81. Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б.М. Теплова та в.Д. Нєбиліцина.

Завдяки роботам Теплова, а потім його учня Небиліцина темперамент починає визначатися як "характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів". Завдяки роботам Б.М. Теплова і його учнів, розвивалися вчення про властивості нервової системи стосовно людини, виник новий напрям у вивченні індивідуально-типологічних відмінностей - диференціальна психофізіологія.

Найважливішим внеском школи Теплова-Небиліцин в вивчення темпераменту є дослідження нейрофізіологічних механізмів основних компонентів темпераменту - загальної активності (яка характеризується ступенем енергійності, параметрами моторики, наприклад, швидкістю, ритмом) і емоційності (в якій виділяються чутливість і емоційна лабільність).

Інше важливе питання вивчення темпераменту - питання про співвідношення біологічних властивостей людини, її органічної основи з психологічним «наповненням» темпераменту. У роботах Б.М.Теплова, В. Д. Небиліцина, В. С. Мерліна була розвинена концепція двоаспектної психіки, суть якої полягає у виділенні в психіці людини двох аспектів: предметно-змістового і формально-динамічного.

Предметно-змістовний аспект психічного представлений образами, ідеями, відносинами, мотивами, смислами, цінностями і т.д. Зміст психічного складається в результаті взаємодії людини з предметним світом, міжособистісної взаємодії, реалізації діяльності та спілкування.

Формально-динамічні характеристики психічного складають риси і властивості психіки людини, що лежать в основі її діяльності незалежно від її конкретних мотивів, цілей, способів, відносин і які виявляються в «зовнішній картині поведінки». Динамічні особливості психіки обумовлюються нейрофізіологічними властивостями організму людини. Формально-динамічні особливості психіки людини і складають те, що ми називаємо темпераментом.

У роботах вітчизняних психофізіологів були виділені дві найбільш фундаментальні формально-динамічні характеристики темпераменту людини - загальна психічна активність і емоційність.

Вчені підкреслювали, що головне завдання полягає у вивченні окремих властивостей нервової системи, а виділення заснованих на поєднанні цих властивостей типів грає другорядну роль.

82. Структура темпераментних властивостей та 12-мірна класифікація властивостей нервової системи за в.Д. Нєбиліциним. Первинні і вторинні властивості нервової системи.

За Небиліциним, психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу виділити три головних його компоненти, які виявляються в загальній активності індивіда Його моториці та емоційності.

Загальна активність індивіда полягає в тенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої дійсності Ступінь активності індивіда може бути різний - від млявості, інертності та пасивного споглядання на одному полюсі до найвищих рівнів прояву енергії, стрімкості дій - на іншому.

Динаміка психічних станів актуалізується за допомогою моторики. Серед динамічних якостей рухового компонента слід виділяти такі ознаки м'язового руху, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда. Сукупність особливостей м'язової та мовленнєвої моторики легше піддасться спостереженню і тому частіше, ніж інші показники, використовується для оцінки темпераменту.

Емоційність як компонент темпераменту являє собою комплекс властивостей, що характеризує особливості виникнення, перебігу і згасання різних почуттів, афектів та настроїв. Основними характеристиками емоційності є вразливість, імпульсивність та емоційна лабільність (нестабільність).

Зазначені три компоненти темпераменту в актах людської поведінки утворюють єдність спонукання, дії та переживання. Це дає можливість відносно чітко відмежувати темперамент від інших психічних утворень особистості - її спрямованості, характеру, досвіду, інтелекту.

12-мірна класифікація властивостей нервової системи людини Небиліцин. В неї входять 8 первинних властивостей (сила, рухливість, динамічність і лабільність по відношенню до збудження і гальмуванню) і чотири вторинних властивості (врівноваженість по цих основних властивостям). Показано, що дані властивості можуть ставитися до всієї нервової системі (її загальні властивості) і до окремих аналізаторам (парціальні властивості).

- під силою нервової системи розуміється витривалість, працездатність нервових клітин, стійкість або до тривалого дії подразника, що дає концентроване, зосереджене в одних і тих же нервових центрах і накопичується в них збудження, або до короткочасного дії надсильних подразників. Чим слабкіше нервова система, тим раніше нервові центри переходять у стан втоми і охоронного гальмування;

- динамічність нервової системи, це швидкість утворення умовних рефлексів або здатність нервової системи до навчання в широкому сенсі слова. Основним змістом динамічності є легкість і швидкість, з якою генеруються в мозкових структурах нервові процеси в ході утворення збудливих і гальмівних умовних рефлексів;

- лабільність, властивість нервової системи, пов'язане зі швидкістю виникнення, перебігу і припинення нервового процесу;

- рухливість нервової системи, швидкість руху, поширення нервових процесів, їх іррадіації і концентрації, а також взаємного перетворення.