76. Охарактеризуйте поняття «вікінг» із соціальної та мілітарної точок зору. Опишіть морські походи вікінгів.

Вікінги — представники військо-торгівельних угруповань Північної Європи, насамперед Скандинавії. Належали переважно до скандинаво-германської мовної групи. Вважаються першими «піратами Півночі». Починаючи з 8 століття розпочали грабіжницькі набіги на прибережні землі європейських країн, засновуючи на завойованих землях свої поселення. У зв'язку з активною експансією скандинавів у період з 8 по 11 століття, його прийнято називати у європейській медієвістиці «Епохою вікінгів».

У суспільному розвитку нормани відставали від багатьох інших народів Європи. Вони займалися в основному скотарством, а також рибальством і полюванням, особливо на морських звірів. Землеробство було розвинуте у них слабо.

До VIII-IX ст. родоплемінні відносини, що у них зберігалися, вже перебували на стадії розкладу, виокремлювалася родова і військова знать, відбувався процес класоутворення, виникали союзи племен на чолі з військовими ватажками - королями (конунгами). Неродючі землі Скандинавії за низького рівня розвитку продуктивних сил не могли прогодувати зростаюче населення і нормани в пошуках військової здобичі все частіше йшли в море.

Отже, причини експансії вікінгів, що набула різних форм (пошуки нових земель і переселення, грабіжницькі напади, піратство і великі воєнні походи, торгові поїздки), були різноманітні: 1) розклад общинно-родового ладу у шведів, датчан і норвежців супроводжувався посиленням войовничої знаті, яка шукала здобичі та слави; 2) багато бондів (вільне населення) покидали батьківщину внаслідок відносної перенаселеності приморських районів Скандинавського півострова і нестачі придатних для обробітку земель; 3) спостерігалося невдоволення політичними умовами - виникнення верховної королівської влади.

Датські вікінги (Велике військо) щороку грабували прирічкові міста Франкської держави, здійснювали розбійні походи до Астурії та Португалії (844), на Балеарські острови, у Прованс і Тоскану (859-862), підкорили Нортумбрію та Північну і Північ-но-Східну Англію.

Морські походи знаті та її дружин набували постійного характеру. Окремі вожді - вікінги зі своїми дружинами вирушали в похід на великих безпалубних човнах, ніс яких прикрашало зображення дракона і які вміщували до 100 воїнів. Вікінги займалися піратством і торгівлею, продавали захоплену здобич, деякі продукти свого господарства і взятих у полон рабів. Населенню країн, що зазнавали нападів вікінгів, доводилося відкуповуватися від них величезними контрибуціями.

Норвежці просунулися далеко на північ і захід. У VIII ст. вони спустошували береги Шотландії, Ірландії, засновували свої колонії в Ісландії та Гренландії, а близько 1000 р. навіть досягли берегів Північної Америки (Вінланд, Маркланд, Хеллуланд), але там їм не вдалося закріпитися і створити постійні поселення, тому шлях в Америку надовго був забутий.

Шведські вікінги здійснювали походи на східноєвропейські простори. Закликані слов'янськими і фінськими племенами, вони прийшли під проводом Рюрика на територію Новгорода. Близько 1000 р. відбулася християнізація і вікінги стали осілими.

Засновуючи стоянки в гирлах великих рік, вони піднімалися на човнах угору за течією, грабуючи і спалюючи все на шляху. У 848 р. нормани спалили Бордо. Чотири рази вони оточували Париж (у 845,856, 861 і 885 рр.).

Згодом від розбійницьких набігів нормани стали переходити до захоплення земель для поселення. У Північно-Східній Англії вони почали осідати в першій половині IX ст., поступово зливаючись із місцевим населенням.

У 911 р. король Франції Карл Простакуватий змушений був поступитися одному з ватажків норманів, Ролону, територією в гирлі ріки Сена на умовах васальної залежності. Так на початку X ст. утворилося герцогство Нормандія.

Вихідці з Нормандії на початку XI ст. проникли через Гібралтарську протоку в Середземне море, протягом кількох десятиріч (1030- 1080) захопили велику частину Південної Італії та відвоювали в арабів Сицилію. У цих областях вони заснували кілька графств і герцогств, що об'єдналися у 1130 р. в єдине Сицилійське королівство.

Шведи, відомі в давньоруських і візантійських джерелах під ім'ям варягів, здійснювали напіврозбійницькі-напівторговельні експедиції через Фінську затоку і гирло Західної Двіни по руських річках. Вони доходили до Волги і спускалися до Каспійського моря, де торгували з арабськими купцями; по Дніпру проходили в Чорне море і добиралися до Константинополя у Візантію (це був "Великий шлях з варяг у греки").

Слов'янським князям не раз доводилося відбивати набіги варязьких піратів і проганяти їх за море. Варяги нерідко входили до складу дружин київських князів, наймалися іноді до них на службу цілими загонами. Однак кількість варягів на Русі була невеликою і багато хто з них осідав тут, зливаючись із місцевим слов'янським населенням.

Набіги норманів в IX-XI ст. набрали такого широкого розмаху тому, що політично слабкі в той час феодально-роздроблені держави Західної Європи не могли чинити їм рішучий опір. Ці вторгнення погано відбивалися на економіці, оскільки супроводжувалися грабунками і спустошеннями, загибеллю великої кількості людей, перешкоджали розвитку сільського господарства і ремесла, заважали встановленню постійних торгових зв'язків.

Усередині XI ст. походи вікінгів припинилися, що пояснюється насамперед соціальними змінами в Скандинавських країнах. У X-XI ст. у вікінгів формуються передумови розвитку феодалізму, починає зміцнюватися королівська влада. Однак знать, що посилилася і збагатилася під час походів, не була феодальною ні за характером своїх багатств (коштовності та інша здобич, раби, кораблі, худоба), ні за суспільним становищем (основну масу населення Скандинавських країн становили вільні бонди). Велике землеволодіння розвивалося в цих країнах уже після припинення зовнішньої експансії.