- •1.Предмет диференціальної психології.
- •2. Задачі диференціальної психології.
- •3.Структура диференціальної психології.
- •4.Індивідуальні, типологічні та групові відмінності
- •5.Донауковий, філософський, емпіричний етапи становлення диференціальної психології.
- •6.Перші наукові дослідження індивідуальних відмінностей (ф. Бессель, в. Вундт, ф. Гальтон).
- •7.Специфіка диференціальної психології, її зв’язок з іншими науками
- •8.Напрями диференційно-психологічних досліджень за в. Штерном
- •9. Диференціальна психофізіологія як галузь диференціальної психології.
- •10.Внесок експериментальної психології, біології у розвиток диференціальної психології.
- •11. Три світові традиції у розвитку диференціальної психології: європейська, американська, російська.
- •12. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.
- •13. Варіативність. Детермінізм.
- •14. Формальний підхід у вивченні індивідуальності.
- •15. Інтраіндивідуальні зв’язки як вияв специфіки взаємозв’язку індивідуальих психічних властивостей.
- •16. Інтеріндивідуальні варіації властивостей .
- •17. Об*єкт-субєктна взаємодія
- •18. Функціональна специфічність великих півкуль.
- •19. Теорії походження функціональної асиметрії.
- •20. Функції лівої і правої півкулі.
- •21. Профілі функціональної асиметрії
- •22. Асиметрія мозку: моторна, сенсорна, психічна
- •23. Пренатальні ознаки функціональної асиметрії
- •24. Постнатальні ознаки латеральності.
- •25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні
- •26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.
- •27. Індивід – передумова особистості
- •28. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей
- •29. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- •30. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом
- •31. Теорія спадкових чинників.
- •32. Соціогенетична теорія.
- •33. Теорія двох чинників.
- •34. Теорія впливу конституціональних і морфологічних ознак.
- •35. Теорія психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей.
- •36. Теорія диференціації.
- •37. Класифікація методів диференціальної психології.
- •38. Загальнонаукові методи.
- •39. Психогенетичні методи.
- •40. Власне психологічні методи.
- •41. Прийоми і способи наукової класифікації.
- •42. Поняття «я-концепції».
- •43. Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів.
- •44. Індивідуальні особливості пам'яті.
- •47. Індивідуальні особливості мислення: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.
- •48. Індивідуальні відмінності в усній та письмовій мові.
- •49. Здібності та інтелект у структурі індивідуальності.
- •50. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференціальній психології.
- •51. Загальні інтелектуальні здібності.
- •52. Характеристика тестологічних підходів до інтелекту.
- •53. Стійкість інтелектуальних вимірювань.
- •54. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей
- •55. Спадковість і середовище у детермінації інтелектуальних відмінностей.
- •56. Критерії та ступені вираженості розумової відсталості.
- •57. Соціальний інтелект.
- •58. Емоційний інтелект.
- •59. Стиль життя, як індивідуальна стратегія поведінки (адлер).
- •60. Стильові риси особистості (за олпортом).
- •61. Індивідуальні особливості у сфері пізнання.
- •62.Поняття когнітивного стилю. Види когнітивних стилів.
- •63. Стилі кодування інформації.
- •64. Стилі постановки та рішення проблем
- •65. Стилі пізнавального відношення до світу (епістемологічні стилі).
- •66. Персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки.
- •67. Індивідуальний стиль діяльності (в. Мерлін, є. Клімов).
- •68.Стиль діяльності та її ефективність
- •69. Класифікації стилів діяльності: стилі виробничої, педагогічної, спортивної діяльності; стилі діяльності музикантів-виконавців; стилі навчальної діяльності.
- •1 Діяльність/ дія/ операція.
- •2 Психологічні властивості/ психічні стани/ психічні процеси.
- •3 Рівні адаптації s до вимог і умов діяльності: режими технології (технічні дії) тактики, стратегії.
- •70. Стилі керівництва, зв'язок з особистісними якостями. Стилі спілкування, стилі самопрезентації та інші індивідуальні стилі поведінки.
- •72. Історія вчення про темперамент – пошук біологічних основ темпераменту (Гіппократ – Гален, а. Галлер, г. Врісберг, п. Лесгафт, і. Генлє, а. Фульє, п. Блонський, б. Завадовський та ін).
