133. Проаналізуйте розвиток хорватських земель у іх-першій половині хvi ст.

Хорвати, разом з іншими словянськими племенами, з ’являються на Балканах у першій половині VII ст. н. е. Підхоплені черговою хвилею переселення народів, вони покинули місця свого попереднього перебування в так званій Білій Хорватії і розселилися вздовж узбережжя Адріатичного моря, в Далмації, істотно змінивши загальну державно-політичну та етнокультурну ситуацію в регіоні.У 925 р. Томислав проголосив себе королем хорватів, а хорватська держава вперше у своїй історії стала королівством. Томислав правив у тяжкі часи становлення хорватської державності. Водночас у хорватів формується власна церковна організація, і цей процес був не менш складним і суперечливим,аніж процес державотворення.Уже на початку IX ст. в Ніні засновано окрему єпархію під егідою Римської курії. Вона охоплювала практично всі області, підвладні хорватському князеві. Незабаром розпочинається протистояння Нінської єпархії з архієпископством у місті Спліт. Поступово це протистояння із суто майнового перетворилося на ідеологічне, коли керівництво Нінської єпархії стало активно пропагувати ідею зміцнення власної автономії та вживання мови місцевого населення у відправах. Особливої гостроти церковні суперечності у хорватів набули в перші десятиліття X ст. На чергову спробу Сплітського архієпископства добитися вирішальної переваги пінське духовенство відповіло посиленням опору, який очолив Гргур Пінський — одна з найяскравіших постатей хорватської історії.Перемога Римської курії над пінським єпископом поклала край хорватському церковному сепаратизмові серед духовенства, але не зупиниш розвиток подібних настроїв серед широких мас.

Х—ХІ ст. минули для хорватів у нескінченних усобицях, які ще більше ослаблювали країну за ситуації\ що поступово складалася в результаті посилення відцентрових тенденцій всередині Хорватії та активізації загарбницьких поривань сусідніх держав.Після смерті короля Крешимира (бл. 945 р.) неретвляни, скориставшися з внутрішніх негараздів у Хорватії, захопили острови Казу, Віс, Ластово, що ослабило позиції хорватів у Адріатиці. Щоправда, незабаром король Крешимир II певною мірою урівноважив ситуацію, приєднавши до своєї держави боснійські землі. Найважливішою, з огляду на внутрішню ситуацію в Хорватії, постановою третього сплітського собору була заборона — “під загрозою анафеми” — висвячувати в сан тих священиків, які не розуміють латини й відправляють службу слов’янською мовою.

Хорватією власної державності й знаменувала початок тривалого перебування хорватів під владою угорських королів. У цей період остаточно розпалася історична єдність хорватських земель. Відтепер долі Хорватії, Далмації, Славонії складалися по-різному. Вирішального значення для кожної з них набула дія зовнішньополітичних чинників.У XII ст. значний вплив на становище хорватських земель справляла боротьба між Угорщиною і Візантією за домінування в регіоні, а також наполегливі спроби мадярів вийти до Адріатики. Протягом 1162—1163 рр. хорватський бан Белош підтримував Візантію, але внаслідок перемоги угорського короля Стефана IV втратив не лише місце бана, а й власне життя.Однією з важливих подій XIII ст. була навала татаро-монголів, які в 1241—1242 рр. дісталися далматинського узбережжя, завдавши величезної матеріальної шкоди землям, через які пролягав їхній шлях. У Далмації татари не досягли особливих успіхів, оскільки їхня нездоланна у відкритому полі кіннота нічого не могла вдіяти проти потужних фортечних мурів далматинських міст, однак посіяли страх серед місцевої людності.Наприкінці ХНІ ст., коли дедалі активнішу роль у Далмації та в цілому на Балканах стала відігравати Венеція, населення Хорватії, захищене авторитетом угорської корони, жило відносно стабільно й спокійно. Водночас на узбережжі хорвати, під проводом князів Брибирських, намагалися чинити опір Республіці Святого Марка, відстоюючи власні національні інтереси.

Певна стабільність політичної ситуації в Хорватії в черговий раз була порушена в XIV ст., коли припинення в Угорщині династії Арпадів спричинило розгортання тривалої міждинастичної боротьби за мадярський престол. На Балкани слов ’яни принесли досить розвинену матеріальну та духовну культу-ру, основні риси якої зберігались і на їхній новій Батьківщині. Важливим кроком уперед у соціально-економічному розвитку стало для хорватів, як і для інших народів Європи, будівництво міст як центрів торговельно-господарського життя. У загальному річищі розвитку міст і збільшення їхнього значення в житті областей і територій протягом XII—XIII ст. зростає й посилюється місто Загреб. Перші згадки про нього датуються кінцем XI ст., коли тут було засновано єпископство. Після приєднання до Угорщини Загреб став адміністративним осередком — тут розташовувався центр однієї з трьох хорватських жупаній. У сільському господарстві в хорватських землях того періоду домінували феодальні відносини, причому як феодали виступали і світські можновладці, й церква.