55. Спадковість і середовище у детермінації інтелектуальних відмінностей.

Дослідження впливу генів та середовища на інтелект виявили неоднозначні та суперечливі закономірності. Так, з дорослішанням дітей збільшується коефіцієнт кореляції показників інтелектуальності дітей і батьків. Ця закономірність посилюється з підвищенням економічного статусу сім'ї (у фінансово благополучних сім'ях діти ближчі до батьків за інтелектом, ніж у бідних). Така закономірність відсутня у сімей з прийомними дітьми. Найзначущіми внутрісімейними чинниками мінливості виявляються статус сиблінга, стать дитини, інтервали між народженням дитини і найближчих до неї сиблінгів. Так, вивчаючи багатодітні сім'ї, психологи зауважили, що рівень інтелекту дитини знижується зі збільшенням кількості її старших братів і сестер. Вивчення близнят засвідчило, що кореляції інтелекту дітей з характеристиками сімейного середовища (освітою, структурою сім'ї, економічним статусом) починають збільшуватися з дворічного віку.

Сприяє або перешкоджає індивідуальному розвитку інтелекту безліч факторів навколишнього середовища. Ефекти сенсорної депривації (позбавлення чи обмеження можливостей задоволення певних потреб організму) або збагачення середовища вивчали на дітях, які погано бачили або чули від народження. Спостерігався сповільнений розвиток клітин головного мозку і погане виконання експериментальних завдань. Сенсорне збагачення середовища забезпечували за рахунок різноманіття кольорів, звуків і наявності різних об'єктів у оточенні дитини або піддослідної тварини. Як наслідок - діти краще справлялися з психологічними тестами. Життя в сирітському притулку також є своєрідною депривацією, оскільки діти перебувають в умовах дефіциту персональної уваги і турботи, що сповільнює інтелектуальний розвиток.Відвідування дитячого садка часто супроводжується підвищенням що залежить від програми роботи з дітьми в конкретній установі.

Отже, інтелектуальні здібності детермінуються спадковими чинниками і предметним, культурним та соціальним середовищем. Наукова дискусія про переважання ролі генетичних чи середовищних факторів у детермінації інтелектуальної варіативності ще не завершена, бо прихильники обох підходів наводять переконливі експериментально підтверджені факти на користь своїх позицій.

56. Критерії та ступені вираженості розумової відсталості.

Розумова відсталість - вроджене або набуте недорозвинення когнітивних функцій, кількісні та якісні характеристики якого можуть дуже різнитися.

У широкому смислі термін «розумова відсталість» означає яскраво виражену неповноцінність тих здібностей, наявність яких необхідна для виживання у певних культурних умовах, тому це напряму пов’язану з розвитком інтелекту. У нашій культурі розвиток мови та вербальні здібності мають вирішальне значення при діагностиці розумової відсталості. Принциповим критерієм діагностики та класифікації розумової неповноцінності є психометричний коефіцієнт інтелекту. Серед найбільш поширених випадків клінічних різновидів неповноцінності можна назвати монголізм, церебральний параліч, мікроцефалію, кретинізм, гідроцефалію. Виділяють такі ступені важкості розумової відсталості:1. Низький інтелект, субдебільність – дітям властиві обмежені інтелектуальні можливості, але вони достатньо самостійні в повсякденному житті і часто мають початкову і середню освіту.2. Легка інтелектуальна недостатність – такі діти, як правило, відвідують допоміжну школу. їхній практичний інтелект часто вищий, ніж теоретичний, вони здатні до конкретних розумових операцій і засвоєння навчальних навичок.3. Середній ступінь інтелектуального недорозвинення, імбецильність – такі діти здебільшого можуть відвідувати спецшколу для осіб із вираженими формами розумової відсталості (практично научуваних), де стимулюють розвиток практичних навичок. Вони відстають у психічному розвитку, нездатні до засвоєння соціальних навичок.4. Важке інтелектуальне недорозвинення, виразна імбецильність. Ці діти частково можуть відвідувати спецшколу для навчання практичним навичкам. Однак у декого з них це викликає великі труднощі, причиною яких часто є супутні дефекти, наприклад паралічі, потворність.5. Найважчий ступінь недорозвинення інтелекту – у цих дітей зазвичай дуже низька научуваність. У багатьох випадках вони не вміють ні ходити, ні самостійно їсти, говорити, схильні до рухових стереотипів і примітивних реакцій. Вони можуть досягти рівня розвитку півторарічної дитини. їх інтелектуальне функціонування відбувається на сенсомоторному рівні, вони нездатні навчатися за допомогою мови.