101.Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака.

У 50-х рр. XX ст. французькі вчені Ж. Люб'є і Р. Мандру ввели до наукового обігу поняття "ментальність".

Ментальність - це соц.-психологічні явища, які є проявами духовного світу людини чи соц. спільності, епохи або етнокультури.

За допомогою поняття "ментальність" аналізуються соціальний,політичний чи етнічний контексти психічного складу людей.

До структури ментальності належить три компоненти:

1. Емоційний (емотивний) - емоційні стани, які передують виникненню вербального та поведінкового компонентів, сприяючи систематизації знань і появі певної поведінки.

2. Когнітиний (вербальний) - знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, що є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання).

3. Поведінковий призводить до актуалізації елементарних фіксованих установок, ціннісних орієнтацій та етнічних цінностей.

Етнічна ментальність виявляється у домінуючому життєвому настрої людини, у характерних особливостях світосприйняття, у системі моральних вимог, норм, цінностей і принципів виховання тощо.

Важливу роль відіграє ментальний інструментарій, тобто поняття і категорії етнокультури - мова, звичаї, обряди, вірування, магія, міфи, мистецтво, мораль. Їх аналіздає можливість вивчати ціннісно-смислові утворення етнічних S, оскільки вони є визначальними у структурі етнічної ментальності.

Ментальність є цілісним проявом духовних напрямків, які не зводяться до суми форм суспільної свідомості (релігії, мистецтва), а виступають специфічним відображенням дійсності, що зумовлюється процесом життєдіяльності етносу в певному географічному, історичному та культурному просторах (A.C. Баронін). Етнічна ментальність є системою образів, уявлень, які стимулюють і регулюють поведінку в даних культурних та соціальних умовах.

У вітчизняній психології «ментальність» - це сукупність уявлень, поглядів, переживань спільноти людей певної епохи, географічного регіону, соціального середовища, особливий склад суспільства, що суттєво впливають на історичні та соціальні процеси у цьому суспільстві.

У процесі онтогенезу ментальність розвивається під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників та умов. Внутрішні чинники:

- філогенетична спадковість, що виявляється у формі вродженої інтроверсії вищих психічних функцій, у сприйнятті навколишньої дійсності, за умови домінування емоцій і почуттів над волею та інтелектом;

- обсяг і глибина життєвого досвіду, що з'являються у результаті процесу навчання, впливаючи на рівень самоактуалізації особистості;

- індивідуальні особливості психічних процесів (пам'ять, емоції, почуття, мислення, емпатія, воля), що інтегрують фізичний, інтелектуальний і духовний потенціали особистості;

- вчинкова активність індивіда: якщо індивід сам не включається у життєдіяльність групи, то процес розвитку його ментальності слабшає.

Зовнішні чинники:

- традиції родини. Родинне середовище, типи стосунків дитини з батьками, сестрами і братами зумовлюють напрямок становлення ментальних настанов, що обов'язково виявлятимуться у специфіці її поведінки, в оптимістичному чи песимістичному світосприйнятті, в егоїзмі або альтруїзмі, у ставленні до керівників та підлеглих, до авторитетів і влади, до приятелів та жінок, дружин, чоловіків і дітей.

- форми та зміст взаємодії з референтною групою;

- форми та зміст взаємодії індивіда з первинним контактним колективом. Умовою привласнення національно-культурних цінностей контактного колективу є позитивний неофіційний статус індивіда у системі неформальних стосунків;

- зміст і форми взаємодії з педагогічним колективом навчально-виховного закладу в особі вчителя, вихователя, психолога, соц. працівника. У присвоєнні цінностей навчального закладу важливу роль відіграє форма і стиль керівництва навчально-виховним процесом;

- форми та зміст взаємодії індивіда із засобами масової комунікації. Ефективність взаємодії засобів масової інформації і загальнолюдських цінностей забезпечується за тієї умови, якщо засоби масової комунікації відкривають можливість для сприймання чогось нового (A.C. Баронін).

Значущими для українців є такі цінності: ставлення до землі як до Батьківщини-матері, до своїх культурно-історичних цінностей; толерантність щодо інших культур, релігій; волелюбність; перевага чуттєвого над раціональним (ї. Мірчук, М. Шлемкевич, Д. Чижевський).