52. Характеристика тестологічних підходів до інтелекту.

Одними з перших учених, які почали вимірювати інтелект були Ф. Гальтон та Б. Кеттелл. Останній запропонував цілий ряд діагностичних процедур, які вимірювали гостроту зору, слуху, чутливості до болю, часу рухової реакції, надання переваги кольорам. Таким чином, на початку інтелект ототожнювався з найпростішими психофізіологічними пізнавальними функціями, при цьому підкреслювався вроджений характер інтелектуальних відмінностей між людьми. У 1905 році почали розробляти об’єктивні процедури для дослідження розумово відсталих дітей. Біне та Сімон запропонували 30 завдань (тестів) для вимірювання рівня розумового розвитку дитини. Псля цього починає формуватися тестологічна парадигма у дослідженні інтелекту. У шкалі розумового розвитку Біне-Сімона тестові завдання групувалися за віком. Оцінка рівня розумового розвитку здійснювалася на основі співвідношення реального хронологічного віку дитини з її «розумовим віком». Це співвідношення отримало назву коефіцієнту інтелекту. У 1916 році американський вчений Л.М. Термен на основі тестів Біне-Сімона розробив новий набір тестів, що отримав назву шкали Стенфорд-Біне. Ця інтелектуальна шкала мала декілька редакцій і призначалася для оцінки інтелекту дітей шкільного віку.

Дві прямо протилежні за своїми кінцевими теоретичними результатами лінії трактування природи інтелекту:1) пов’язана з визнанням загального фактора інтелекту (Спірмен), 2) утвердження існування численних незалежних інтелектуальних здібностей (Терстоун). Однофакторний підхід до інтелекту (К. Спірмен, Р. Б. Кеттелл, Дж. Равен, Д. Векслер, Ф. Вернон). Теорія інтелекту як єдиної здібності була розроблена К. Спірменом і базувалася на факті наявності позитивних кореляційних зв’язків між результатами виконання різних інтелектуальних тестів. Він дійшов висновку, що рівень розумової енергії проявляє себе в здатності виявляти зв’язки і співвідношення між елементами власних знань, а також між елементами змісту тестової задачі. Багатофакторні теорії інтелекту (Л. Терстоун, Дж. Гілфорд, Р. Мейлі, Дж. Керрол). Інтелект як певна кількість здібностей досліджувався у рамках теорії Л. Терстоуна. В результаті своїх досліджень інтелекту його вдалося виділити 10 групових факторів, 7 з яких були ним ідентифіковані і названі первинними розумовими здібностями: просторовий (здібність оперувати в умі просторовими відносинами), сприйняття (здібність деталізувати зорові образи), обчислювальний (здібність виконувати основні арифметичні дії), вербальне розуміння (здібність розкривати значення слів), побіжність мови (здібність швидко підбирати слова за заданим критерієм), пам'ять (здібність запам’ятовувати), логічне міркування (здібність виявляти закономірність у ряді букв, цифр, фігур). Був зроблений висновок, що для опису індивідуального інтелекту не можна використовувати єдиний показник інтелектуального розвитку.

53. Стійкість інтелектуальних вимірювань.

Якщо дотримуватися точки зору на IQ як на загальний показник інтелектуального розвитку, який в тій чи іншій мірі відображає структуру наявного інтелектуального потенціалу, то виникає закономірне питання про стійкість отриманих тестових оцінок у часі.

Одна з найбільш плідних спроб в цьому напрямку була зроблена американськими психологами, які узагальнили власні дані і результати інших досліджень, представивши їх у вигляді декількох висновків:

1. Тестові показники, отримані в результаті обстеження немовлят у віці 12-18 місяців, виявилися марними для передбачення подальшого інтелектуального статусу. іншими словами, показники швидкості розвитку дітей не дозволяють зробити будь-який прогноз щодо рівня IQ

2. Ступінь взаємозв'язку (вимірювана величиною коеф. кореляції) між показниками тестів інтелекту, виконаних в різні вікові періоди, виявилася залежними як від віку, в якому проводилося перше тестування, так і від величини часового інтервалу між проведеними вимірами. Вік шість років виявився найбільш вдалим для подальшого прогнозу рівня IQ в наступних вікових групах шкільного періоду.

3. Навіть кореляція на дуже високому рівні (0.8) залишає досить місця для значних коливань в кожному індивідуальному випадку. Так, протягом лише шкільного періоду можлива зміна рівня IQ в межах 50 балів. У 9% випадках спостерігаються зміни в межах 30 балів, а в 58% - зміни в межах 15 балів є звичайною справою. І хоча, як зазначають автори дослідження, 15 або 20 балів ще недостатньо для зарахування суб'єкта до групи "геніїв" або "розумово відсталих",цього достатньо, щоб зробити висновки про значні відмінності в оцінці інтелектуального потенціалу учня і пов'язаного з цією оцінкою прогнозу про успішність навчання.

Однак кореляція шкільних оцінок, які при всіх відомих застереженнях можуть розглядатися в якості зовнішнього критерію рівня інтелектуального рівня учня, з показниками загального інтелекту виявляються досить стійкими в цілому ряді навчальних ситуацій і зазвичай знаходиться в межах 0.4-0.6 (Cook, 1947). При цьому показники вербального інтелекту мають більш високі кореляції, ніж оцінки виконання невербальних завдань.

Оцінка дитячого інтелекту також виявляється досить прогностичною щодо майбутніх шкільних оцінок. Коефіцієнт кореляції дорівнює, за останніми даними 0.5-0.6 (Neisser et a /., 1996).