87. Вчення п.Б. Ганнушкіна про конституційні психопатії

З урахуванням етіології умовно виділяють психопатії: “ядерні” (конституційні, зумовлені переважно несприятливою спадковістю), “крайові” (викликані поєднаною дією несприятливих біологічних і переважно соціальних чинників) та “органічні” (внаслідок органічного ураження головного мозку в період формування особистості.

Конституційні (генуїнні, природжені, ядерні) психопатії зумовлюються спадковістю й проявляються у дітей віком 4—6 років навіть за сприятливих умов життя. Подібні патологічні риси характеру вдається простежити у батьків або інших кровних родичів, проте закономірність успадкування не встановлено.

Патологічний розвиток — певний вид динаміки психопатій, що відображує різні за клінічними проявами процеси характерологічної декомпенсації і виявляється однобічним стійким посиленням окремих рис аномальної особистості. Є наслідком внутрішніх, конституційних причин (конституційний розвиток), а також може виникнути за несприятливих стосунків із зовнішнім світом (ситуаційний розвиток). Прикладом конституційного розвитку може бути посилення шизоїдних рис при шизоїдній психопатії.

Психопатії - це такі аномалії характеру, які, за словами П. Б. Ганнушкіна, "визначають весь психічний образ індивідуума, накладаючи на весь його душевний склад свій владний відбиток", "протягом життя. не піддаються скільки-небудь різким змінам "," заважають ... пристосовуватися до навколишнього середовища ". Ці три критерії були позначені О. В. Кербикову (1962) як тотальність і відносна стабільність патологічних рис характеру та їх вираженість до ступеня, порушує соціальну адаптацію.  Зазначені критерії служать також основними орієнтирами в діагностиці психопатій  Порушення адаптації, або, точніше, соціальна дезадаптація, у випадках психопатій зазвичай проходить через весь період.  Такі три критерії - тотальність, відносна стабільність характеру і соціальна дезадаптація, - що дозволяють відрізняти психопатії .  типи характеру  Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями грунтуються на діагностичних критеріях П. Б. Ганнушкына. При акцентуації характеру може не бути жодного з цих ознак: ні відносної стабільності характеру протягом життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. В усякому разі, ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознаками психопатії відразу. 

88. Поняття психопатії та нормального характеру.

Психопатії – це аномалії характеру, стійкі вроджені або придбані розлади, які заважають людині будувати міжособистісні відносини, адаптуватися в соціальному середовищі. Психопатії – прикордонні стани між душевним здоров'ям і психічними хворобами. Основна відмінність психопатії від душевного розладу – для психопатій властива стабільність, відсутність течії.

Психопатії властиві 3 основні ознаки (П.Б.Ганнушкін): 1) Тотальність патологічних рис характеру, які проявляються завжди і скрізь, у будь-яких умовах; 2) Стабільність патологічних рис характеру - вони вперше проявляються в дитячому або підлітковому віці, рідше у дорослих, і зберігаються протягом усього життя людини; періодично вони посилюються (декомпенсація) або слабшають (компенсація), але повністю не зникають; 3)Порушення соц. адаптації саме внаслідок патологічних рис характеру, а не через несприятливий зовнішній вплив.

Для того, щоб визначити, де починається аномалія характеру, потрібно знати, де закінчується його норма.В психології, вживаючи поняття «нормальний характер», мають на увазі характер без відхилень. У науках, які вивчають людину, виділяють різні види норм — статистичні, фізіологічні, індивідуальні (функціональні), ідеальні та інші. У психології коректне звернення до цього поняття передбачає диференціювання норм віком, статтю, соціальною, культурною, етнічною приналежністю суб'єкта. Розмаїття чинників, зумовлюючих розбіжності у нормах, самі по собі свідчать про неоднозначність проблеми норми, коріння якої залишилося, з одного боку, в загальнобіологічних законах психічного розвитку людини її психосоціальної взаємодії, а з іншого — в етико-філософських поглядах. Інакше кажучи, це міждисциплінарна проблема, яку можна вирішити з урахуванням лише якогось одного аспекту. Нормальний характер - це «золота середина» цілого ряду якостей.

"Нормальний характер" - це нонсенс, протиріччя, типу «нехарактерна характерність». Адже характер - це вже сама по собі відмінність, особливість, індивідуальність. П.Б.Ганнушкін писав, що «коли говорять про" нормальну особистість ", то забувають, що з'єднання двох таких термінів, як "особистість" або "індивідуальність", з одного боку, і "норма" або "середня величина" - з іншого - це є з'єднання двох по суті не згодних один з одним термінів. Те ж відноситься і до виразу "нормальний характер", адже, якщо б ми мали людину з ідеально - нормальною психікою, то навряд чи можна було говорити про наявність у неї того чи іншого "характеру". Такого роду людина була б "безхарактерною" в тому сенсі, що вона завжди діяла б без упередженості та внутрішні імпульси ї діяльності постійно регулювалися б зовнішніми агентами».