- •1.Предмет диференціальної психології.
- •2. Задачі диференціальної психології.
- •3.Структура диференціальної психології.
- •4.Індивідуальні, типологічні та групові відмінності
- •5.Донауковий, філософський, емпіричний етапи становлення диференціальної психології.
- •6.Перші наукові дослідження індивідуальних відмінностей (ф. Бессель, в. Вундт, ф. Гальтон).
- •7.Специфіка диференціальної психології, її зв’язок з іншими науками
- •8.Напрями диференційно-психологічних досліджень за в. Штерном
- •9. Диференціальна психофізіологія як галузь диференціальної психології.
- •10.Внесок експериментальної психології, біології у розвиток диференціальної психології.
- •11. Три світові традиції у розвитку диференціальної психології: європейська, американська, російська.
- •12. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.
- •13. Варіативність. Детермінізм.
- •14. Формальний підхід у вивченні індивідуальності.
- •15. Інтраіндивідуальні зв’язки як вияв специфіки взаємозв’язку індивідуальих психічних властивостей.
- •16. Інтеріндивідуальні варіації властивостей .
- •17. Об*єкт-субєктна взаємодія
- •18. Функціональна специфічність великих півкуль.
- •19. Теорії походження функціональної асиметрії.
- •20. Функції лівої і правої півкулі.
- •21. Профілі функціональної асиметрії
- •22. Асиметрія мозку: моторна, сенсорна, психічна
- •23. Пренатальні ознаки функціональної асиметрії
- •24. Постнатальні ознаки латеральності.
- •25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні
- •26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.
- •27. Індивід – передумова особистості
- •28. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей
- •29. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- •30. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом
- •31. Теорія спадкових чинників.
- •32. Соціогенетична теорія.
- •33. Теорія двох чинників.
- •34. Теорія впливу конституціональних і морфологічних ознак.
- •35. Теорія психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей.
- •36. Теорія диференціації.
- •37. Класифікація методів диференціальної психології.
- •38. Загальнонаукові методи.
- •39. Психогенетичні методи.
- •40. Власне психологічні методи.
- •41. Прийоми і способи наукової класифікації.
- •42. Поняття «я-концепції».
- •43. Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів.
- •44. Індивідуальні особливості пам'яті.
- •47. Індивідуальні особливості мислення: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.
- •48. Індивідуальні відмінності в усній та письмовій мові.
- •49. Здібності та інтелект у структурі індивідуальності.
- •50. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференціальній психології.
- •51. Загальні інтелектуальні здібності.
- •52. Характеристика тестологічних підходів до інтелекту.
- •53. Стійкість інтелектуальних вимірювань.
- •54. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей
- •55. Спадковість і середовище у детермінації інтелектуальних відмінностей.
- •56. Критерії та ступені вираженості розумової відсталості.
- •57. Соціальний інтелект.
- •58. Емоційний інтелект.
- •59. Стиль життя, як індивідуальна стратегія поведінки (адлер).
- •60. Стильові риси особистості (за олпортом).
- •61. Індивідуальні особливості у сфері пізнання.
- •62.Поняття когнітивного стилю. Види когнітивних стилів.
- •63. Стилі кодування інформації.
- •64. Стилі постановки та рішення проблем
- •65. Стилі пізнавального відношення до світу (епістемологічні стилі).
- •66. Персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки.
- •67. Індивідуальний стиль діяльності (в. Мерлін, є. Клімов).
- •68.Стиль діяльності та її ефективність
- •69. Класифікації стилів діяльності: стилі виробничої, педагогічної, спортивної діяльності; стилі діяльності музикантів-виконавців; стилі навчальної діяльності.
- •1 Діяльність/ дія/ операція.
- •2 Психологічні властивості/ психічні стани/ психічні процеси.
- •3 Рівні адаптації s до вимог і умов діяльності: режими технології (технічні дії) тактики, стратегії.
- •70. Стилі керівництва, зв'язок з особистісними якостями. Стилі спілкування, стилі самопрезентації та інші індивідуальні стилі поведінки.
- •72. Історія вчення про темперамент – пошук біологічних основ темпераменту (Гіппократ – Гален, а. Галлер, г. Врісберг, п. Лесгафт, і. Генлє, а. Фульє, п. Блонський, б. Завадовський та ін).
- •73. Формальний опис класичної типології і. Кантом: темпераменти діяльності та темпераменти почуттів.
- •74. Енергетична теорія темпераменту в. Вундта.
- •75. Конституційні теорії темпераменту: к. Сіго, е. Кречмера, у. Шелдона. Типи будови тіла та темпераменту за е. Кречмером.
- •77. Спеціальна теорія індивідуальності в.М. Русалова.
- •78. Концепція «Темпераменту особистості» г. Айзенка.
- •79. Загальна характеристика диференційно-психофізіологічних досліджень. Темперамент і вища нервова діяльність за і. Павловим.
- •80. Дослідження типів нервової системи у дітей а.Г. Івановим-Смоленським. Дослідження вищої нервової діяльності і темпераменту у дітей н.І. Красногорським.
