37. Класифікація методів диференціальної психології.

Методи, що використовуються диференціальною психологією, можна умовно поділити на: загальнонаукові, психогенетичні, історичні і власне психологічні.

Загальнонаукові: спостереження, експеримент, моделювання.

Психогенетичні: генеалогічний метод, близнюковий метод.

Історичні методи (методи аналізу документів) присвячені вивченню видатних особистостей, особливостям середовища і спадковості, які послужили імпульсами для їх духовного становлення.

Власне психологічні методи: інтроспективні (самоспостереження і самооцінка), психофізіологічні (апаратні) методи, аналіз продуктів діяльності, тестування, психосемантичні методи.

38. Загальнонаукові методи.

Загальнонаукові методи являють собою модифікацію стосовно психологічної реальності тих методів, які використовуються і в багатьох інших науках.

Спостереження – цілеспрямоване систематичне вивчення людини, за результатами якого дається експертна оцінка.Переваги методу полягають в тому, що 1) збираються факти природної поведінки людини, 2) людина сприймається як цілісна особистість, 3) відображається контекст життя суб'єкта.Недоліками є: 1) злитість спостережуваного факту з попутними явищами, 2) пасивність: невтручання дослідника прирікає його на вичікувальну позицію» 3) відсутність можливості повторного спостереження, 4) фіксація результатів в описовій формі.Спостереження можна зробити більш науковим, якщо сформулювати конкретну мету (визначити, які аспекти психічної діяльності спостерігаються); забезпечити: об'єктивність допомогою декількох одночасних фіксацій, систематичність, намагаючись уникати великих перерв, маскування, організовуючи спостереження так, щоб людина про нього не знав, і використовуючи техніку фіксації спостережуваних явищ.

Експеримент – метод цілеспрямованого маніпулювання однієї змінної та спостереження за результатами її зміни. Особливість експериментального методу в психології полягає у неможливості прямого вивчення явищ і неминучість інтерпретації фактів, у процесі чого можливі спотворення, викликані суб'єктивним характером взаємодіючих реальностей. Тобто, що б ми не намагалися виміряти, ми неминуче стикаємося з взаємодією суб'єктивних реальностей принаймні трьох осіб: випробуваного, експериментатора-інтерпретатора і творця використовуваної методики (тесту). Переваги експериментального методу полягають у тому, що 1) можна створювати умови, які викликають досліджуваний психічний процес, 2) можливо багаторазове повторення досвіду, 3) можливе ведення простого протоколу, 4) дані експерименту більш однотипні і однозначні порівняно з наглядом. До недоліків відносяться: 1) зникнення природності процесу, 2) відсутність цілісної картини особистості людини, 3) необхідність спеціальної техніки, 4) відрив від природного сприйняття досліджуваної реальності (експериментатор більше орієнтується на показники стрілок приладів, тестів тощо).

Існує кілька видів експерименту. Лабораторний, як правило, проводиться в спеціальних умовах, і випробуваний обізнаний про свою участь. Природний експеримент, запроваджений у науковий обіг А. Ф. Лазурским, максимально наближений до умов звичайної діяльності людини, який може і не знати про факт своєї участі в досвіді. Камерний експеримент займає проміжне положення між лабораторним і природним.

Формуючий експеримент передбачає не тільки констатацію певного стану справ, але і його зміна. Варіантом формуючого є психолого-педагогічний експеримент, спрямований найчастіше на апробацію методу навчання (який після цієї апробації починає називатися програмою). Експеримент може проводитися індивідуально або в групі, короткочасно або довгостроково. Експеримент повинен відповідати вимогам валідності (придатності, що розуміється як відповідність цілей, методів та результатів), репрезентативності (показності вибірки та відповідності її структури тієї популяції, на яку поширюються висновки експерименту), надійності (сталості результатів у часі).

Моделювання – відтворення психологічної реальності різного змісту (ситуації, стану, ролі, настрою). Прикладом психологічного моделювання може бути індукування настрою (зміна фону настрою випробуваного за допомогою розповідання йому емоційно забарвлених історій, пробудження спогадів тощо).