- •1.Предмет диференціальної психології.
- •2. Задачі диференціальної психології.
- •3.Структура диференціальної психології.
- •4.Індивідуальні, типологічні та групові відмінності
- •5.Донауковий, філософський, емпіричний етапи становлення диференціальної психології.
- •6.Перші наукові дослідження індивідуальних відмінностей (ф. Бессель, в. Вундт, ф. Гальтон).
- •7.Специфіка диференціальної психології, її зв’язок з іншими науками
- •8.Напрями диференційно-психологічних досліджень за в. Штерном
- •9. Диференціальна психофізіологія як галузь диференціальної психології.
- •10.Внесок експериментальної психології, біології у розвиток диференціальної психології.
- •11. Три світові традиції у розвитку диференціальної психології: європейська, американська, російська.
- •12. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.
- •13. Варіативність. Детермінізм.
- •14. Формальний підхід у вивченні індивідуальності.
- •15. Інтраіндивідуальні зв’язки як вияв специфіки взаємозв’язку індивідуальих психічних властивостей.
- •16. Інтеріндивідуальні варіації властивостей .
- •17. Об*єкт-субєктна взаємодія
- •18. Функціональна специфічність великих півкуль.
- •19. Теорії походження функціональної асиметрії.
- •20. Функції лівої і правої півкулі.
- •21. Профілі функціональної асиметрії
- •22. Асиметрія мозку: моторна, сенсорна, психічна
- •23. Пренатальні ознаки функціональної асиметрії
- •24. Постнатальні ознаки латеральності.
- •25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні
- •26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.
- •27. Індивід – передумова особистості
- •28. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей
- •29. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- •30. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом
- •31. Теорія спадкових чинників.
- •32. Соціогенетична теорія.
- •33. Теорія двох чинників.
- •34. Теорія впливу конституціональних і морфологічних ознак.
- •35. Теорія психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей.
- •36. Теорія диференціації.
- •37. Класифікація методів диференціальної психології.
- •38. Загальнонаукові методи.
- •39. Психогенетичні методи.
- •40. Власне психологічні методи.
- •41. Прийоми і способи наукової класифікації.
- •42. Поняття «я-концепції».
- •43. Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів.
- •44. Індивідуальні особливості пам'яті.
- •47. Індивідуальні особливості мислення: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.
- •48. Індивідуальні відмінності в усній та письмовій мові.
- •49. Здібності та інтелект у структурі індивідуальності.
- •50. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференціальній психології.
- •51. Загальні інтелектуальні здібності.
- •52. Характеристика тестологічних підходів до інтелекту.
- •53. Стійкість інтелектуальних вимірювань.
- •54. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей
- •55. Спадковість і середовище у детермінації інтелектуальних відмінностей.
- •56. Критерії та ступені вираженості розумової відсталості.
- •57. Соціальний інтелект.
- •58. Емоційний інтелект.
- •59. Стиль життя, як індивідуальна стратегія поведінки (адлер).
- •60. Стильові риси особистості (за олпортом).
- •61. Індивідуальні особливості у сфері пізнання.
- •62.Поняття когнітивного стилю. Види когнітивних стилів.
- •63. Стилі кодування інформації.
- •64. Стилі постановки та рішення проблем
- •65. Стилі пізнавального відношення до світу (епістемологічні стилі).
- •66. Персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки.
- •67. Індивідуальний стиль діяльності (в. Мерлін, є. Клімов).
- •68.Стиль діяльності та її ефективність
- •69. Класифікації стилів діяльності: стилі виробничої, педагогічної, спортивної діяльності; стилі діяльності музикантів-виконавців; стилі навчальної діяльності.
- •1 Діяльність/ дія/ операція.
- •2 Психологічні властивості/ психічні стани/ психічні процеси.
- •3 Рівні адаптації s до вимог і умов діяльності: режими технології (технічні дії) тактики, стратегії.
- •70. Стилі керівництва, зв'язок з особистісними якостями. Стилі спілкування, стилі самопрезентації та інші індивідуальні стилі поведінки.
- •72. Історія вчення про темперамент – пошук біологічних основ темпераменту (Гіппократ – Гален, а. Галлер, г. Врісберг, п. Лесгафт, і. Генлє, а. Фульє, п. Блонський, б. Завадовський та ін).
- •73. Формальний опис класичної типології і. Кантом: темпераменти діяльності та темпераменти почуттів.
