1 Діяльність/ дія/ операція.

У більшості випадків стиль діяльності у спорті розглядається на рівні дій. Наприклад, борці з сильною НС перевершують «слабких» по якісній оцінці промови в боротьбі стоячи і надійності атакуючих дій лежачи, в стійці вони програють меншу кількість різних прийомів. «Слабкі» мають перевагу над «сильними» по комбінаційний боротьби стоячи, надійності атакуючих і захисних дій в боротьбі стоячи. За показниками спортивного результату відмінностей між ними не спостерігається.

2 Психологічні властивості/ психічні стани/ психічні процеси.

З типологічними властивостями НС пов'язані деякі особливості стилю діяльності шахістів. «Сильні» активно йдуть на загострення, не бояться, і добре грають у цейтноті, можуть розраховувати на більше число ходів, ніж «слабкі».

3 Рівні адаптації s до вимог і умов діяльності: режими технології (технічні дії) тактики, стратегії.

Індивідуальний стиль діяльності формується в процесі тривалих занять спортом в більшій частині неусвідомлено.

Стилі навчальної діяльності

Різноманітна за змістом і складністю розумова навчальна діяльність призводить до появи різних стилів інтелектуальної діяльності. Так, Ю. Н. Кулюткін і Г. С. Сухобская виділили три стилю евристичної діяльності:

1) розумовий пошук;2) обережний пошук; 3) висування гіпотез досить швидке і обгрунтоване.

Стилів навч діяльності поділяються:а) дихотомічні і б) структурно-функціональні стилі діяльності.

У дихотомічному (від грецького dichotomia - розтин на дві частини) підході виділяється один істотний для навчальної діяльності ознака (шкала) і всіх людей за цією ознакою відносять до того чи іншого полюсу шкали. Таких шкал використовується значна кількість, наведемо найбільш популярні з них:

• Шкала «активність - рефлексивність».• Шкала «практики - теоретики».• Шкала «наочність – понятійність».

Структурно-функціональний підхід до вивчення стилів діяльності будується на виділенні основних етапів і функцій діяльності. В даний час в західній педагогіці домінують методики, засновані на моделі навчання Д. Колба, яка включає чотири етапи: (1) конкретний досвід, (2) спостереження і рефлексія, (3) утворення абстрактних понять і (4) випробування в нових ситуаціях.

Стилі діяльності музикантів-інструменталістівзнаходиться під впливом типологічних особливостей прояву властивостей НС. Оскільки особи зі слабкою НС у виконанні тяжіють до деталізації та емоційної тонкощі. Для других же характерно більш масштабне і менш деталізоване виконання.

Музикантам з інертністю нервових процесів ближчі твори, що містять більш великі «блоки» музичної інформації. Музикантам ж, що відрізняються рухливістю нервових процесів і швидкістю переробки інформації, доступніші твори, що складаються з більш дрібних «блоків».

Людям зі слабкою НС краще вдаються мініатюри і п'єси, що вимагають тонкощі і деталізації, а сильною НС – масштабні складні твори, що слід враховувати при виборі музикантами репертуару.

70. Стилі керівництва, зв'язок з особистісними якостями. Стилі спілкування, стилі самопрезентації та інші індивідуальні стилі поведінки.

Концепції стилів керівництва

Традиційна концепція стилю керівництва. Склалася вона ще в 30-ті роки й була найпопулярнішою до сер 70-х рр XX ст. Ця концепція спиралася на прості та очевидні елементи управління, завдяки чому описувала справді значущі стильові характеристики. Головними у структурі стилю керівництва вважала такі елементи: спосіб прийняття рішення; спосіб розподілу функцій у розв'язанні завдань; форми контролю; оцінювання виконання рішень; розподіл відповідальності. За цими показниками у межах традиційної концепції управління виокремлювали авторитарний, демократичний, ліберальний стилі керівництва. Авторитарний стиль. Він передбачає ухвалення всіх рішень керівником, чітку окресленість “міжкомпетентності”, тобто жорстку визначеність рангів керівників, які мають право приймати рішення з певних питань, пов'язаних з діяльністю організації. Структура керівництва є гранично жорсткою, вертикально-ієрархічною. Це означає, що ухвалені на верхніх рівнях ієрархії рішення надходять униз як директиви (саме тому цей стиль називають директивним), які не підлягають обговоренню — їх потрібно чітко виконувати. Усі керівники та підрозділи нижчих рівнів ознайомлені тільки із своїм функціональним завданням, не завжди уявляють загальні цілі та сенс завдань. Контроль та оцінювання якості діяльності підрозділу також є прерогативою вищого керівництва.

