130. Охарактерезуйте розвиток сербських земель у іх-пенршій половині хv

У VIII-IX ст. у сербів з'явилися перші державні утворення, які склалися в Рашці, Дуклі (З ХI ст. - Зета, пізніше - Чорногорія), Травунія, Захумье і Боснії. Ці політичні утворення перебували під верховною владою Візантії, сплачували їй данину, але були самостійні у політичному відношенні.Відомо, що в цей період в центрі сербських земель - Рашці - правив князь Властимір. Спадкоємцями були його сини Мутімір, СтройМір і Гойник, подолавши в 840 р. між собою володіння батька. У IХ в. рівень розвитку державності у сербів був низьким, з ще несталим порядком передачі князівської влади в спадщину. Правляча сім'я дивилася на свої володіння не як на етнополітичний ціле, а як на власність. Розділ сербських земель після смерті Властіміра між його синами викликав політичну нестабільність і міжусобну боротьбу, в якій переміг Мутімір. При ньому в сербських землях поширилося християнство по східним зразком.Після смерті князя Мутіміра (891 (2) м.) в результаті династичної боротьби на престол зійшов Петро Гойніковіч, племінник Мутіміра, який правив більше двадцяти років. Петро зумів дещо стабілізувати внутрішньополітичне становище в країні, жорстоко пригнічуючи сепаратизм феодалів і намагаючись зберегти хороші відносини як з Візантією, чий сюзеренітет він визнавав, так і з Болгарією. І проте в кінці IX - початку X в. серби були втягнуті в політичну боротьбу між Візантією та Першим Болгарським царством за гегемонію на Балканах.Ослаблення Болгарії полегшило відновлення самостійної держави в Рашці. Незабаром після смерті болгарського царя Симеона один з членів сербської князівської прізвища - Часлав Клоніміровіч - звільнив сербські землі від влади болгар. Візантія всіляко допомагала політичному відновленню Сербії, бо прагнула зробити її противагою своїм небезпечним сусідам - ​​болгарам і хорватам. При Чаславі сербське держава значно розширилося, крім Рашки до нього увійшли Боснія і Травунія. Однак після його смерті (бл. 950.), Створене ним держава стало розпадатися. Так, відомо, що до цього часу Боснія вже не входила до його склад.

Наприкінці Х ст. в складу держави Самуїла увійшли і сербські землі, якими він опанував майже без опору, що говорило про їх політичну слабкість. У 1018 р. держава Самуїла впала під ударами візантійців, разом з болгарами під владу Візантії потрапили і серби, хоча їх залежність обмежувалася сплатою данини і виконанням інших зобов'язань. У церковному відношенні сербські землі підпорядковувалися Охридської архієпископії. До цього часу центр боротьби за політичну незалежність сербських земель та їх державне об'єднання перемістився з внутрішніх районів Сербії на південний захід, у населені сербами приморські області - Дуклю, Травунія і Захумье. Найбільш сильним удільним князівством стала Дукля, з ХI ст. - Зета (сучасна Чорногорія). Окраїнне положення Дуклі в системі візантійських володінь на Балканському півострові полегшувало боротьбу за незалежність. Князь Воїслав до 40-м рокам ХI в. зумів зміцнити свою владу на цих територіях і створити самостійне Дуклянський держава, незалежна від Візантії. Його наступник і син Михайло (1050-1082), підтримуючи мирні відносини з Візантією, не тільки зміцнив політичне об'єднання Дуклі, Травунія і Захумье, але і підпорядкував своєї влади Рашку. Маючи потребу в міжнародному визнанні, він прийняв від римського папи Григорія VII в 1077 королівський титул. При новому правителеві Дуклі Костянтині Бодін (1082-1101) все сербські землі - Зета, Рашка, Травунія, Захумье та Боснія були об'єднані в одну державу. Однак це об'єднання носило тимчасовий характер і не призвело до економічної і політичної консолідації окремих областей і зміцненню князівської влади. Незабаром після смерті Бодина почався новий період феодальної роздробленості, що дало можливість Візантії знову посилити свої позиції в сербських землях.У першій половині ХII ст. центром політичної історії сербських земель знову стала Рашка. Її підйом був пов'язаний з правлінням жупана Вука, який прагнув розширити свою державу за рахунок візантійських територій, постійно воюючи з імперією.

У середині ХІІ ст. в сербських землях велася запекла боротьба за владу між великими жупанами, яка закінчилася в кінці 60-х рр.. перемогою династії Неманічей.

Великий жупан Стефан Неманя (1159-1195) - засновник династії Неманічей був одним з найбільш видатних сербських князів. Час його правління стало початком нового етапу в історії середньовічного Сербської держави, яка досягла розквіту в ХIII - першій половині ХIV ст. при його наступників. Стефан Неманя домігся незалежності Сербії від Візантії і перетворив її в сильну феодальну державу. Проводячи активну зовнішню політику, Неманя прагнув зміцнити й розширити економічні зв'язки Сербії. 1186 р. він уклав торговий договір з далматинським містом Дубровником, який отримував право вільною і безмитної торгівлі в сербських землях, а сербські купці мали право вивозити через Дубровник на західноєвропейський ринок сербські руди і сільськогосподарські продукти.

До середини ХIV ст., До складу Сербської держави були включені майже всі візантійські володіння в південно-західній частині Балканського півострова. Однак Стефан Душан мріяв про столицю імперії Константинополі. Внутрішня політика Стефана Душана також була спрямована на зміцнення центральної влади в державі. Він, поступово зміцнював і розширював органи державного управління, поширюючи візантійські порядки і звичаї. Візантійський вплив позначалося на різних сторонах державного життя сербів, законодавчої діяльності, придворному побуті, літературі і мистецтві.