- •1.Предмет диференціальної психології.
- •2. Задачі диференціальної психології.
- •3.Структура диференціальної психології.
- •4.Індивідуальні, типологічні та групові відмінності
- •5.Донауковий, філософський, емпіричний етапи становлення диференціальної психології.
- •6.Перші наукові дослідження індивідуальних відмінностей (ф. Бессель, в. Вундт, ф. Гальтон).
- •7.Специфіка диференціальної психології, її зв’язок з іншими науками
- •8.Напрями диференційно-психологічних досліджень за в. Штерном
- •9. Диференціальна психофізіологія як галузь диференціальної психології.
- •10.Внесок експериментальної психології, біології у розвиток диференціальної психології.
- •11. Три світові традиції у розвитку диференціальної психології: європейська, американська, російська.
- •12. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.
- •13. Варіативність. Детермінізм.
- •14. Формальний підхід у вивченні індивідуальності.
- •15. Інтраіндивідуальні зв’язки як вияв специфіки взаємозв’язку індивідуальих психічних властивостей.
- •16. Інтеріндивідуальні варіації властивостей .
- •17. Об*єкт-субєктна взаємодія
- •18. Функціональна специфічність великих півкуль.
- •19. Теорії походження функціональної асиметрії.
- •20. Функції лівої і правої півкулі.
- •21. Профілі функціональної асиметрії
- •22. Асиметрія мозку: моторна, сенсорна, психічна
- •23. Пренатальні ознаки функціональної асиметрії
- •24. Постнатальні ознаки латеральності.
- •25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні
- •26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.
- •27. Індивід – передумова особистості
- •28. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей
- •29. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- •30. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом
- •31. Теорія спадкових чинників.
- •32. Соціогенетична теорія.
- •33. Теорія двох чинників.
- •34. Теорія впливу конституціональних і морфологічних ознак.
- •35. Теорія психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей.
- •36. Теорія диференціації.
- •37. Класифікація методів диференціальної психології.
- •38. Загальнонаукові методи.
- •39. Психогенетичні методи.
- •40. Власне психологічні методи.
- •41. Прийоми і способи наукової класифікації.
- •42. Поняття «я-концепції».
- •43. Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів.
- •44. Індивідуальні особливості пам'яті.
- •47. Індивідуальні особливості мислення: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.
- •48. Індивідуальні відмінності в усній та письмовій мові.
- •49. Здібності та інтелект у структурі індивідуальності.
- •50. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференціальній психології.
- •51. Загальні інтелектуальні здібності.
- •52. Характеристика тестологічних підходів до інтелекту.
- •53. Стійкість інтелектуальних вимірювань.
- •54. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей
- •55. Спадковість і середовище у детермінації інтелектуальних відмінностей.
- •56. Критерії та ступені вираженості розумової відсталості.
- •57. Соціальний інтелект.
- •58. Емоційний інтелект.
- •59. Стиль життя, як індивідуальна стратегія поведінки (адлер).
- •60. Стильові риси особистості (за олпортом).
- •61. Індивідуальні особливості у сфері пізнання.
- •62.Поняття когнітивного стилю. Види когнітивних стилів.
- •63. Стилі кодування інформації.
- •64. Стилі постановки та рішення проблем
- •65. Стилі пізнавального відношення до світу (епістемологічні стилі).
- •66. Персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки.
- •67. Індивідуальний стиль діяльності (в. Мерлін, є. Клімов).
- •68.Стиль діяльності та її ефективність
- •69. Класифікації стилів діяльності: стилі виробничої, педагогічної, спортивної діяльності; стилі діяльності музикантів-виконавців; стилі навчальної діяльності.
- •1 Діяльність/ дія/ операція.
- •2 Психологічні властивості/ психічні стани/ психічні процеси.
- •3 Рівні адаптації s до вимог і умов діяльності: режими технології (технічні дії) тактики, стратегії.
- •70. Стилі керівництва, зв'язок з особистісними якостями. Стилі спілкування, стилі самопрезентації та інші індивідуальні стилі поведінки.
- •72. Історія вчення про темперамент – пошук біологічних основ темпераменту (Гіппократ – Гален, а. Галлер, г. Врісберг, п. Лесгафт, і. Генлє, а. Фульє, п. Блонський, б. Завадовський та ін).
- •73. Формальний опис класичної типології і. Кантом: темпераменти діяльності та темпераменти почуттів.
- •74. Енергетична теорія темпераменту в. Вундта.
- •75. Конституційні теорії темпераменту: к. Сіго, е. Кречмера, у. Шелдона. Типи будови тіла та темпераменту за е. Кречмером.
- •77. Спеціальна теорія індивідуальності в.М. Русалова.
- •78. Концепція «Темпераменту особистості» г. Айзенка.
- •79. Загальна характеристика диференційно-психофізіологічних досліджень. Темперамент і вища нервова діяльність за і. Павловим.
- •80. Дослідження типів нервової системи у дітей а.Г. Івановим-Смоленським. Дослідження вищої нервової діяльності і темпераменту у дітей н.І. Красногорським.
- •81. Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б.М. Теплова та в.Д. Нєбиліцина.
- •82. Структура темпераментних властивостей та 12-мірна класифікація властивостей нервової системи за в.Д. Нєбиліциним. Первинні і вторинні властивості нервової системи.