 Авторитарне керівництво має такі форми: — патріархальне – колектив як велика родина, де всі повинні виконувати розпорядження керівника, який вважає підлеглих нездатними приймати рішення, а тому мусить піклуватися про них; — автократичне – апарат здійснює керівництво через підлеглі інстанції, які виконують рішення автократа; — бюрократичне — надмірне ставлення до значущості й ролі чиновництва, погляд на людину як носія регламентованих функцій; — харизматичне – визнання видатних, неповторних якостей лідера. Такий керівник може зажадати будь-чого від підлеглих, не турбуючись про них.

Демократичний стиль. Ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками, широкій поінформованості управлінського апарату про розв'язувану проблему, цілі організації, а також поінформованістю усіх співробітників про виконання накреслених завдань і цілей. Участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний з них добровільно перебирає на себе відповідальність за свою роботу і усвідомлює її значущість у досягненні загальної мети.

Ліберальний стиль.Невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи. Підрозділи й організація за такого керівництва неухильно втрачають свою мобільність, співробітники — мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації.

Основні стилі спілкування

Стиль спілкування - це індивідуально-стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка виявляється в будь-яких умовах взаємодії - у ділових і особистісних стосунках, у стилі керівництва і виховання дітей, способах прийняття рішень і розв'язання конфліктів, у прийомах психологічного впливу на людей.Якщо виходити з того, що стиль спілкування визначається більшою готовністю людини до комунікації в тій чи іншій ситуації, то виділяють такі стилі:

Ритуальне спілкування. Головним завданням партнерів у цьому стилі є підтримка зв´язку із соціумом, підкріплення уявлення про себе як про члена суспільства. При цьому важливим є те, що партнер у ритуальному спілкуванні є немовби необхідним атрибутом виконання ритуалу. У реальному житті існує велика кількість ритуалів, іноді дуже різних ситуацій, у яких кожний бере участь як "маска" із заздалегідь визначеними якостями. Ці ритуали вимагають від учасників тільки одного — знання правил гри. Наприклад, ми вітаємося із знайомими та малознайомими людьми, говоримо про погоду, сміємося, скаржимося на побутові труднощі — це все елементи ритуального спілкування.

Маніпулятивне спілкування. До партнера відносяться як до засобу досягнення зовнішніх по відношенню до нього цілей. У маніпулятивному спілкуванні своєму співрозмовникові демонструється лише те, що допоможе досягненню мети.

Гуманістичне спілкування.Особисте спілкування, що дає змогу задовольнити такі людські потреби, як розуміння, співчуття, співпереживання. Специфічною особливістю цього спілкування є те, що очікуваним результатом його є не підтримка соціальних зв´язків, як у ритуальному спілкуванні, не зміна точки зору партнера, як у маніпулятивному, а спільна зміна уявлень обох партнерів, що визначається глибиною спілкування. Приклад гуманістичного спілкування: інтимне, довіряюче, педагогічне, спілкування лікаря та пацієнта, психотерапевтичне та ін.

Авторитарне спілкування. Це влада одного в процесі спілкування. Одноосібне ухвалення рішення, накази, вказівки.

Демократичне спілкування. Для нього властиве колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, поінформованість усіх про вирішувану проблему, способи виконання завдань, досягнення цілей.

Ліберальне спілкування. Ліберал, або поступливий, у спілкуванні "пливе за течією", часто вдається до вмовляння співрозмовника, малоінініціативний у спілкуванні.

На основі ступеня адекватності засобів і способів спілкування ситуаційним умовам, в яких відбувається взаємодія, виділяють:

Гнучкий стиль –високий рівень орієнтації в ситуації спілкування адекватного оцінкою інших та самооцінкою, розумінням підтексту спілкування, емоційного стану співбесідника.

Ригідний стиль – відрізняє відсутність достатнього аналізу своєї і чужої поведінки, неадекватна оцінка інших і самооцінка, погане володіння собою, нерозуміння підтексту спілкування, відсутність вміння знаходити доцільну форму спілкування для здійснення ефективного впливу на співрозмовника.

