12. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.

Будь-яка галузь знання, що претендує на незалежний статус, вибудовується на системі базових принципів, що визначають суть наукового напряму. Для диференціальної психології найістотніші такі принципи:

- принцип інтегрального аналізу (співвідношення частини і цілого), що опирається на теорію інтегральної індивідуальності Б. Ананьєва, В. Мерліна і спеціальну теорію індивідуальності В. Русалова. За цими теоріями індивідуальність - це інтегральна біопсихо-соціальна характеристика людини, яка охоплює такі рівні, як організм, індивід і особистість. Аналіз індивідуальності здійснюють за формальним підходом від нижчого (організмічного, індивідного) рівня і до вищого (особистісного). На основі отриманих даних роблять висновок про цілісну інтегральну індивідуальність, яка складається з усіх рівнів, об'єднаних у систему;

- принцип взаємозв'язку інтра- й інтеріндивідуальних закономірностей, який ґрунтується на теорії інтеракціонізму і вказує на те, що інтрапсихічні (внутріособистісні) структури (особистісні риси, цінності, мотиви, соціальні ролі, установки тощо) формуються під впливом інтеріндивідуальної (міжособистісної) взаємодії з іншими людьми і, у свою чергу, впливають на процеси міжособистісної взаємодії;

- принцип взаємодії ендо- й екзофакторів у детермінації відмінностей, оснований на теорії О. Лазурського про співвідношення і взаємодію в структурі особистості ендопсихічних (спадково детермінованих) і екзо-психічних (детермінованих середовищем) чинників, а також теорії В. Штерна про конвергенцію (лат. conver-go - сходжусь, наближаюсь) двох чинників (спадковості і середовища) у процесі психічного розвитку особистості. За цими теоріями взаємодія ендо- й екзофакторів формує нові психічні властивості;

- принцип вимірюваності й статистичного оцінювання психічних явищ, який вказує, що психічні утворення можна оцінити не тільки якісно (інтелект вище середньої норми), а й кількісно (IQ - 118). Статистичні вимірювання дають уявлення про нормальний розподіл досліджуваної функції в певній вибірці.

У науковому пошуку і практичній роботі психологи дотримуються правил, основаних на системі цих базових принципів, які визначають специфіку професійної діяльності. Основоположним у диференціальній психології, таким, що конкретизує інші принципи, є формальний підхід.

+ з лекції:

1. Системно-структурний принцип (дослідження явища як системи)

2. Принцип цільової детермінації (каузальний зв'язок)

3. Принцип активності

4. Генетичний принцип (явища у розвитку).

5. Принцип ієрархічності

6. Принцип функціональної диференціації нейронів

7. Принцип біохімічної універсальності всіх живих істот

8. Ізоморфності (структурної тотожності)

13. Варіативність. Детермінізм.

Поняття варіативності лежить у фундаменті диференціальної психології як науки. Ще Дарвін писав про те, що варіативність серед особин – це універсальний феномен. Штерн: «варіабельність внутрішньо- і міжіндивідуальна є вагомою рисою людської поведінки, а також поведінки всіх живих організмів». Варіативність - базова риса поведінки, що визначає різноманіття її форм.

Детермінізм - концепція, згідно з якою фізичні, поведінкові й ментальні події не являються випадковими, а обумовлені дією специфічних причинних (каузальних) чинників.

Центральною для диференціальної психології являється проблема детермінації міжіндивідуальної варіативності природою (спадковістю) чи вихованням (культ. середовищем). Ця проблема розглядається у співвідношенні особистісних і середовищ них змінних, впливу спадковості і оточення, тобто ендо- та екзо- факторів. Психогенетика – один з основних методів вивчення природи людських відмінностей. Генетичний аналіз включає: генеалогічний, близнюків, метод прийомних дітей.

Одна з основних причин психологічної варіативності (за дослідженнями Р. Пломіна та Д. Даніельса) – різне середовище, в якому формуються діти (зокрема, порядок народження дітей, взаємостосунки батьків та їх ставлення до дітей, різні форми навчання і спілкування з однолітками). Аналізуючи вплив генотипових особливостей індивіда на специфіку середовища, з яким він взаємодіє у процесі онтогенезу, вчені виділяють три типи зв’язків між генотипом і середовищем:

– пасивний вплив, коли члени однієї сім’ї мають і спільну спадковість, і спільне середовище;

– реактивний вплив, при якому вроджені психофізіологічні особливості дитини можуть впливати на ставлення до неї батьків і однолітків, сприяючи тим самим формуванню певних рис особистості;

– активний вплив, при якому індивіди здійснюють активний пошук середовища (або створюють середовище), яке більшою мірою відповідає їх спадковим задаткам.

Інваріантність, варіантність та детермінізм. Варіантність – це не тільки вираження і наслідок інваріантності, але й один із засобів її формування. Варіантність є одним з механізмів інваріантності, пов’язаний з більш жорстко детермінованими способами мимовільної поведінки суб’єкта. Набір автоматизованих – що мимовільно виникають і функціонують – механізмів психіки забезпечує інваріантність об’єктно-предметної ментальної репрезентації, а також утримання інваріантного кластеру реакцій в межах психічної норми (що протиставляється психічній патології).