131.Висвітліть історію Чорногорії у X-XV

Перша назва, під якою Чорногорія згадується в історичних джерелах, - Дукля - походить від імені римського імператора Діоклетіана та слов'янського варіанта цього імені – Дуклян.

У X ст. сербські племена, що населяли Дуклю, на деякий час приєдналисьдо державного утворення жупана Чеслава Клонимировича. Однак після його смерті (бл. 960 р.) вони продовжували існувати у вигляді окремихневеликих племінних об'єднань, які визнавали зверхність Візантії.

У середині XI століття різке підвищення податків викликало повстання сербських васалів Візантії, яке очолив князь Дуклі Стефан Воїслав. Перемігши імперські війська в битві при Барі (1042), Стефан відстояв незалежність своєї і ряду сусідніх князівств від могутнього сусіда.У XI ст. Дукля, першою з історичних сербських територій, на певний часвизволилася з-під зверхності Візантії. Це вивело її на провідне місце серед інших земель, заселених етнічними сербами, забезпечивши у цей період перевагу над іншим центром загально-сербської інтеграції —Рашкою.

До XI століття держава Дукля стало частіше згадуватися під назвою Зета і в 1077 році його проголосили незалежним королівством. Втім, Зета недовго залишалася самостійною - вже наприкінці XII століття королівство було приєднано до Сербії, а в середині XV століття стало протекторатом Венеції. Саме в той час країна отримала свою нинішню назву - Чорногорія.

Стати знову самостійним князівством Зете вдалося лише в 1356. Але в 1439 князівство знову потрапило в залежність від могутньої Венеціанської республіки, а до кінця XV століття, більша його частина опинилася захоплена Османською імперією

132.Проаналізуйте розвиток боснійських земель у х-першій половині XV

З середини XII ст. Боснією правив незалежний можновладець (бон), який визнавав зверхність Візантії. Одним із балів був Борич, котрий походив з містечка Грабар'є поблизу Брода й мав маєтки на обох берегах Сави. Борич підтримував візантійського претендента на мадярський престол, але переміг інший кандидат-Стефан IV, син короля Гейзи. Стефан помстився банові, вирядивши проти нього німецького рицаря Готфріда з потужним військом.

У 1180 р. в документах уперше згадується ім'я ще одного боснійського бона — Куліна, котрий правив, очевидно, й раніше.На межі XII—XIII ст. Хулім був васалом Угорщини.Після розколу християнської церкви на католицьку і православну (1054) питання віри дедалі частіше стають важливим політичним чинником на Балканах. На початку XIII ст. бан Кудін потрапиш у край складну й небезпечну ситуацію. Незабаром протистояння боснійських богомилів і Римської курії ще більше загострилось. В 1232 р. в Боснії скинули з престолу Стефана, сина Куліна; баном проголосили Нінослала, шо свідчило про посилення позицій богомилів. Після кількох спроб розв'кязати проблему шляхом умовлянь і переговорів, а також погроз, папа знову оголосив про початок хрестового походу проти богомолів (1234). Війна на території Боснії тривала п'ять років. Мадярам спочатку не таланило, проте згодом вони дістали підтримку одного з боснійських можновладців .Завдяки цій підтримці угорці здобули низку перемог, змусивши капітулювати боснійців, а незабаром і жителів області Хум, яка в той час належала до Рашки. У 1239 р. угорське військо покинуло Боснію, шо дало змогу банові Нінеславу цілком відновити й навіть зміцнити особисту владу та суверенітет країни. Небезпека з боку Угорщини зовсім зникла, коли в 1241 р. на угорські землі вдерлися татаро-монголи.Суперечності між боснійськими правителями і Римською курією, спричинені поширенням у Боснії богомильства, існували й у наступні десятиліття.Наприкінці XIII ст. Боснія залишалася поділеною на окремі області й становила ласий об'єкт для агресивних зазіхань сусідів. Боснійський бан контролював тільки центральні райони країни. У квітні 1299 р. Шубич називав себе "володарем Боснії", проте документальних потверджень цьому немає. У 1301 р. Шубич передав свою частину Боснії молодшому братові Младену, котрий через рік зробив спробу розширити боснійські володіння, виступивши проти Стефана Котромана.

На початку 20-х років XIV ст., після падіння бона Младена Шубича, Стефан II Котроманович залишився единим правителем Боснії. У той час активно розвивалася економіка, пожвавилася торгівля. Особливо міцними й плідними були в ту пору зв’язки Боснії з Дубровником.У цей нас держава Тертко переживала добу найвищого піднесення. Боснія стала найбільшою за територією балканською країною: до її складу входили, крім традиційно боснійських зе­мель і частини Рашки, майже все Далматинське узбережжя й так звана Вузька (Стара) Хорватія. На півночі боснійські кордони сягали річок Сави й Уни, на півдні — Адріатичного моря, на сході — річок Дрини, Ліму й Морачи.На межі 80—90-х років XIV ст. Боснія була найбільшою й і наймогутнішою серед держав Балканського півострова, поступаючись тільки Порті. Вона являла собою політичну, економічну та військову силу, здатну претендувати не тільки на субрегіональне (у центральній частині Балкан), а й на регіональне (усі Балкани, Центральна Європа) лідерство.Головну роль у вирішенні внутрішньополітичних питань відігравав Сандаль Хранич, а боснійський престол по черзі обіймали Остоя, його син Стеван, Твртко II Угорщина час від часу намагалася робити кроки, спрямовані на повернення її колишніх позицій у Боснії; Боснія та Сербія воювали між собою, намагаючись розв'язати територіальні суперечки навколо міста Сребрениця.