Перехідний стиль –вияв певною мірою як одних, так і інших тенденцій, тобто розуміння людей і ситуацій неповне, вплив на інших не завжди ефективний і відповідний ситуації.

«Самопрезентація» – вербальна і невербальна демонстрація власної особистості системі зовнішніх комунікацій. Те, як ви вже виглядаєте і що уявляєте собою у очах усього вашого оточення, чи це професійна сфера комунікацій, чи спілкування з родичами, або ж просто прогулянка вулицями міста.

Існує дві основних форми «самопрезентації»: «природна» і «штучна». «Природна самопрезентація» властива всім людям без винятку, причому вона купується людиною від народження. Вже з дитинства людина має певне «забарвлення» у власних очах оточуючих. Головна «антидостоїнство» «природної самопрезентації» – те, що людина неспроможна контролювати й коригувати процес у рамках цієї презентації. Тобто, індивідуум не вибирає, позитивної буде його «природна самопрезентація», чи вона матиме негативний забарвлення. Головна мета «штучної самопрезентації» – завоювання лояльність до своїй особі із боку референтнозначимої для «презентованої» групи людей. Інакше – у тому, щоб завоювати розташування важливих нам людей не має значення, важливі вони у даної конкретної історичної ситуації, або ж мають значущість нас, ми вибудовуємо алгоритм комунікативного процесу з, як кажуть, «потенційної аудиторією».

71. Дослідження ефективності виконання різних видів діяльності в залежності від типологічних особливостей ВНД: ефективність монотонної діяльності, в екстремальних ситуаціях, управлінської діяльності, артистичної, професійної інтелектуальної діяльності, групової діяльності.

З урахуванням результатів соціально-психологічних досліджень у вітчизняній та зарубіжній науці (Д.Креч, Р.Кратчіфлд, Е.Беллчі, HH Обозов, Р.С.Hемов, А.В.Петровский, А.І.Донцов та ін), можуть бути виділені кілька груп факторів ефективності спільної діяльності, багато з яких є основними компонентами структури психології військового колективу:

I. Первинні фактори: (Виступають як незалежні змінні для природного або формуючого військово-психологічного експерименту, контролюються найлегше, пряме варіювання ними може привести до підвищення ефективності діяльності без додаткових спеціальних соціально-психологічних нововведень).Кількість членів у групі;Тривалість існування групи;Kомпозіція (соціально-демографічний, індивідуально-особистісних-ний склад) групи;Oсобливості групової організації, визначальною підпорядкованість військовослужбовців, ієрархія рольових статусів;Забезпечення групи матеріально-технічними ресурсами; Стан каналів комунікації, особливості інформаційно-комунікативних процесів і структури комунікацій.

Hормативні (організаційно-штатні, статутні, табельні, інструктивні та інш.) вимоги, що пред'являються до структури взаємодії (спільних дій і спілкування).

II. Вторинні фактори:(Виступають як проміжні змінні, контролюються за допомогою соц.-психологічних діагностичних засобів і змінюються, формуються за допомогою спеціальних нововведень в структурі діяльності, спілкування і впливу на особистість). Cтиль керівництва; Індивідуально-груповий рівень військово-професійної підготовленості і службово-бойового досвіду; Cтиль неофіційного (позитивного і негативного) лідерства;

Індивідуальна та групова домінуюча мотивація (службова, бойова, навчальна);

Структура соціально-психологічних ролей (внутрішньогрупових, міжособистісних, індивідуальних); Міжособистісні відносини . Спрацьованість і сумісність членів групи;

III. Зовсім змінні: Ефективність діяльності (продуктивність, якість, ресурсовитрати, надійність). Задоволеність членів групи діяльністю і взаєминами, а також своїм положенням у групі (самим собою). Професійне та соціально-психологічний розвиток (зростання) окремих військовослужбовців і колективу в цілому.Ефективність управління в науковій літературі розглядають у широкому і вузькому розумінні.

