10.Внесок експериментальної психології, біології у розвиток диференціальної психології.

Дослідженню індивідуальних відмінностей сприяло впровадження в психологію експериментального методу. Німецький психолог Вільгельм Вундт у 1879 р. в експериментальних лабораторних умовах розпочав вивчення психічних процесів. Подібні лабораторії відкривали і в інших країнах Європи та Америки. В. Вундт не досліджував проблем індивідуальної психології, оскільки вважав, що експериментальна психологія і є індивідуальною (на відміну від "психології народів", у якій експериментальний метод нібито непридатний). Та вже перші учні Вундта - Еміль Крепелін, Джеймс-Маккін Кеттел та інші - почали застосовувати експеримент для вивчення індивідуальних особливостей людей. Крепелін змінив спрямованість експерименту на з'ясування індивідуальних ознак і способів їх поєднання в цілісні картини душевного життя індивіда, що відрізняють одну людину від іншої.

Перехід від емпіричного пошуку відмінностей (як-от, у френології) між людьми до розроблення наукового знання за допомогою експериментальних і математичних методів призвів до утворення спеціальної галузі знання - диференціальної психології. Її предметом стали індивідуальні відмінності між людьми або групами людей, об'єднаними за якою-небудь ознакою (або сукупністю ознак).

Внесок експериментальної психології:

o психологічні феномени доступні для об'єктивного і навіть кількісного дослідження;

o психологічні теорії можна перевіряти на відповідність об'єктивним даним, а значить психологія є емпіричною наукою.

Наприкінці ХІХ ст. біологія під впливом дарвінівської теорії еволюції розвивалася дуже швидко. Ця теорія сприяла зростанню інтересу до порівняльного аналізу, що припускає спостереження за тим, як ті самі якості виявляються у представників різних видів. Особливо важливим для диференціальної психології є дослідження англійського біолога Френсіса Гальтона (послідовника і кузен Дарвіна). Він вивчав людську спадковість та вперше використав статистичне вимірювання. Істотний вплив на формування диференціальної психології спричинив і розвиток генетики. Закони спадковості Менделя, заново відкриті 1900 року, привели до поновлення експериментальних робіт в області механізмів спадковості.

Таким чином, досягнення експериментальної психології та біології сприяли розвитку знань диференційної психології (зокрема, у сферах пошуку індивідуальних відмінностей, впливу спадковості, організації дослідження тощо).

11. Три світові традиції у розвитку диференціальної психології: європейська, американська, російська.

На сьогоднішній день прийнято виділяти три центри (світових лінії) розвитку ДП:

• європейську, йде від Альфреда Біне (Біне & Генрі, 1895) і Вільяма Штерна;

У 1895 році Біне і Анрі опублікували статтю під назвою «Психологія індивідуальності» («individuelle-Ла-психологія») (4), яка являла собою перший систематичний аналіз цілей, предмета і методів диференціальної психології. Це не виглядало претензійною, оскільки відображало реальний статус даної галузі психології в той час. Вони писали: «Ми починаємо обговорення нового предмета, складного і практично недослідженого» (4, с. 411). Біне і Генрі в якості головних проблем диференціальної психології висунули дві: по-перше, вивчення природи і ступеня індивідуальних відмінностей у психологічних процесах і, по-друге, відкриття взаємин психічних процесів індивіда яке може дати можливість класифікації якостей і можливість визначення того, які функції є найбільш фундаментальними.

Засновником диференціально-психофізіологічного напряму як самостійної наукової дисципліни вважається Вільям Штерн. У 1900 році з'явилася перша редакція книги Штерна з Диференціальної психології «Психологія індивідуальних відмінностей» («uber Психологія дер individuellen Differenzen») (32). У 1-й частині книги розглядаються сутність, проблеми і методи диференціальної психології. До предмета цього розділу психології Штерн відніс відмінності між індивідами, расові та культурні відмінності, професійних і суспільних груп, а також статеві. Основну проблему диференціальної психології він характеризував як триєдину. По-перше, яка природа психологічного життя індивідів і груп, яка ступінь їх відмінності? По-друге, які фактори визначають ці відмінності або впливають на них? У зв'язку з цим він згадав спадковість, клімат, соціальний або культурний рівень, освіта, адаптацію і т. д. В-третіх, у чому виявляються відмінності? Можна зафіксувати їх у написанні слів, міміки обличчя і т. д.? Штерн розглянув також такі поняття, як психологічний тип, індивідуальність, норма і патологія. За допомогою методів диференціальної психології він дав оцінку інтроспекції, об'єктивного спостереження, використання матеріалів історії і поезії, культурологічним дослідженням, кількісним тестування та експерименту. У 2-й частині книги міститься загальний аналіз і деякі дані, що стосуються індивідуальних відмінностей у прояві ряду психологічних якостей — від простих сенсорних здібностей до більш складних психічних процесів та емоційних характеристик. Книга Штерна у значно переробленому і розширеному вигляді була перевидана в 1911 році, і ще раз — у 1921 р. під назвою «Методологічні основи диференціальної психології» {«померти Differentielle Психологія в ихрен methodishen Grundlagen») (33).

