113.Проаналізуйте зміст Мертонського статуту 1235 р. Оксфордських та Вестмінстерських провізій.

МЕРТОНСьКиЙ СТАТУТ- виданий англ. королем Генріхом III в 1235 (або 1236) в Мертонському монастирі поблизу Лондона. Складається з 11 ст, Більшість яких регулює відносини між сеньйорами і спадкоємцями їх васалів і процедуру деяких видів суд. розглядів, доповнюючи і розвиваючи відповідно положення Великої хартії вольностей. Найбільше значення має 4-а стаття, яка дозволяла лордам "покращувати" (тобто огороджувати) общинні пустки, ліси і пасовища. Хоча М. с. наказує, що таке "покращення" може бути зроблено тільки за умови, коли власники лорда мають "стільки пасовищ, скільки годиться при їх триманнях", і надає потерпілим можливість захищати свої права по ассизі про нове захоплення, проте ця обмовка стосувалася тільки вільних власників лорда - лицарів і простих фригольдерів і абсолютно не стосувалася прав кріпаків вілланів (про яких брало в М. с. взагалі не згадувалося). Ця ст. М. с. фактично з'явилася (поряд з 46-ю ст. 2-го Вестмінстерського статуту 1285) законодав. санкцією що почалася узурпації феодалами общинних земель, що розгорнулася в період ранніх огораживаний.

Перший британський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх III спробував посилити податковий гніт, що викликало виступ феодальних магнатів. їх вимоги зводилися до скликання загальної ради баронів, яка, за задумом, повинна була провести перебудову усієї системи державного правління з метою припинення зловживань з боку королівської влади. Ця рада дістала назву парламенту. Засідання відбувалися в Оксфорді і проходили дуже бурхливо. В історії за цим парламентом закріпилася назва «Скаженого» або «Безумного». Парламент виробив т. зв. Оксфордські провізії. Відповідно до них самодержавна влада короля різко обмежувалася на користь великих феодалів. У країні був встановлений режим баронською олігархії; влада фактично передавалася раді з 15 баронів, які повністю контролювали короля, призначали і зміщати вищих посадових осіб і т.д. 3 рази на рік для обговорення найважливіших державних справ мав збиратися т. н. парламент, що складався з 27 найбільших баронів. спочатку барони діяли у згоді з лицарями. Проте згодом останні побачили, що барони намагалися захопити владу винятково для себе, обмежуючись щодо рицарів невизначеними обіцянками.Безконтрльне господарювання баронів викликало розкол в опозиції.Рицарі заявили протест.Їх вимоги були записанні 1259 року у ВЕСТМІНСТЕРСЬКИХ ПРОВІЗІЯ. Вони врегульовували відносини рицарів з їхніми сеньйорами,захищали держателів від свавілля великих феодалів і серйоріальних судів,а також вносили ряд пропозицій щодо усунення зловживань королівських шерифів і суддів.Особливо активно при прийняті провізій повели себе найдрібніші лицарі(в Англії вони називалися бакалаврами)

114.Розглянте громадянську війну1262-1267 р витоки та передумови виникнення англійського парламенту.

“Вестмінстерські провізії були прийняті”. Чотири рицарі графства одержали право обирати шерифа і контролювати його. Після цього почалась громадянська війна (1263 – 1267 рр.). Рицарство і городянпи розкололись на два табори: одні – за короля, другі – за опозицію, яку очолив Симон де Монфор. Лондон прислав Симону де Мон фору 15 тис. чол. ополчення. У битві при Льюісі у 1264 р. Симон де Монфор завдав поразки Генріхові ІІІ. Король та його син опинились у полоні. Граф де Монфор 15 місяців був фактично диктатором Англії. На початку 1265 р. він скликав раду королівства, на котру окрім баронів та єпископів були запрошені по два рицарі від кожного графства і по два представники від кожного з міст. Це й був перший англійський пардамент.

Громадянська війна продовжувалася. На боротьбу піднялись широкі верстви

селян і дрібних міських ремісників. Селяни громили помістя прихильників короля, забирали общинні угіддя у поміщиків, відмовлялися нести повинності. Розмах руху заставив баронів шукати угоди з королем. Прихильники Симона де Монфора покинули його і він загинув у битві з королівськими військами при Івшимі.Але парламент не зник. Король Едуард І (1272 –1307 рр.), потребуючи

коштів і, не бажаючи опозиції, скликав його і просив дозволу на збірподатків.

