Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
seredni_viki_1-13.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
398 Кб
Скачать
☆

93.Визначте особливості внутрішньої та зовнішньої політики Франції у 14-15 ст.

1302 р. — перший французький парламент — Генеральні штати.

Початок XV ст. — кінець Капетіанської династії.

1337 — 1453 р. — «Столітня війна» з Англією. Національний дух військ значно підняла 17-річна дівчина, Жанна д'Арк, яка в 1429 році об'єднала французькі війська для захисту Орлеана. Її було схоплено, передано в руки англійців та засуджено. Загинула вона на багатті у місті Гавр за єресь.

1453 — «Столітня війна» з Англією завершилася перемогою Франції, Англійці були вигнані з усіх французьких земель (за винятком Кале). Релігійні і політичні переслідування, кульмінацією яких стали Релігійні війни (1562-98 рр.), продовжували краяти Францію протягом всього XVI ст.

XV ст. — приєднання до Франції Бургундії, Пікардії, Провансу, Бретані. Завершення територіального об'єднання країни.

У Філіппа IV Красивого постійно не вистачало грошей. Він навіть став фальшивомонетником. Але найбільші надії король покладав на стягнення податків з населення, ухваливши сплату податку духовенством. Щоб примирити народ з новими податками, Філіпп IV Красивий у 1302 р. скликав Генеральні штати - дорадний орган при королі, який існував у Франції до 1789 р. і до складу яких входили представники духовенства, дворянства та городян. Генеральні штати ніби за дорученням суспільних станів давали згоду на запровадження нових податків, посилюючи королівську владу. З їх появою у Франції станова монархія зміцніла.

Сама думка про те, що церква у Франції має платити податок, виводила папу з рівноваги. Між папою та французьким королем спалахнув гострий конфлікт, переможцем з якого вийшов король. Філіпп IV Красивий надовго перетворив пап на васалів французької корони, змусивши їх переселитися до Авіньйона. Ця подія в історії відома під назвою "Авіньйонський полон".

94.Охарактеризуйте комунальні рухи у Франції , визначте їх цілі, розкрийте значення та наслідки.

Комуна́льний ру́х — у Західній Європі X–XIII століть рух городян проти сеньйорів за самоврядування та незалежність. Спочатку вимоги містян зводились до обмеженняфеодального тиску і скорочення поборів. Потім виникли політичні завдання — набуття міського самоврядування й прав. Боротьба велась не проти феодальної системив цілому, а проти сеньйорів тих чи інших міст.

У південній Франції городяни домоглись незалежності без кровопролиття (IX–XII ст.). Міста північної Франції (Ам'єн, Лан, Бове, Суассон й інші) та Фландрії (Гент, Брюгге,Лілль) стали самоврядними в результаті запеклої, в основному збройної, боротьби. Городяни обирали зі свого кола раду, її голову — мера та інших посадових осіб, мали власний суд, воєнне ополчення, фінанси, самостійно встановлювали податки. Ці міста звільнялись від ренти та сеньйорських повинностей. Замість цього вони сплачували сеньйору певну невелику грошову ренту, у разі війни виставляли невеликий військовий загін, нерідко самі виступали як колективний сеньйор щодо селян навколишніх територій.

Власник землі, на якій стояло місто, був його сеньйором. У його руках були суд, гроші, він присвоював значну частину міських доходів. Сеньйор встановлював митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів, організовував захист міста та його жителів від нападу грабіжників. Прагнення сеньйора отримати з міста якомога більше прибутків привело до комунального руху. Так називали боротьбу між містами і сеньйорами в XI— ХIII ст. Розпочавшись із боротьби за зменшення поборів і торгові привілеї, вона переросла в боротьбу за міське самоврядування й правову організацію. Здебільшого міським управителям удавалося купити у феодала окремі вільності та привілеї, іноді вони домагалися цього внаслідок тривалої боротьби. У Північній і Середній Італії, південній Франції в IX—XII ст. внаслідок комунальних рухів міста набули статусу комун (Південна Франція — Ам'єн, Сен-Кантен, Суассон, Марсель, Монпельє, Тулуза), трохи пізніше — у Північній Франції і Фландрії (Гент, Брюгге, Іпр, Дуе, Сент-Омер, Аррас та ін.).

Міста-комуни мали:

1) виборних радників, мерів (бургомістрів), інших посадових осіб, які становили малу раду міста (зазвичай 12—24 особи), що була законодавчим та виконавчим його органом;

2) своє міське право (наприклад, правові кодекси міст Німеччини — "Саксонське дзеркало", "Магдебурзьке право" та ін.), суд, до якого входили війт і обрані міщанством присяжні судді; фінанси, право самообкладання і розкладу податків, особливе міське тримання, військове ополчення. Міське право охоплювало регулювання торгівлі, мореплавства, діяльності ремісників та їх корпорацій, розділи про права бюргерів, про умови найму, кредиту, оренди, побутові розпорядження;

3) право на оголошення війни і на укладення миру, вступу в дипломатичні відносини. Місто-комуна виплачувало сеньйору невеликий щорічний внесок.

Деякі з комун (їх називали міста-республіки) в Італії стали майже містами-державами (Генуя, Венеція, Флоренція, Лукка, Равенна, Болонья та ін.) і своєрідними колективними сеньйорами — їхня влада поширювалася на сільські поселення і дрібні міста в радіусі десятків кілометрів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]