У 1903 році вийшла книга Томсона «Інтелектуальні відмінності статей», що містила результати тестування різноманітних чоловіків і жінок, що робили декілька років. це було перше всеосяжне дослідження психологічних відмінностей статей.

У 1904 році з'єднання явилася оригінальна стаття Спірмена, що висунув свою двофакторну теорію психічної організації. Ця публікація Спірмена відкрила область дослідження взаємовідносин якостей і відкрила дорогу для факторного аналізу сучасного.

* американську, пов'язану з іменами Джеймса Маккінлі Кэттелла (Cattel, 1890) і Ганни Анастазі;

Учень Вундта — американський психолог Д. М. Кеттелл (1860— 1944) став одним з перших психологів, які розробляли нові методи діагностики індивідуальних відмінностей — тести.

В Америці для дослідження методів тестування та збору даних за індивідуальним відмінностям були створені спеціальні комітети. На своєму з'їзді в 1895 році Американська психологічна асоціація утворила комітет «для розгляду можливості співпраці між різними психологічними лабораторіями з питань збору психічних і фізичних статистичних даних». На наступний рік Американська асоціація наукового розвитку утворила постійний комітет для організації етнографічного дослідження білого населення Сполучених Штатів. Кеттелл, що був одним з членів цього комітету, відзначав важливість включення психологічних тестів в це дослідження і необхідність координації його з дослідницькою роботою Американської психологічної асоціації.

Анна Анастазі (1958), розглядає диференціальну психологію, швидше, не як окрему область знання, а як підхід, актуальний для проведення будь-якого психологічного дослідження: «Головна мета диференціальної психології, як і психології взагалі – зрозуміти поведінку. Диференціальна психологія підходить до цієї проблеми через порівняльний аналіз поведінки в мінливих умовах». Отже, що ж цікавить диференціальну психологію? Перше, на що вказує А. Анастазі, – кількісне дослідження індивідуальних відмінностей у поведінці; з'ясування того, яка природа цих відмінностей і наскільки вони великі. Друге – аналіз природи і властивостей більшості традиційних груп, маргінальних і геніальних людей, що розрізняються за расовими, статевими, національними і культурними ознаками.

* російську, розвиваючу традиції В. П. Павлова (1951), положення психофизио-логічної школи Б. М. Теплова—В. Д. Небылицына і включає безліч плідних, але поки ще недостатньо добре відомих світовій читачеві концепцій.

У другій половині XX ст. у нашій країні з диференціальної психології виділився новий напрямок - диференціальна психофізіологія, фундаментом для виникнення якої стало створене В. П. Павловим вчення про типи вищої нервової діяльності і властивості нервової системи.

І. П. Павлов спробував пов'язати типи темпераменту, запропоновані Гіппократом, з певним поєднанням типологічних особливостей властивостей нервової системи. Так, він вважав, що сангвінік - людина із сильною, врівноваженою і рухомою нервовою системою, флегматик - з сильною, урівноваженою, але інертною нервовою системою, холерик - з сильною, але неврівноваженою (у бік переважання збудження) нервовою системою, а меланхолік - людина зі слабкою нервовою системою.

Крім того, В. П. Павлов розробив концепцію наявності у людини двох сигнальних систем. Залежно від співвідношення між ними, він виділяв художній і розумовий типи людей.

Диференціальна психофізіологія - це наукова дисципліна, що виникла на стику диференціальної психології та психофізіології. Як вже говорилося, вона займається індивідуальними (притаманними індивідууму) і типовими (властивими групі людей, об'єднаних за якоюсь характерною для них ознакою) відмінностями. Психофізіологія вивчає нервові механізми психічної діяльності. Відповідно диференціальна психофізіологія розглядає залежність індивідуальних психологічних особливостей поведінки, діяльності, спілкування людини від її біологічної природи.

Поряд з загальнотеоретичним напрямком у вивченні властивостей нервової системи, яке було властиво лабораторії Б. М. Теплову, В. Д. Небиліцина (у 1960-1980-і рр..), дослідники намагалися виявити роль типологічних особливостей властивостей нервової системи і темпераменту спортивної, навчальної і трудової діяльності. Накопичені факти про зв'язок ефективності діяльності, наприклад, у спорті вищих досягнень створили грунтовну базу для подальшого розвитку диференціальної психофізіології як наукової дисципліни, допомогли зрозуміти природні передумови максимального прояву людиною його можливостей. Вивчення типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи у безлічі людей різних професій і займаються різними видами спорту допомогло виділити типологічні особливості цих властивостей в якості психофізіологічних критеріїв, які необхідні для проведення профорієнтації і профвідбору. Крім того, це дозволило сформулювати принципи прогнозування ефективності діяльності на основі врахування типологічних особливостей. Тим самим був зроблений крок вперед у з'ясуванні співвідношення у людини біологічного і соціального, виявилася не тільки теоретичне, але і практичне значення диференціальної психології.