не з власних глибин.

Проте це не пасивне, дзеркальне відображення. Воно передбачає активне ставлення людини до світу вже тому, що людство пізнає дійсність не заради знання самого по собі, а в цілях її усвідомленого перетворення.

Об'єкт пізнання в силу цього не являє собою чогось незмінного. Об'єктом пізнання є не тільки природа, але й суспільство, більше того, сама людина та її свідомість.

Матеріаліст Л. Фейєрбах справедливо писав, що суб'єкт пізнання не чистий дух, не чиста свідомість, як стверджували ідеалісти, а людина як жива, природна істота, наділена свідомістю. Але для Л. Фейєрбаха людина як суб'єкт пізнання - це біологічна, антропологічна істота, людина взагалі. І це вже неточно. Насправді в якості суб'єкта пізнання людина виступає як суспільна, соціальна істота. Вона стає суб'єктом пізнання, лише освоївши в суспільстві мову, оволодівши раніше здобутими знаннями, будучи включеним у практичну діяльність, засвоївши існуючі в даний час засоби і методи пізнання і т. д.

Легко помітити, що за останні сто років серйозні зміни зазнали і об'єкт, і суб'єкт пізнання. Значно розширилися межі об'єкта пізнання, а разом з тим і коло пізнавальних інтересів, істотно виріс інтелектуальний потенціал людства, а значить, і його пізнавальні можливості. Таким чином, у діалектиці об'єкта і суб'єкта пізнання виразно проглядається соціально-опосередкований історичний розвиток пізнавального відношення людини до світу.

31. Теорія спадкових чинників.

Теорії спадкових чинників ґрунтуються на положенні, що формування індивідуальності зумовлене вродженими і генетичними задатками. Генетичні задатки визначаються сукупністю генів чоловічих і жіночих статевих клітин - генотипом, що утворює цілісну, злагоджену і ефективно працюючу систему, яка постійно удосконалюється в процесі еволюції. Під контролем генотипу перебувають всі ознаки організму - морфологічні, біохімічні, фізіологічні, аж до параметрів вищої нервової діяльності. Вроджені задатки сдід відрізняти від генетичних, бо вони  зумовлені генотипом у взаємозв'язку з якістю внутріутробного розвитку. Тому в медичній генетиці чітко розрізняють такі поняття, як генетична і вроджена патологія. Наприклад, деякі види розумової відсталості можуть бути наслідком згубних впливів середовища на плід через організм матері (від інфекційних захворювань до нездорового способу життя матері). Розвиток є поступовим розгортанням цих властивостей у часі, а внесок середовищних впливів дуже обмежений. Біогенетичні підходи нерідко були теоретичною основою расистських учень про початкову відмінність націй. Прихильником цього підходу був Ф. Гальтон, а також американський психолог, автор теорії рекапітуляції Стенлі Холл (1844-1924).

Взаємодія спадковості, уродженості, умов внутрішньоутробного розвитку та особистого досвіду відбувається складним чином, обумовлюючи індивідуальні відмінності окремих людей. Спадковість допускає дуже широкі межі розвитку поведінки, і всередині них результат розвитку поведінки буде залежати від зовнішньої середовища проживання: той чи інший фактор зовнішнього середовища по-різному проявиться в залежності від специфіки спадковості.

Так, англійський психолог Г. Айзенк вважає, що інтелект на 20% визначається впливом середовища і на 80% - впливом спадковості. Близнюки однієї статі мають практично однакову спадковість, і коефіцієнт кореляції показників їх інтелекту дорівнює 0,9; просто брати і сестри - діти одних батьків генетично подібні, але не тотожні за своєю спадковості, і тому коефіцієнт кореляції їх інтелекту буде вже 0,5.