У широкому значенні під ефективністю управління треба розуміти кінцевий результат господарювання, тобто кінцевий і сукупний результат функціонування організації в цілому, якою управляють. Управління в цьому випадку розглядають як загальну умову реалізації виробничого потенціалу, який охоплює як первинні чинники (техніку, технологію, трудові ресурси), так і вторинні (організацію, концентрацію, спеціалізацію і кооперацію, розміщення виробництва). Водночас ефективність управління охоплює і соціальні зміни, які відбуваються в межах організації та всього господарського комплексу в цілому.

Під ефективністю управління у вузькому розумінні прийнято вважати продуктивність праці працівника управління, тобто керівника (швидкість, злагодженість, ефективність), у процесі збирання, опрацювання та аналізу інформації, вироблення і прийняття рішення (тобто під час виконання управлінських функцій).

Інтегральним (об'єднувальним) критерієм ефективності є результативність функціонування системи господарювання, ефективність виконання завдань, які стоять перед об'єктом управління. Інакше кажучи, під таким критерієм потрібно розглядати ступінь досягнення цілей, поставлених перед об'єктом управління, шляхом поліпшення використання наявних ресурсів на основі інтенсифікації виробництва, тобто це є результативність праці колективу, його продуктивність. Крім того, як критерії ефективності управління вчені називають і згуртованість учасників колективу для вирішення виробничих та організаційних завдань, рівень керованості й активності членів колективу.

Моготонна діяльність і типологічні особливості

Монотонія – напруга, викликана одноманітністю виконуваних дій, неможливістю перемикання уваги, підвищеними вимогами, як до концентрації, і до стійкості уваги.

Краще виконують монотонну роботу і краще до неї адаптуються особи з інтроверсією і низьким нейротизмом. Однак парадоксальність цього факту полягає в тому, що і тим і іншим більшою мірою властива сильна НС, яка не сприяє стійкості до монотонності роботи. Таким чином, можна говорити про наявність двох типів людей: монотонофільних (які добре переносять одноманітну роботу, а деяким вона навіть подобається) і монотонофобних, що погано переносять таку роботу і негативно до неї ставляться.

Монотонна діяльність призводить до розвитку такої міри як психічне пересичення, які з своїм характеристикам протилежно стану монотониї. Тож замість апатії, нудьги в робітників з'являється роздратування, відразу до роботи, агресивності. Аналіз таких випадків показав, що певний стан психічного пересичення самостійно з'являється в осіб із слабкої нервової системой.

Діяльність у екстоимальних ситуаціях і типологічні особливості

Серед перших досліджень ролі типологічних особливостей властивостей нервової системи в екстремальних ситуаціях стала робота К.М. Гуревича і В.Ф. Матвєєва (1966). Автори показали з прикладу операторів – керівників енергосистем, що «оперативні якості», дозволяють успішно справлятися з роботою у аварійної ситуації, більше виражена що в осіб із сильною НС. Ненадійними виявилися особи з слабкоюНС та переважанням гальмування. Але у них часто спостерігалася розгубленість, яка доходила до шоку, звідси дуже багато неадекватних дій.

Крім цього стійкість людини до стресу залежить від темпераментних властивостей і властивостей особистості.

Особливості інтелектуальної та професійної діяльності

В проміжку від 34 до 37 років настає другий пік у розвитку мислення дорослої людини, встановлюються всі більш тісні і стійкі зв'язки між образним, вербально-логічним і практичним мисленням.У дорослої людини при різних формах творчої активності інтелектуальна діяльність досягає найбільш високого рівня. Експериментальні дослідження вітчизняних і зарубіжних психологів показали, що кульмінаційні моменти наукової творчості відносяться до 35-40 і 40-45 рокам життя. Середній максимум творчої активності для багатьох спеціальностей наголошується в 35-39 років. При цьому пік творчих здібностей виявляється до 30-34 років у таких науках як математика, фізика, хімія; в 35-39 років - у геологів, медиків та ін; між 40 і 55 роками - кульмінаційні моменти досягнень у представників наукової, філософської та політичної областей діяльності.

Б.Г.Ананьев, інтенсивність старіння інтелектуальних функція залежить від двох факторів: внутрішній – обдарованість людини, зовнішній – освіта. Освіта протистоїть старінню, загальмовує його процеси. Тому підготовка, перепідготовка і постійне підвищення кваліфікації працівників, створення на виробництві системи безперервної освіти кадрів є важливими умовами професійного та інтелектуального розвитку людини.