- •73. Формальний опис класичної типології і. Кантом: темпераменти діяльності та темпераменти почуттів.
- •74. Енергетична теорія темпераменту в. Вундта.
- •75. Конституційні теорії темпераменту: к. Сіго, е. Кречмера, у. Шелдона. Типи будови тіла та темпераменту за е. Кречмером.
- •77. Спеціальна теорія індивідуальності в.М. Русалова.
- •78. Концепція «Темпераменту особистості» г. Айзенка.
- •79. Загальна характеристика диференційно-психофізіологічних досліджень. Темперамент і вища нервова діяльність за і. Павловим.
- •80. Дослідження типів нервової системи у дітей а.Г. Івановим-Смоленським. Дослідження вищої нервової діяльності і темпераменту у дітей н.І. Красногорським.
- •81. Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б.М. Теплова та в.Д. Нєбиліцина.
- •82. Структура темпераментних властивостей та 12-мірна класифікація властивостей нервової системи за в.Д. Нєбиліциним. Первинні і вторинні властивості нервової системи.
- •83. Психофізіологічна школа в.С. Мерліна: біологічна основа, ознаки, властивості і типи темпераменту
- •84. Дослідження взаємозв’язку властивостей темпераменту з властивостями нервової системи (в. Мерлін, г. Айзенк, е. Ільїн, в. Нєбиліцин та інші).
- •85. Визначення поняття акцентуація.
- •86. Визначення понять акцентуації та психопатії.
- •87. Вчення п.Б. Ганнушкіна про конституційні психопатії
- •88. Поняття психопатії та нормального характеру.
- •89. Характеристика конституційних психопатій: циклоїдів, астеніків, шизоїдів, параноїків, епілептоїдів, істеричних, нестійких, антисоціальних, конституційно-нерозумних.
- •90. Класифікація психопатій та акцентуацій характеру підлітків за а.Є Лічко.
- •91.«Місце найменшого опору». «Підлітковий комплекс» у різних типів акцентованих підлітків: р-ції емансипації та групування з однолітками, р-ція захоплення, особливості сексуальної поведінки.
- •92.Типи акцентуації та особливості сприйняття себе (самооцінки).
- •93. Порушення поведінки у різних типів акцентуйованих підлітків: делінквентна поведінка, втеча з дому і бродяжництво, токсикоманічна поведінка (рання алкоголізація), суїцидальна поведінка.
- •94.Теорія акцентуйованих особистостей к.Леонгарда.
- •95 Статеві відмінності у прояві властивостей нс і темпераменту. Статеві відмінності в емоційні сфері.
- •96. Відмінності у здібностях чоловіків і жінок.
- •97. Особистісні відмінності чоловіків і жінок.
- •98. Гендерні особливості поведінки.
- •99.Основні поняття: раса, етнос, культура.
- •100.Етнокультурні відмінності сприймання і інтелекту.
- •101.Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака.
- •102. Етнокультурні відмінності у спілкуванні.
- •103. Розуміння норми і патології в етнокультурному контексті.
- •104.Теорії, що пояснюють відмінності в характері і ментальності етносу.
80. Дослідження типів нервової системи у дітей а.Г. Івановим-Смоленським. Дослідження вищої нервової діяльності і темпераменту у дітей н.І. Красногорським.
Перші спроби застосування теорії типів НС, розробленої І.П.Павловим, до вивчення людини були зроблені двома його учнями - Н.І.Красногорським та А.Г.Івановим-Смоленським.
В лабораторії А.Г.Іванова-Смоленського проводилися численні дослідження, присвячені аналізу властивостей НС дітей дошкільного та шкільного віку. Згідно з дослідженнями Іванова-Смоленського, до 1 року у дітей переважають збудливі процеси над гальмівними через незрілість кори, тобто переважає дія симпатичної НС над парасимпатичною НС, звідси підвищена моторика. Дозрівання кори, встановлення таламо-кортикальних зв'язків та асоціативних міжпівкульних зв'язків здійснюється до 7 років. Дослідження дітей 8-11 років дозволили встановити тип НС за нейро-вегатативним показниками: частоті дихання, пульсу, артеріального тиску, реакції фагоцитозу (імунної відповіді на введення антигенів). Введення гамма-глобуліну збільшує кількість фагоцитів в крові. За часом реакції (від введення гамма-глобуліну до реакції фагоцитозу) діти були розділені на чотири групи: у сильних нестримних реакція наступала через 30 хвилин, у сильних врівноважених через 4 години, у сильних інертних через 12 годин, у слабких через 24 години слабко виражена реакція. На основі цього дослідник виділив такі 4 типи НС: 1) рухливий тип: як позитивні, так і гальмівні тимчасові зв'язки утворюються легко і швидко; 2) інертний тип: як позитивні, так і гальмівні зв'язки утворюються повільно; 3) збудливий тип: позитивні зв'язки утворюються легко і швидко, а гальмівні навпаки - повільно; 4) гальмівний тип: позитивні зв'язки утворюються повільно, а гальмівні - легко і швидко. Іванов-Смоленський розглядав «слабкий» тип нервової системи (за Павловим) як відхилення і пропонував методи лікування даного відхилення.