- •74. Енергетична теорія темпераменту в. Вундта.
- •75. Конституційні теорії темпераменту: к. Сіго, е. Кречмера, у. Шелдона. Типи будови тіла та темпераменту за е. Кречмером.
- •77. Спеціальна теорія індивідуальності в.М. Русалова.
- •78. Концепція «Темпераменту особистості» г. Айзенка.
- •79. Загальна характеристика диференційно-психофізіологічних досліджень. Темперамент і вища нервова діяльність за і. Павловим.
- •80. Дослідження типів нервової системи у дітей а.Г. Івановим-Смоленським. Дослідження вищої нервової діяльності і темпераменту у дітей н.І. Красногорським.
- •81. Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б.М. Теплова та в.Д. Нєбиліцина.
- •82. Структура темпераментних властивостей та 12-мірна класифікація властивостей нервової системи за в.Д. Нєбиліциним. Первинні і вторинні властивості нервової системи.
- •83. Психофізіологічна школа в.С. Мерліна: біологічна основа, ознаки, властивості і типи темпераменту
- •84. Дослідження взаємозв’язку властивостей темпераменту з властивостями нервової системи (в. Мерлін, г. Айзенк, е. Ільїн, в. Нєбиліцин та інші).
- •85. Визначення поняття акцентуація.
- •86. Визначення понять акцентуації та психопатії.
- •87. Вчення п.Б. Ганнушкіна про конституційні психопатії
- •88. Поняття психопатії та нормального характеру.
- •89. Характеристика конституційних психопатій: циклоїдів, астеніків, шизоїдів, параноїків, епілептоїдів, істеричних, нестійких, антисоціальних, конституційно-нерозумних.
- •90. Класифікація психопатій та акцентуацій характеру підлітків за а.Є Лічко.
- •91.«Місце найменшого опору». «Підлітковий комплекс» у різних типів акцентованих підлітків: р-ції емансипації та групування з однолітками, р-ція захоплення, особливості сексуальної поведінки.
- •92.Типи акцентуації та особливості сприйняття себе (самооцінки).
- •93. Порушення поведінки у різних типів акцентуйованих підлітків: делінквентна поведінка, втеча з дому і бродяжництво, токсикоманічна поведінка (рання алкоголізація), суїцидальна поведінка.
- •94.Теорія акцентуйованих особистостей к.Леонгарда.
- •95 Статеві відмінності у прояві властивостей нс і темпераменту. Статеві відмінності в емоційні сфері.
- •96. Відмінності у здібностях чоловіків і жінок.
- •97. Особистісні відмінності чоловіків і жінок.
- •98. Гендерні особливості поведінки.
- •99.Основні поняття: раса, етнос, культура.
- •100.Етнокультурні відмінності сприймання і інтелекту.
- •101.Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака.
- •102. Етнокультурні відмінності у спілкуванні.
- •103. Розуміння норми і патології в етнокультурному контексті.
- •104.Теорії, що пояснюють відмінності в характері і ментальності етносу.
65. Стилі пізнавального відношення до світу (епістемологічні стилі).
Епістемологічні стилі – це індивідуально-своєрідні форми пізнавального відношення до навколишнього світу і самого себе як суб’єкта пізнавальної діяльності. М. О. Холодна припустила, що епістемологічні стилі формуються під впливом стилів постановки й вирішення проблем. Кожний наступний рівень стильової поведінки «зростає» і розкривається у своєму різноманітті на основі формування механізмів стильової поведінки попереднього рівня. Так, міра сформованості й збалансованості основних способів кодування інформації в структурі індивідуального ментального досвіду визначає особливості способів перероблення інформації про своє оточення (тобто індивідуальний профіль когнітивних стилів). У свою чергу, розвиток когнітивно-стильових властивостей у напряму зміщення інтелектуальної поведінки до певних субполюсів основних когнітивних стилів впливає на перевагу певних способів постановки й вирішення проблем. Останні закріплюються у ментальному досвіді людини і створюють передумови для формування пізнавальної позиції особистості (її епістемологічного стилю).
Дж. Ройс розрізняє такі стилі:
Емпіричний стиль - пізнавальний стиль, за якого особистість контактує зі світом на основі даних безпосереднього сприйняття і предметно-практичного досвіду. Люди цього типу схильні підтверджувати істинність своїх думок посиланням на факти, ретельність вимірювань, надійність і повторюваність спостережень.
