16. Розгляньте умови формування у франкському суспільстві вотчинного господарства.

Основою господарської організації франкського суспільства в VIII-IX ст. стала феодальна вотчина - сеньйорія, її розміри були різними. Земля вотчини складалася з двох частин: землі, що знаходилася в господарстві самого феодала (домена), і селянських наділів (держаний). Земля домену становила, як правило, не більше 1/3 всіх селянських утримань. До складу домену входили головним чином не орні землі, а ліси, сади, болота, тощо. При низькому рівні продуктивних сил необхідну працю, або працю, що витрачаються на відтворення робочої сили безпосереднього виробника і його родини та інших умов виробництва, поглинав більшу частину трудового часу селянина і додаткова праця не могла бути великою, а отже, сфера його застосування, тобто панська оранка, не могла бути велика. Феодал не міг отримати доходу від своєї землі інакше, як шляхом передачі цієї землі невеликими наділами в руки селян. Надходження феодальної ренти залежало від добробуту селянського господарства і селянської громади. Наслідком цього була відносна економічна незалежність і окремого селянського господарства, і селянської громади в цілому від господарства феодальної вотчини. Більш того, вотчина передбачала існування громади-марки, як організації (корпорації) виробників. Виробництво в громаді становило основу виробництва у вотчині. Що лежали черезполосно з селянськими наділами доменіальні землі при двопілляі і трипіллі входили у відповідні клини села-громади і підлягали примусовому сівообороту нарівні з селянськими. Виробничий процес відбувався за допомогою індивідуальних знарядь праці, саме виробництво залишалося дрібним, незалежним від величини вотчини. Прогрес у сільському господарстві висловлювався у збільшенні культурної площі шляхом меліорації, розчищення лісових масивів, яка оброблялася незмінними знаряддями праці. У середньовіччі розрізняли три види підпорядкування селянина сеньйору - особисту, поземельну і судову. Кріпаком в Західній Європі була людина, яка залежала від одного і того ж сеньйора відразу в трьох відносинах. Своїм корінням особиста залежність йде в античне рабство. Раб, посаджений на землю, залишався Сервієм. Він не мав права передавати у спадок наділ, не сплативши сеньйору особливого внеску, виплачував «поголовний податок», всі інші повинності були фіксовані і стягувалися з волі сеньйора.

17. Розкрийте сутність і визначте юридично-правову основу франкського імунітету.

Якщо при Меровінгах вільний франк був опорою королівської влади, то реальна влада Каролінгів спиралася вже на інші сили - на їх васалів, бенефіцаріїв. Це були ті соціальні верстви, які знаходилися під їх безпосереднім заступництвом. Влада Каролінгів ставала все більш сеньйоріальною, приватною, вона розсіювалися серед графів, єпископів.

Результатом зростання великого землеволодіння було поступове зосередження в руках великих землевласників судових, адміністративних, фіскальних функцій і функцій військового керівництва. Ці функції отримують своє юридичне оформлення у вигляді так званого імунітету.

Імунітет - це привілей, що захищав сеньйорів і їх землі від втручання короля, його агентів, графів, сотників і їх помічників у справи феоду. Імунітет підтверджувався імунітетною грамотою. Імунітетні права землевласника включали в себе: судову владу над підвладним населенням; виконання функцій господаря на імунітетній території; право на збір всіх фіскальних сум (податків, штрафів та ін.). Лишень судові слідства у дуже тяжких злочинах залишалися у компетенції суду графа.