35. Теорія психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей.

Павлов: сила нервової системи, рухливість та врівноваженість.

Принципи, на яких будували дослідження представники школи Теплова - Небилицина, дотепер є основою диференціально-фізіологічних досліджень.

1. Вивчення властивостей, а не типів. Якщо І. Павлов дотримувався синтетичного (типологічного підходу), то Б. Теплов уважав, що спочатку потрібно виділити окремі властивості нервової системи, а вже потім вивчати їх можливі поєднання.

2. Застосування кількісного аналізу, а не опис окремих випадків. Цей принцип орієнтує на чітке дотримання наукової об'єктивної парадигми дослідження.

3. Використання лабораторного експерименту, а не опис повсякденних проявів властивостей нервової системи.

4. Вивчення тільки мимовільних реакцій організму, зведення до мінімуму елементів регулювання.

5. Відмова від оцінного підходу до індивідуальних відмінностей у психофізіологічних характеристиках (тобто не буває властивостей гарних і поганих, кожна з них може бути корисною).

Б. Теплов і В. Небилицин виокремили властивості, що належать до процесів збудження і гальмування:

1) сила (витривалість) нервової системи до збудження - здатність витримувати тривале часто повторюване збудження. Із силою корелює опірність до гальмівної дії сторонніх подразників, особливості концентрації, величина абсолютних порогів зору і слуху (чутливість). Сила нервової системи до гальмування - це здатність витримувати часто повторювану дію гальмівного подразника, що необхідно для створення диференціювань - здатності розрізнення. Отже, сила свідчить про працездатність і витривалість нервової системи;

2) динамічність - швидкість утворення умовних реакцій;

3) рухливість нервових процесів - швидкість зміни збудження гальмуванням і гальмування збудженням. Ця властивість є основою научуваності;

4) лабільність - швидкість виникнення і припинення нервових процесів.

36. Теорія диференціації.

У працях Г. Віткіна поняття когнітивного стилю формувалося в межах розвитку гештальтпсихологічних уявлень про поле (предметне і соціальне оточення) й поведінку в ньому. Щодо різних людей чинник впливу поля проявляється неоднаково. Поведінка одних більше підлегла полю (полезалежний тип поведінки), інших - орієнтована на внутрішню активність (поленезалежний тип поведінки). На думку Віткіна, найважливішим аспектом психічного розвитку є рівень психологічної диференціації, що виявляється у ступені артикульованості (ясності, розчленованості, виразності) досвіду. Відповідно можна говорити про артикулювальний (структурований, аналітичний) або глобальний (синтетичний) підхід до поля. Рівень психологічної диференціації суб'єкта проявляється в таких основних психологічних сферах:

- інтелектуальне функціонування. Спочатку когнітивний стиль "полезалежність - поленезалежність" був описаний на матеріалі перцептивної діяльності й визначений як "здатність виокремлювати релевантну деталь у складному просторовому образі". Згодом перцептивну артикуляцію почали розглядати як окремий прояв структурувальної здатності в інтелектуальній діяльності загалом. Якщо людина активно перетворює ситуацію, то це означає, що вона використовує артикулювальний (поленезалежний) підхід до поля. Цю відмінність у способах організації інтелектуальної діяльності позначили терміном "когнітивний стиль" у широкому значенні;

- артикулювальне уявлення про своє фізичне тіло (у вигляді усвідомлення його складових частин, їх співвідношень, зовнішніх меж);

- відчуття особистої автономності. Воно відображає зростання диференціації образу Я і виявляється в особливостях міжособистісної взаємодії. Полезалежні особи схильні до інтерперсональної орієнтації, а поленезалежні - до інтраперсональної. Порівняно з незалежними від поля людьми залежні надають перевагу спілкуванню, а не самоті, соціальним джерелам інформації, колективним формам діяльності, делікатній і уважній манері ставлення до інших, "коротким" дистанціям у спілкуванні, готовності довіряти авторитетам.

За низького рівня психологічної диференціації домінують неспеціалізовані захисти у формі негативізму і витіснення. За високого - спеціалізовані захисти у формі ізоляції, інтелектуалізації і проекції. Було виявлено, що поленезалежний тип поведінки характеризується переважанням активності лівої (аналітичної) півкулі головного мозку, а також інтегрованою взаємодією обох півкуль (наприклад, поленезалежні випробовувані краще справляються з лінгвістичним завданням, коли воно адресоване в праву півкулю через ліве вухо).

На основі дослідження основних психологічних сфер Г. Віткін та його співробітники сформулювали гіпотезу: у кожної людини (дитини або дорослого) досягнутий нею рівень психологічної диференціації одночасно виявлятиметься в кожній із чотирьох сфер.