- •81. Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б.М. Теплова та в.Д. Нєбиліцина.
- •82. Структура темпераментних властивостей та 12-мірна класифікація властивостей нервової системи за в.Д. Нєбиліциним. Первинні і вторинні властивості нервової системи.
- •83. Психофізіологічна школа в.С. Мерліна: біологічна основа, ознаки, властивості і типи темпераменту
- •84. Дослідження взаємозв’язку властивостей темпераменту з властивостями нервової системи (в. Мерлін, г. Айзенк, е. Ільїн, в. Нєбиліцин та інші).
- •85. Визначення поняття акцентуація.
- •86. Визначення понять акцентуації та психопатії.
- •87. Вчення п.Б. Ганнушкіна про конституційні психопатії
- •88. Поняття психопатії та нормального характеру.
- •89. Характеристика конституційних психопатій: циклоїдів, астеніків, шизоїдів, параноїків, епілептоїдів, істеричних, нестійких, антисоціальних, конституційно-нерозумних.
- •90. Класифікація психопатій та акцентуацій характеру підлітків за а.Є Лічко.
- •91.«Місце найменшого опору». «Підлітковий комплекс» у різних типів акцентованих підлітків: р-ції емансипації та групування з однолітками, р-ція захоплення, особливості сексуальної поведінки.
- •92.Типи акцентуації та особливості сприйняття себе (самооцінки).
- •93. Порушення поведінки у різних типів акцентуйованих підлітків: делінквентна поведінка, втеча з дому і бродяжництво, токсикоманічна поведінка (рання алкоголізація), суїцидальна поведінка.
- •94.Теорія акцентуйованих особистостей к.Леонгарда.
- •95 Статеві відмінності у прояві властивостей нс і темпераменту. Статеві відмінності в емоційні сфері.
- •96. Відмінності у здібностях чоловіків і жінок.
- •97. Особистісні відмінності чоловіків і жінок.
- •98. Гендерні особливості поведінки.
- •99.Основні поняття: раса, етнос, культура.
- •100.Етнокультурні відмінності сприймання і інтелекту.
- •101.Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака.
- •102. Етнокультурні відмінності у спілкуванні.
- •103. Розуміння норми і патології в етнокультурному контексті.
- •104.Теорії, що пояснюють відмінності в характері і ментальності етносу.
93. Порушення поведінки у різних типів акцентуйованих підлітків: делінквентна поведінка, втеча з дому і бродяжництво, токсикоманічна поведінка (рання алкоголізація), суїцидальна поведінка.
Делінквентність— це психічна готовність до правопорушення, це асоціальні за своєю спрямованістю, повторювані вчинки і дії, формування негативно орієнтованих особових установок.
Делінквентна поведінка –(«проступок, провина») – протиправна поведінка особи; дії конкретної особи, що відхиляються від встановлених в даному суспільстві законів, загрожують благополуччю інших людей або соціальному порядку і кримінальні в крайніх своїх проявах. Особа, що проявляє протизаконну поведінку, кваліфікується як делінквентна особа (делінквент), а самі дії, —деліктами.
Сенситивному і психастенічному типам делінквентність взагалі не властива. Циклоїди здатні на епізодичні делінквентні вчинки під час гіпертимної фази, рідше у них зустрічаються делінквентні еквіваленти субдепресивних фаз. У нестійких спостерігаються два вікових піки делінквентности. Один з них збігається з переходом в 4-5-й класи школи - від одного вчителя до предметної системі з ускладненням програм навчання і одночасно з початком статевого дозрівання. Інший пік падає на закінчення 9-річної освіти і перехід до професійного навчання. Делінквентність нестійких в 90% поєднується з раннім алкоголізмом. У гіпертимів початок делінквентності в 50% падає на передпідлітковий вік - на 10-12 років. Делінквентність істероїдів починається в різні роки - від 10 до 15 років. У них виявляється особлива схильність до дрібної крадіжки, шахрайства, зухвалій манері поводитися в громадських місцях. Алкоголізація у істероїдів зустрічалася лише в 35%. Зате у 60% загроза покарання за скоєні вчинки штовхала на демонстративне суїцидальну поведінку. Вікові особливості початку делінквентності в епілептоїдів схожі з такими у нестійких, однак бійки і навіть жорстокі побиття у них не поступаються злодійству. Початок делінквентної поведінки у шизоїдів в 60% відносилося до більш старшого підліткового віку - до 15-16 років. У них часто доводилося стикатися з сексуальною делінквентністю (розпусні дії, ексгібіціонізм, гомосексуальні зносини та ін.).Мотиви одних і тих же делінквентних вчинків різняться при різних типах психопатій і акцентуацій характеру. Крадіжки нестійкого підлітка - найчастіше шлях роздобути кошти для розваг і задоволень. Крадіжки гіпертимного підлітка можуть носити «престижний характер», т е. призначені показати одноліткам його сміливість і зверхність. Епілептоїди крадуть, маючи на меті насамперед привласнення матеріальної цінності, але іноді сам ризик, гострі відчуття в процесі вчинення крадіжки доставляють їм насолоду. Серед шизоїдів зустрічаються «символічні» крадіжки (привласнення предметів, які належать об'єкту таємного обожнювання), крадіжки в ім'я «відновлення справедливості» або в цілях поповнення збираної колекції.
