95. Висвітліть реформи і розкрийте значення зміцнення королівської влади на терені Франції за Філіпа 2 Августа.

Філіп II Август провів також ряд реформ:

1) Раніше васали могли, коли хотіли, з'явитися з дружинами до короля на з'їзд. Тепер був створений постійний Королівський Рада, члени якої призначалися королем.

2) Раніше окремими областями правили місцеві феодали, тепер - королівські чиновники (бальіі сенешаль) з усією повнотою влади на місцях. Тричі на рік вони були зі звітами в Королівський Рада і були під його контролем. Один із сучасників писав: «Тепер у нашого короля довгі руки».

Людовик IX Святий (1226-1270) завершив війну в Лангедоке і приєднав його до домену. Провів реформи:

1) Судову - були феодальні курії та міські суди, тепер же вводився королівський суд на місцях, а в Парижі - парламент - вища судова інстанція, куди можна поскаржитися на рішення всякого іншого суду. Це посилювало королівську владу політично й економічно (штрафи і мита).

2) «Сорок днів короля» або «Божий мир»: якщо один феодал бажає воювати з іншим, то він повинен за 40 днів попередити короля, а той спробує залагодити конфлікт миром.

3) Монетна реформа. Кожен феодал мав право карбувати свою монету. Король став карбувати в своєму домені тільки свою і тільки повновагу монету, що призвело до витіснення монет інших феодалів з їх власних володінь.

Філіп IV Красивий (1285-1314) вже міг дозволити собі чеканку неполновесной монети. При ньому була приєднана Шампань з її ярмарками, але ж у королівському домені торгові мита йшли на користь короля. Однак спроба захоплення тісно пов'язаної з Англією промислової Фландрії була невдалою: сировина йшло з Англії, багатії були пов'язані з сировинним ринком, а простий народ не хотів королівських податкових збирачів. Підсумок - «битва шпор» при Куртре в 1302 році, коли міська арбалетчики розстріляли лицарську таранну атаку. Шпори убитих французьких лицарів були повішені як дар на статую мадонни. Утримати вдалося тільки Валлонію (південь Фландрії).

96.Висвітліть причини і опишіть головні події Альбігойських війн.

Альбігойські війни, хрестові походи в 1209—29 (з перервами) на Ю. Франциі проти альбігойцев, зроблені за ініціативою папства ради придушення небезпечної для нього єресі. Приводом послужило вбивство (1208) папського легата одним з наближених тулузського графа Раймунда VI. Папа Інокентій III відлучив від церкви Раймунда VI, звинуваченого в інспірації вбивства, і призвав до хрестового походу проти єретиків. Французький король Філіпп II Август, зайнятий боротьбою з Англією за північно-французькі землі, відмовився очолити похід. Армію хрестоносців склало північно-французьке (частиною — німецьке) рицарство, що розраховувало поживитися за рахунок багатих південних міст; активну участь взяло північно-французьке духівництво. Предводителем хрестоносців став граф Симон де Монфор. У 1209 хрестоносцями були узяті і розграбовані багато південних міст (Безье, Каркассонн і ін.). Для Ю. Франциі війна скоро втратила релігійний характер і перетворилася на опір провансальській народності північним загарбникам. На стороні Раймунда VI, що очолив військові сили Півдня, вступив у війну король Арагона Педро II. Після битви 1213 при Мюре (у якій загинув Педро II), перемогою хрестоносців, що завершилася, значна територія на Ю. Франциі підпала під владу С. де Монфора, що визнав себе васалом французького короля. Раймунду VI удалося утримати за собою лише Тулузу, Ним, Бокер, Ажен. У 1215 після тривалої облоги лягла Тулуза, Раймунд VI біг, 4-й Латеранський собор засудив його як єретика, а його володіння були передані С. де Монфору. Проте опір Півдня ще не був зломлений. У 1217 в Тулузе перемогло народне повстання. Скориставшись ним, Раймунд VI повернувся до Тулузу; його владу визнали багато міст і області Лангедока і Провансу, також повсталі проти хрестоносців. У 1224 Раймунд VII (син Раймунда VI) вигнав з Каркассонна війська А. де Монфора (сина убитого в 1218 С. де Монфора). Добившись прийняття своїх умов (головним чином невтручання папи в світські справи і в справи місцевого духівництва), проти південців виступив французький король Людовик VIII, що утримався раніше від допомоги Монфору (опасаючись освіти на Ю. сильної держави). Королівські війська узяли Авіньон (1226), потім багато міст Півдня виявили покірливість французькому королеві (А. де Монфор передав йому свої володіння). В результаті значна частина графства Тулузського була приєднана до королівського домена (Париж, договір 1229). А. ст нанесли велику утрату економіці Півдня, затримавши розвиток міст, що досягли в довоєнний період пишного розквіту.