Раціоналістичний стиль - пізнавальний стиль особистості, чий погляд на дійсність визначається широкими понятійними схемами, категоріями і теоріями. Адекватність індивідуальних думок оцінюють на основі логічних висновків з використанням розумових операцій. Основний критерій надійності пізнавального образу - його логічна стійкість.
Метафоричний стиль - пізнавальний стиль, який виявляється в схильності до максимальної різноманітності вражень і комбінування віддалених галузей знань
За Дж. Ройсом, пізнавальні стилі - це психічні якості вищого порядку, оскільки визначають спосіб зв'язку конвергентних здібностей і афективних особистісних рис в актах індивідуальної поведінки. Вираженість певних епістемологічних стилів є наслідком сформованості механізмів, які забезпечують взаємодію інтелектуальних і афективних можливостей S. Наприклад, раціональний стиль відповідає за інтеграцію понятійних здібностей і емоційної незалежності, емпіричний - перцептивних здібностей та інтроверсії/екстраверсії, метафоричний - символічних здібностей і емоційної стабільності. Епістемологічні стилі (порівняно, наприклад, з конвергентними здібностями) - інтелектуальні здібності вищого рівня, що проявляють себе в показниках індивідуалізованої інтеграції когнітивного і афективного досвіду суб'єкта.
66. Персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки.
Вважається, що у процесі інтелектуального розвитку відбувається інтеграція механізмів різних рівнів стильової поведінки. Як наслідок формується персональний пізнавальний стиль, який виявляється у тому, що дана особистість віддає перевагу у використанні певним формам і прийомам пізнання.
Систему стильових характеристик пізнавальної діяльності представляють: стилі кодування інформації, когнітивні стилі, стилі постановки і вирішення проблем (інтелектуальні стилі), стилі пізнавального відношення до світу (епістолярні стилі) та персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки. Для виділення індивідуальних відмінностей в пізнавальній діяльності учнів в умовах шкільного або професійного навчання було введено поняття "стилі учіння". Стиль учіння - це індивідуально-своєрідні способи засвоєння інформації в навчальній діяльності або притаманні даному учню стійкі способи взаємодії зі своїм освітнім середовищем. Деякі автори вважають, що індивідуальні відмінності в стилях учіння зумовлені існуванням функціональної асиметрії півкуль ГМ, а точніше існуванням півкульної спеціалізації.Л.Каррі запропонував "трьохшарову модель" стилю за аналогією будови цибулини: 1)внутрішній шар "стильової цибулини" – собистісні типи, що впливають на своєрідність пізнавальної діяльності людини, 2)середній шар - стилі як способи опрацювання інформації (когнітивні стилі), 3)зовнішній, поверхневий шар - навчальні/учбові переваги (стиль учіння/стиль взаємодії з навчальним середовищем). Дана модель передбачає певну ієрархічну підпорядкованість.
Погляд на стиль учіння як на результат інтеграції різних форм індивідуального досвіду дозволяє розвести поняття когнітивного стилю і стилю учіння. Когнітивні стилі – це високоорганізований механізм регуляції інтелектуальної діяльності, вплив якого проявляється в широкому спектрі ситуацій (в тому числі навчальних). Стилі учіння – це, швидше, учбові стратегії, котрі характеризують дії індивідуума у відповідь на вимоги конкретної навчальної ситуації (Холодна М.А.). Індивідуальні способи учбової діяльності виробляються під впливом властивих учневі пізнавальних стилів (стилів кодування і обробки інформації, постановки і вирішення проблем, пізнавального відношення до світу). Вони за своєю природою безпосередньо залежать від особливостей освітньої технології та освітнього середовища (характеристик навчальної ситуації, своєрідності навчальної мотивації учня та учителя, методів навчання, типу підручника, методичної спрямованості вчителя). За умови, коли навчання максимально розширює репертуар способів навчальної діяльності (незалежно чи є воно традиційним, чи інноваційним), це сприяє збагаченню стильової інтелектуальної поведінки учнів. При цьому в рамках формування персонального пізнавального стилю наростають ефекти гнучкості інтелектуальної поведінки в різноманітних учбових ситуаціях. Найважливішим є те, що при цьому спостерігається зростання своєрідності складу розуму з ростом продуктивності інтелектуальної діяльності. Стиль учіння – це прояв персонального пізнавального стилю учня на даному рівні його сформованості в конкретній навчальній ситуації, своєрідність якого залежить від особливостей організації індивідуального ментального досвіду даного учня/студента (Холодна).
