69. Висвітліть історію Кордовського емірату у другій половині 8 – 9 ст.

Після приходу до влади династії Аббасидів (правили в 750 - 1258 рр.. у Багдаді) ОмейядівАбдаррахман I ('Абд ар-Рахман I - 756-788) втік зі свого маєтку в Іраку в Північну Африку, а звідти - в Андалусію. Там за підтримки кальбітских племен він захопив Севілью і Кордову і проголосив себе еміром. До тих пір титул еміра, т. зв. «командувача», носили призначувані халіфом намісники провінцій. Абдаррахман I не міг визнати аббасидського халіфа, так як Аббасіди вирізали майже весь рід Омейядів. У той же час його положення не дозволяло йому претендувати на халіфської сан. У 756 р. Абдаррахман I заснував Кордовский емірат, який повністю відокремився від основного мусульманської держави, і поклав початок династії кордовських (іспанських) Омейядів.

Істотною проблемою Абдаррахмана I виявилося різноманітне населення емірату. Мусульмани (араби і бербери), місцеві новонавернені (муваллади), християни, які засвоїли мову, культуру і спосіб життя арабів (мосарабів), - часто вступали в протиріччя, які приводили до хвилювань і заколотів.

Правителі аль-Андалусії вели безперервні війни з християнськими державами (Астурійського королівством, Наваррским королівством), а також з внутрішніми політичними суперниками і повстанцями (найбільші повстання - в Толедо і Кордові).

До часу правління Абдаррахмана II ('Абд ар-Рахмана II - 822 - 852) емірат був стабільним і процвітаючим, але надалі з'явилися лідери, які спритно використовували народне невдоволення як інструмент для створення незалежних і напівнезалежних маленьких держав.

Справжнім творцем незалежного емірату став Абд-ар-Рахман II, який упорядкував повноваження візирів і домігся дуже швидкої ісламізації півострова, значно зменшивши число християн на мусульманських землях.

Боротьба за владу між арабами і берберами не припинилися і після створення незалежного емірату, це дало шанс християнським королівствам, що в подальшому призвело до Реконкісти. До моменту вступу на трон в 912 році Абд ар-Рахмана III, політичний занепад емірату був очевидним фактом. Абд-ар-Рахман III покінчив із заколотами, здійснив походи на християнські землі.

Підпорядкування інших міст Аль-Андалусу зайняло ще 25 років.

Влада кордовського еміра над іншими містами Аль-Андалусу не була тривкою й залежала від компетенції кожного з емірів. 929 року правнук Абдаррахмана I Абдаррахман III оголосив себе халіфом, щоб зрівнятися званнями з правителями Аббасидського халіфату та шиїтського халіфа Тунісу, з яким вів війну за володіння західною Північною Африкою.

70. Розкрийте історію Кордовського Халіфату

929 року правнук Абдаррахмана I Абдаррахман III оголосив себе халіфом, щоб зрівнятися званнями з правителями Аббасидського халіфату та шиїтського халіфа Тунісу, з яким вів війну за володіння західною Північною Африкою.

Перші роки правління Абдаррахмана III пішли на ліквідацію тих провінцій і міст, що відокремилися. Емір рішуче діяв не лише проти іспанців, але й проти власного арабського панства, яке укріпилося в окремих місцевостях і займалося пограбуванням і розбоєм. Всі їхні укрілення були взяті, і влада еміра встановилася в усій південній Іспанії.

Успіхи Абдаррахмана III привернули до нього увагу всієї Європи. Він не лише створив велику армію, наслідуючи приклад своїх попередників, але й збільшив морський флот, який в період його правління став наймогутнішим флотом в Середземному морі. Всі європейські королі визнавали могутність Абдаррахмана III і прагнули укласти з ним союз. Арабська Іспанія перетворилась на політичний і культурний центр Європи.

З цього часу Кордовський халіфат вступає в період свого найвищого процвітання, який тривав ціле століття. Спадкоємець Абдаррахмана III Хакам II (961-976рр.) продовжував політику батька, особливо в галузі культури. Він також успішно вів війну спочатку з християнами півночі, а потім з повсталими африканцями. Військова могутність халіфату досягла апогею в період правління Хакама II і Хішама II (976-1009 рр.). Влада Халіфа в цей час спиралась на широку економічну базу, бо саме в першій половині Х століття Іспанія стала найбільшим центром торгівлі, однією з найбагатших і густонаселених країн світу. В усіх галузях господарського життя вона переживала небувалий розквіт. Так, в сільському господарстві поряд з традиційними культурами вирощувались нові, завезені з азіатського сходу: цукрова тростина, гранати, пальми тощо. Надзвичайно піднялась техніка сільського господарства: була створена прекрасна система зрощування, яка перетворила пустелі на квітучі поля. Особливо слід підкреслити розвиток вівчарства. Араби стали творцями особливої породи тонкорунних мериносів, які давали вовну високої якості.

Не менш вражає і могутній розвиток промисловості, в першу чергу рудної справи і металевого виробництва, а також текстильної промисловості -- суконної і шовкової. Набули Слави керамічні вироби, скло, папір, різні предмети розкоші. Особливе місце займало виробництво зброї всіх видів з прекрасним художнім оздобленням. Найбільшим центром торговельних операцій була Севілья.

Столиця халіфату Кордова за своїм багатством, пишністю і красою будов, храмів, палаців, фонтанів являла собою восьме чудо світу, з яким тоді можна було порівняти лише Багдад. Населення міста становило, за повідомленнями письменників, 500 тисяч чоловік Вже в ІХ-Х століттях арабська Іспанія була найбільшим центром вченості і освіти, мистецтва і культури, в той час як решта Європи перебувала в стані глибокої неосвіченності і відсталості в усіх сферах життя.

Останній період розквіту халіфату і початок його занепаду припадає на час диктатури Аль-Мансура (977-1002рр.). Як міністр Хішама її, сина Хакама II, він здійснив військову реформу, створивши могутню армію, до складу якої входили бербери і раби.

Але майже одразу після смерті Аль-Мансура почалась політична криза в Кордовському халіфаті. А після смерті Хішама ІІІ (1031р.) він розпався на окремі королівства.