У кінці ХІІІ ст. парламентський лад в Англії утвердився. У 1295 р.Едуард І скликав т.з. “взірцевий парламент”, на який були запрошені крім

васалів короля, по два рицарі від графства і по два представники від короля, п два рицарі від графства і по два представники від кожного міста чи порту. Англійський парламент надав монархії нову форму – станову. Уже Едуард І

використав парламент для противаги баронам. При встановленні податкообкладання король спирався на рицарство і міську верхівку. Але така практика встановилась не відразу. Едуард І пробував ігнорувати парламент, що відразу викликало конфлікт. У 1297 р. він змушений був видати закон “Підтвердження хартії”, де офіційно стверджувалось право парламенту затверджувати податки. У ХІУ ст. крім затвердження податкі парламент набув права видавати біллі (закони). Палата лордів стала вищим судом по політичних питаннях, по злочинах чиновників.

Із 1343 р. парламент поділився на дві палати – палату лордів і палату

общин. В палаті лордів засідали великі світські феодали і духовні (архієпископи, аббати). Їх король запрошував особистими листами. Нижня

палата – палата общин складалась з рицарів – представників графств: мала

переваги над палатою лордів.

Міські низи і селяни в парламенті не були представлені. Тому парламент

нерідко приймав і антиселянські і антиробітничі закони. Але в цілому

створення цього органу є великим прогресом. Він не тільки зміцнював

монархію, але й регламентував її.

115.Висвітліть епоху правління англійського короля ЕдуардаIII.

Едуард III — король Англії (1327-1377), чиї претензії на французький престол стали приводом до Столітньої війни. Ставши повновладним правителем, Едуард III оголосив недійсним «ганебний мир», укладений з Шотландією від його імені в 1328 королевою Ізабеллою і Мортімером і ввів свої війська на територію північного сусіда. Підкоривши Шотландію, король сподівався позбавити Францію її союзника; починаючи з XII століття Франція і Шотландія постійно укладали військові союзи проти Англії. У 1333 англійські війська підтримали одного з претендентів на шотландський трон, Едуарда Белліола. Ставши королем Шотландії, Белліол в 1334 передав Англії весь Лотіан (найбагатшу область Шотландії), і приніс клятву вірності Англії. І хоча успіхи Едуарда були тимчасовими, клятва Белліола стала для англійських королів приводом для того, щоб розглядати шотландців як своїх підданих. Рішення шотландської проблеми стало для Едуарда III кроком до війни з Францією з метою заволодіти короною діда - короля Філіпа IV Красивого. Готуючись до війни у ​​Франції, Едуард провів реформу армії. Не покладаючись на феодальне ополчення, король оголосив про вербування воїнів (від лучників до лицарів) за контрактом, за солідну грошову винагороду. У 1337 двадцятип'ятирічний Едуард III зважився почати війну, що отримала в історіографії назву Столітньої війни. Столітня війна і схильності самого короля сприяли відродженню при дворі Едуарда культу лицарства.

У 1348 на Англію обрушилася епідемія чуми, яка увійшла в історію як «чорна смерть». Страшне лихо, спалахи якого повторилися в 1361 і 1369, забрало понад третини населення, особливо постраждали найбідніші верстви. В умовах браку робочої сили криза погрожував обернутися економічним колапсом. В умовах війни Едуард III був змушений піти на видання низки жорстоких указів: немаючого людині будь-якої статі від 12 до 60 років за відмову від найму на роботу за плату, що існувала до чуми, або за відхід від наймача до закінчення терміну загрожувала в'язниця.

Фінансові труднощі, пов'язані з війною, примушували короля регулярно звертатися до парламенту за субсидіями. За 50 років правління Едуарда парламент скликався близько 70 разів. В обмін на субсидії парламент домагався від короля різного роду поступок. У 1354 пери отримали право на власний суд перів, а палата громад домоглася призначення контролерів для перевірки звітів у витрачанні субсидій. Король повинен був радитися з лордами при виборі міністра, після чого останній присягав у парламенті. У 1360-ті роки англійці воювали на Піренейському півострові, де Едуард III підтримував короля Леона і Кастилії Педро I проти його зведеного брата Енріке Трастамара, який захопив за допомогою французьких військ престол. Здобувши перемогу при Найер (1367), англійці ненадовго відновили Педро на престолі. Однак у 1369 Педро I був убитий своїм братом.

Останнє десятиліття правління Едуарда III стало роками занепаду. Переживши старшого сина, Едуард III помер у замку Шин і похований у Вестмінстерському абатстві поруч з королевою Філіппою.