- •83. Психофізіологічна школа в.С. Мерліна: біологічна основа, ознаки, властивості і типи темпераменту
- •84. Дослідження взаємозв’язку властивостей темпераменту з властивостями нервової системи (в. Мерлін, г. Айзенк, е. Ільїн, в. Нєбиліцин та інші).
- •85. Визначення поняття акцентуація.
- •86. Визначення понять акцентуації та психопатії.
- •87. Вчення п.Б. Ганнушкіна про конституційні психопатії
- •88. Поняття психопатії та нормального характеру.
- •89. Характеристика конституційних психопатій: циклоїдів, астеніків, шизоїдів, параноїків, епілептоїдів, істеричних, нестійких, антисоціальних, конституційно-нерозумних.
- •90. Класифікація психопатій та акцентуацій характеру підлітків за а.Є Лічко.
- •91.«Місце найменшого опору». «Підлітковий комплекс» у різних типів акцентованих підлітків: р-ції емансипації та групування з однолітками, р-ція захоплення, особливості сексуальної поведінки.
- •92.Типи акцентуації та особливості сприйняття себе (самооцінки).
- •93. Порушення поведінки у різних типів акцентуйованих підлітків: делінквентна поведінка, втеча з дому і бродяжництво, токсикоманічна поведінка (рання алкоголізація), суїцидальна поведінка.
- •94.Теорія акцентуйованих особистостей к.Леонгарда.
- •95 Статеві відмінності у прояві властивостей нс і темпераменту. Статеві відмінності в емоційні сфері.
- •96. Відмінності у здібностях чоловіків і жінок.
- •97. Особистісні відмінності чоловіків і жінок.
- •98. Гендерні особливості поведінки.
- •99.Основні поняття: раса, етнос, культура.
- •100.Етнокультурні відмінності сприймання і інтелекту.
- •101.Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака.
- •102. Етнокультурні відмінності у спілкуванні.
- •103. Розуміння норми і патології в етнокультурному контексті.
- •104.Теорії, що пояснюють відмінності в характері і ментальності етносу.
7.Специфіка диференціальної психології, її зв’язок з іншими науками
Диференціальна психологія – галузь науки, що вивчає індивідуальні, типологічні та групові відмінності між людьми, а також природу, джерела і наслідки цих відмінностей. Це наука про закономірності психічного варіювання. ДП займається пошуком та виділенням найбільш суттєвих параметрів, характеристик, за якими різняться люди.
Предметом ДП є об’єктивне кількісне дослідження індивідуальних відмінностей у поведінці. Однак при цьому також вивчають якісну своєрідність психічних явищ.
Основні поняття диференціальної психології: - Індивід, - Особистість, - Індивідуальність.
Місце диференціальної психології серед інших наукових дисциплін:
1. ДП вивчає індивідуальну специфіку перебігу пізнавальних психічних процесів, емоцій, здібностей, інтелекту і т.д. У даній області свого вивчення ДП знаходиться в тісному перетині із загальною психологією.
2. ДП вивчає вікову специфіку пізнавальних процесів, стилів реагування, досліджує індивідуальну варіативність співвідношень психологічного, соціального, біологічного, календарного віку, наявні періодизації психічного розвитку і т.д. У даній області свого вивчення ДП знаходиться в зв'язку з віковою психологією.
3. Говорячи про індивідуальну варіативність властивостей нервової системи, міжпівкульної асиметрії, темпераменту і т.д., ДП знаходить свої взаємозв'язки з психофізіологією.
4. ДП вивчає індивідуальну варіативність, зумовлену соціальним статусом суб'єкта, приналежністю його до певної соціоекономічної групи, і в даній області свого вивчення знаходиться у зв'язку з соціальною психологією.
5. Говорячи про різні підходи до розуміння «норми» і відхиленні від неї, девіаціях розвитку, акцентуації характеру, ДП утворює зв'язки з медичною психологією.
6. ДП досліджує індивідуальні особливості, зумовлені етнокультурною приналежністю суб'єкта. Дана область ДПзнаходиться в перетині з етнопсихологією.
Можна простежити зв'язки ДП з низкою інших психологічних дисциплін. В ДП основний акцент робиться не тільки на виявленні, констатації певних особливостей суб'єкта, а й на факторах, причинах і наслідках, які пов'язані з даними особливостями.
Диференціальна психологія відрізняється від загальної психології тим, що остання зосереджується на вивченні загальних закономірностей психіки (включаючи психіку тварин). Порівняльна психологія в даний час вивчає особливості психіки живих істот, що знаходяться на різних ступенях еволюційних сходів. Вона частіше використовує знання зоопсихології, займається проблемами антропогенезу і становлення людської свідомості. Вікова психологія вивчає особливості людини крізь призму закономірностей, властивих віковій стадії її розвитку. Соціальна психологія розглядає особливості, здобуті людиною в силу її приналежності до певної соціальної групи, великої чи малої. Диференціальна психофізіологія аналізує індивідуальні особливості психіки людини з точки зору їх обумовленості властивостями нервової системи.
Основним споживачем диференційно-психол. знань є психодіагностика(розробка методик). Необхідні дані диференційної психології і для психокорекції і психотерапії, які покликані виправляти різноманітні відхилення та недоліки особистості та поведінки.
Врахування досліджень диференційної психології необхідне при побудові ефективних режимів тренінгу операторів, навчання професійній майстерності в умовах високоавтоматизованого виробництва, при оцінці надійності роботи і адаптаційних можливостей людини в процесі інтенсифікації виробництва.