Втечі з дому і бродяжництво:
Емансипаційний тип втеч (відбуваються, щоб позбутися від опіки і контролю рідних чи вихователів) (властивий гіпертимному і нестійкому типам). Імпунітивні втечі (є наслідком жорстокого поводження, суворих покарань з боку рідних або товаришів по інтернату) відмічені у 13% госпіталізованих шизоїдів, у 8% представників лабільного і сенситивного типів і тільки у 6% гіпертимів. У нестійких перша втеча нерідко буває імпунітівною, але подальші швидко стають емансипаційними. Демонстративні втечі (прагнення привернути до себе особливу прихильність близьких або повернути їх увагу). Велика їх частка падає на представників істероїдного типу. Зрідка демонстративні втечі зустрічаються при лабільному і епілептоїдному типі психопатій і акцентуацій. Дромоманічні втечі. Цим втечам передує раптова і безпричинна зміна настрою («якась нудьга», «туга»). Виникає невмотивована тяга до зміни обстановки, в далекі місця. Під час втечі раптово з'являється бажання повернутися додому - повертаються змучені, притихлі, слухняні. Дромоманічні втечі можуть поєднуватися з дисфоріями і розладами потягів у вигляді гіперсексуальності, прагнення напиватися «до відключення», садомазохистичні дії. Дромоманічні втечі зустрічаються при епілептоїдному типі органічних і конституціональних психопатій.
До ранньої алкоголізації відноситься знайомство з оп'яняючими дозами алкоголю у віці до 16 років і більш-менш регулярне вживання спиртних напоїв у віці 17-18 років. При повторних випивках може з'явитися новий мотив - бажання відчути «веселий настрій» почуття розгальмованості, самовпевненості і т. п. Тоді алкоголізація стає формою токсикоманічної поведінки. Висока частота алкоголізації підлітків нестійкого типу цілком зрозуміла - пристрасть до бездумних розваг і задоволень становить одну з головних рис цього типу. До ранньої алкоголізації повинні бути віднесені знайомство з оп'яняючими дозами алкоголю у віці до 16 років і більш-менш регулярне вживання спиртних напоїв у віці 17-18 років. Циклоїди в період підйому відносно до алкоголю ведуть себе так само, як гіпертимні, але в субдепрессивній фазі зазвичай уникають випивок. Лабільні підлітки можуть почати випивати, якщо долучаються до асоціальних компаніям, але зазвичай обмежуються невеликою кількістю солодких вин. Підліткам сенситивного типу властиво негативне ставлення до алкоголю навіть при виражених ступенях психопатії цього типу. Шизоїди можуть використовувати малі дози алкоголю в якості своєрідного допінгу, що полегшує контакти або знімає боязкість і сором'язливість. При цьому може формуватися своєрідна психічна залежність, що відрізняється від істинної психічної залежності при алкоголізмі, заснованої на пристрасті до ейфорії. Перед тим як йти в компанію, встановлювати контакти, поодинці або з ким-небудь з приятелів випивається невелика доза алкоголю. Істероїди схильні перебільшувати свою алкоголізацію («всіх перепивав») або зображувати себе свого роду алкогольними «естетами», запевняючи, наприклад, що п'ють тільки коньяк або шампанське чи вино хороших марок і т. п. Конформні підлітки вступають на шлях алкоголізації, опинившись в поганому оточенні. Саме у нестійких і епілептоїдних підлітків алкоголізація найбільше загрожує досягти такого ступеня, що вже в підлітковому віці може розвинутися алкоголізм.
Термін «суїцидальна поведінка», об'єднує всі прояви суїцидальної активності - думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби. Демонстративна суїцидальна поведінка - розігрування театральних сцен із зображенням спроб самогубства без жодного наміру дійсно покінчити з собою, іноді з розрахунком, що вчасно врятують. Аффективна суїцидальна поведінку - суїцидні спроби, що здійснюються на висоті афекту, який може тривати всього хвилини, але іноді в силу напруженої ситуації може розтягуватися на години і добу. Істинна суїцидальна поведінка – обдуманий, нерідко поступово виношений намір покінчити із собою. При демонстративній суїцидальній поведінці 50% виявилися представниками істероїдного,в 32% - епілептоідного і епілептоідной-істероїдного типів і лише в 18% - були представники всіх інших типів, причому шизоїдні, циклоїдних і сенситивних підлітків не було зовсім. При афективній суїцидальній поведінці перше місце зайняли лабільні і лабильно-істероїдні типи (37%), на другому місці були інші варіанти істероїдного типу (23%), по 18% припало на сенситивний і конформно-нестійкий типи і лише 4% на епілептоїдний. Справжні замахи в більшості випадків здійснювалися представниками сенситивного (63%) і циклоїдного (25%) типів. Звертає увагу надзвичайно низька суїцидальна активність шизоїдів в підлітковому віці.
