77. Особливості розвитку Норвегії 9 -11 ст.

Особливості розвитку і загальна характеристика господарства. Норвегія — гірська країна, близько двох третин її території вкриті горами і високими плоскогір'ями. Вузька смуга долини, що притиснена до моря безплідними горами, ніколи не забезпечувала життєвих потреб місцевого населення. Це змушувало скандинавів шукати джерела існування поза своєю територією у морських просторах. Як говорять самі норвежці: море завжди "годувало" і "зігрівало" країну. Практично воно з'єднувало Норвегію із зовнішнім світом.

Будучи відмінними мореплавцями, древні скандинави перепливали Атлантичний океан, досягали Ісландії, Гренландії, Нюфаундленда, берегів Північної Америки, контролювали морські береги від Британських островів до Середземного моря, інколи захоплювали території і засновували там свої держави (наприклад, Нормандію у північно-західній Франції). Найбільш грабіжницькими були походи норманів в епоху вікінгів (ІХ-ХІ ст.).

Після прийняття християнства (XI ст.) і утвердження централізованої монархії поступово змінювався і державний устрій народів Північної Скандинавії.

VIII — XI ст. — «епоха вікінгів» — завойовницькі і грабіжницькі походи в країни Європи. Протягом двох наступних століть норвезькі вікінги активно займалися грабунком чужих земель. Вони завоювали володіння в Ірландії, Шотландія, північно-східній Англії і північній Франції, а також колонізували Фарерські острови, Ісландію та Ґренландію. Опинившись в іноземних країнах, вікінги оселялись там і розгортали торгівлю. В самій Норвегії ще до утворення міст (вони виникли лише в XI ст.) на узбережжях фіордів з'явилися ринки.

X ст. — утворення Норвезького королівства на чолі з Гаральдом Прекрасноволосим.

Олафу (Олаву) II (близько 1016-1028 рр.), нащадкові Гаральда, вдалось на короткий час об'єднати Норвегію і запровадити християнство. Його було вбито у битві біля Стіклестада в 1030 р. бунтівними вождями (хевдінгами), які уклали союз із Данією. Після смерті, Олафа було майже відразу зараховано до лику святих і канонізовано в 1154 р. На його честь споруджено кафедральний собор у Тронгеймі, і після нетривалого періоду датського правління (1028-1035 рр.) його сім'ї було повернуто трон.

Першими християнськими місіонерами в Норвегії були переважно англійці; настоятелі англійських монастирів стали володарями великих маєтків. Тільки прикраси нових дерев'яних церков (дракони та інші язичницькі символи) нагадували про епоху вікінгів.

78. Висвітліть воєнно-політичну історію Данії 8 – 11 ст.

VIII ст. — початок постійних набігів данів (данців, вікінгів) на узбережжя багатьох європейських країн.

На початку IX ст. данські племена почали об'єднуватися і сильна рука вождя Годфреда, який воював з армією Карла Великого, об'єднала Данію, південь Швеції і Шлезвіг.

X ст. — утворення першого єдиного Данського королівства за Горма Старого, який правив на початку Х ст., і його сина Гаральда Синьозубого, який закріпив батьківські завоювання і навернув своїх підданих до християнства (960).

994 року данці тримали в облозі Лондон. Між 1018 та 1035 роками при королі Кнуді І Данія підкорила собі на якийсь час землі Англії і Норвегії. У XII—XIII ст. при королях Вальдемарі I Великому і його синах Кнуді VI і Вальдемарі II до складу данського королівства були приєднані Норвегія, північна Естонія (1219), західні Естонські острови і землі поморських слов'ян, щоправда, у 1223 році Вальдемара викрав його васал Генріх Шверінський і Данії довелося відмовитися від деяких завоювань.

Племя, що населяло Данію, рано створила собі репутацію піратів і вікінгів, які в VIII і IX століттях здійснили ряд набігів як на сусідні, так і на більш віддалені місцевості західноєвропейського узбережжя, що тільки ставало осілим, землеробським. Наскільки можна судити на підставі переказів і саг, до X століття данці представляли групу майже незалежних один від одного племен, життя яких регулювалася началами родового побуту. Вся Данія представляла ряд дрібних «королівств». Союз декількох племен утворював округ, що ділився на сотні. Всі члени роду були людьми вільними і носили назву бондів (Bonder). Вони всі володіли земельними ділянками, користувалися племінною, общинною землею, брали участь у зборах (Тінга), на яких проводився суд, обиралися вожді, вирішувалися питання про війну і мир і т. п. На їх обов'язках лежало

Тільки королю були надані деякі права, що давали йому можливість розширювати сферу впливу. Йому належали пені за злочини; він розпоряджався доходами з храмів; йому ж були відведені особливі землі, керовані управителями.

Неповноправне населення, що не входило до складу того чи іншого роду, носило загальну назву треллів; це були або раби, або вільновідпущеники, що складали предмет власності членів племені і придбані або шляхом війни та полону, або шляхом купівлі, боргових зобов'язань, злочину (найрідше), добровільної угоди і т.п. Цей клас, спочатку численний, поступово зник до XIV століття.

До середини X століття відбулося злиття окремих племінних груп в одну територіальну державу. Сказання приписує це Гормі Старому, який підкорив своїй владі дрібних князів.

В XI або XII столітті утворилося загальні збори вільних людей (данський двір, Dannehof), що збиралисбто в Зеландії, в Ізере, то в Ютландії, в Віборгу, де і відбувалося обрання короля (починаючи з СвенаЕстрідсена).