39. Висвітліть боротьбу англосаксів з норманами Хст.

Після смерті Альфреда (899 р.) його спадкоємці домоглися помітних успіхів у справі звільнення країни під влади норманів. Діти Альфреда Едуард Старший, король Ессекса, і Етельфледа, правителька Мерсии, продовжили створення потужної ланцюга фортів (бургов), оперезав їх володіння. У «англосаксонської хроніці» згадується про спробу датчан в 917 році захопити один з таких бургов, Вігінгамер. Протягом дня дано неодноразово атакували його і навіть захопили худобу, що паслося в його окрузі. Проте всі спроби данців опанувати Бургом були відбиті англосаксами, і ворогові зрештою довелося відступити.

Власне, ще за життя Альфреда було ясно, що повністю вигнати норманів з Британських островів не вийде. Англосаксам доведеться навчитися жити разом з чужоземцями. Поступово змінювався релігійний і культурний вигляд скандинавських переселенців. Вони здебільшого вже не були тими внушающими жах англосаксам жорстокими язичниками, батьки і діди яких припливли до Англії. Данці і англосакси поступово зближувалися між собою. Безліч скандинавських вождів, зрештою, визнало над собою владу Уессекського короля.

У 910 році данці, що влаштувалися в Нортумбрії, зазнали сильної поразки від англосаксів. Але несподівано виникла нова загроза. У 919 році ослаблені поразкою ватажки датчан в Нортумбрії не змогли протистояти норвежцям, яким раніше вдалося закріпитися в Ірландії. Норвежці повели рішучий наступ і захопили частину земель, що належали данам. В результаті їх завоювань виникло нове королівство з центром в Йорку. Стривожені небезпекою, що виходила з боку норвежців, ватажки датчан, що залишалися до тієї пори незалежними, поспішили об'єднатися під владою Уессекського короля Едуарда. (В 920 р. Едуард був визнаний верховним правителем в більшій частині Південної Англії.) Через деякий час він очолив англосаксів і датчан у війні з норвежцями. Очевидно, ця війна носила затяжний характер і протікала з перемінним успіхом. У всякому разі, жодної з протиборчих сторін не вдалося здобути скільки-небудь помітної перемоги. Більше пощастило його наступнику Етельстану. При ньому англосакси і данці вигнали норвежців з Нортумбрії. А незабаром і вся Англія опинилася під владою Уессекського короля.

Однак норвежці не залишили своїх спроб вторгнутися до Англії. У 937 році відбулася знаменита битва («Битва при Брунанбурге»). Норвежці були розбиті. У числі загиблих були п'ять конунгів, не рахуючи інших норвезьких вождів. Головний ватажок норвежців Олав, що дивом уник смерті, втік до Ірландії. Неабиякою мірою поразці норвежців, що з'явилися з Ірландії, сприяло те, що Етельстан до того часу встановив дружні відносини з конунгом Норвегії Харальдом Прекрасноволосим. На знак своєї дружби конунг надіслав королю англосаксів багато прикрашений корабель під пурпуровим вітрилом. Трохи пізніше при дворі Етельстана виховувався син Харальда Прекрасноволосого - майбутній норвезький конунг Хакон Добрий. Харальд Прекрасноволосий, природно, не відчував бажання псувати відносини зі своїм англійським союзником. До того ж норвезькі вікінги, що жили в Ірландії, поводилися занадто самовільно і не бажали визнавати над собою влади Харальда. Норвезькі вікінги, позбавлені припливу свіжих сил зі своєї батьківщини, виявилися в ізоляції і були приречені на поразку.

Торжество англосаксів і їх союзників датчан було недовговічним. Зі смертю Етельстана позиції Уессекського королів знову ослабли. Норвежці в черговий раз зробили завоювання територій на півночі Англії. На короткий час їм вдалося повернути собі Йорк. Але через кілька років англосакси, зібравшись з силами, вигнали норвежців зі своєї країни.

Після смерті Гаральда Прекрасноволосого відносини між Норвегією та Англією знову зіпсувалися. На престол вступив Ейрік Кривава Сокира. Своє прізвисько він отримав за вбивство кількох своїх братів. Дружиною Ейріка стала Гуннхільд, дочка датського конунга Горма Старого. Під владою Ейріка норвежцям довелося несолодко. Крутий норов Ейріка і його дружини, очевидно, не всім з них припав до вскус. Через кілька років Ейрік, що доставив своєму народу безліч неприємностей, був вигнаний з Норвегії. На престол вступив Хакон Добрий, виховувався, як вже було сказано раніше, при дворі короля Етельстана. Хакон проявив себе як розумний правитель. Зокрема, він відмовився від стягнення податків, введених Харальдом Прекрасноволосим, ​​чим заслужив непідробну любов своїх підданих. При ньому були переглянуті судебнікі: багато правових норм, що містяться в них, були пом'якшені. Важливим його починанням було підвищення обороноздатності країни. Кожен приморський Фюльке відтепер повинен був виставляти певне число бойових кораблів з командою з місцевих жителів.

Хакон був християнином. Але йому довелося приховувати від норвежців, що в Англії він хрестився, з побоювання викликати гнів більшості населення, що дотримувався поганських вірувань. Тому будь-яких реальних кроків у справі християнізації норвезьких земель в період його правління зроблено не було.

Ейрік Кривава Сокира не залишав своїх надій знову знайти титул конунга. Для відкритої сутички з Хаконе у нього було дуже мало сил. Ейрік не став ризикувати. Вигнаний зі своєї країни, він попрямував в Нортумбрию, де зумів залучити на свій бік місцевих жителів, які прагнули домогтися незалежності від короля англосаксів. Ейріка проголосили конунгом Йорка. Ні короля англосаксів, ні норвезьких вікінгів, затвердилися в Ірландії, такий поворот подій не влаштовував. Почалася нова війна, що обернулася вкрай невдало для покликаного нортумбрійцев конунга. Ейріком знову довелося відправитися у вигнання, щоб не накликати ще більшої біди на себе і своїх підданих. Правда, через деякий час про нього знову згадали, і він повернувся в Нортумбрию. Як правил Ейрік після свого повернення скандинавськими поселенцями, відомо вкрай мало.

Про поширення християнства в Нортумбрії свідчать чеканилися в Йорку в правління Ейріка монети із зображенням хреста.

У 954 році жителі Нортумбрії остаточно вигнали іноземного володаря і визнали над собою верховенство короля англосаксів. З вигнанням Ейріка в англійських землях запанував мир. Ні данці, ні норвежці більше не робили набігів на Англію. Період відносного спокою протривав близько чверті століття.