На відміну від І.П.Павлова, А.Г.Іванов-Смоленський говорить про "типи утворення тимчасових зв'язків", що лежать в основі темпераменту. Ця типологія не претендує на характеристику так званих загальних типів НС і зводиться лише до характеристики утворення умовних рефлексів. Автор використовує тільки дві ознаки ВНД – рухливість і врівноваженість нервових процесів, тоді як І.П.Павлов першорядне значення надавав саме силі процесів збудження і гальмування. Класифікація А.Г.Іванова-Смоленського є однією з перших, що грунтуються на результатах експериментальних досліджень, спроб введення принципу динамічності нервових процесів у вивчення людини.
Досліджуючи в 1917 році гальмівні реакції у дітей Н.І.Красногорський виділив 2 типи нервової організації: нормальний та інертний тип ВНД. Пізніше , на основі результатів дослідження безумовних і умовних рефлексів, а також враховуючи вербальні реакції і всю поведінку дитини, було виділено 4 основних типи НС, які співвідносилися з чотирма класичними назвами типів темпераменту:
1. Сильний оптимально збудливий, урівноважений – “швидкий" тип. Для дітей цього типу характерна функціонально сильна кора великих півкуль і підкіркових структур, врівноваженість першої та другої сигнальних систем. Діти володіють сильною НС, високою працездатністю, врівноваженістю нервових процесів, високою емоційною стійкістю.
2. Сильний, нормально збудливий, урівноважений - "повільний" тип. Для дітей цього типу характерний виражений контроль кори великих півкуль над підкірковими відділами, емоціями, переважання другої сигнальної системи над першою. Це спокійні, врівноважені, повільні діти. Позитивні і негативні умовні рефлекси (засвоєння знань) у них виробляються повільно, але мають велику міцність.
3. Сильний, підвищено збудливий, неврівноважений - "нестримний" тип. У дітей з таким типом ВНД підкірка, емоції не завжди контролюються корою великих півкуль, особливо у важких ситуаціях. Збудження переважає над гальмуванням, перша сигнальна система – над другою сигнальною системою.
4. Слабкий, знижено збудливий тип. Діти з таким типом характеризуються зниженою діяльністю кори великих півкуль і підкіркових структур. Слабкій НС властива висока чутливість і вразливість. Діти зі слабким типом ВНД соромливі, легко гальмуються, не переносять тривалих і сильних подразнень, швидко стомлюються.
Основною класифікаційною ознакою в типології Н.І.Красногорского стала врівноваженість нервових процесів, яка розумілася автором концепції як співвідношення сили процесу збудження в кіркових відділах мозку з силою цього ж процесу в його підкіркових ділянках.
"Чистих" типів ВНД у здорових дітей і підлітків (як і у дорослих) практично не виявляється: в кожної дитини залежно від ситуації виявляються різною мірою риси інших типів, але риси якогось одного переважають і визначають тип ВНД. Н.І.Красногорский також відзначає, що типи ВНД не є незмінними. Представляючи собою характеристику безумовних і умовних реакцій, а також вербальної поведінки, вони можуть модифікуватися тим чи іншим чином під впливом харчування, навчання, подій у соц. оточенні, виховання.
Наступні дослідники темпераменту піддали сумніву основні положення підходу Н.І.Красногорского, зокрема той факт, що швидкість утворення та тривалість умовних реакцій безпосередньо залежать від сили НС по відношенню до збудження і гальмування. Також зазначалося, що однозначне співвіднесення з типами НС дитини відповідних характеристик вербальної поведінки не має обґрунтування в авторській логіці.
