27. Розгляньте епоху врядування Карла іі Товстого й прихід до влади роду графів Паризьких.

Ставши новим імператором, Карл мріяв про відновлення імперії Карла Великого. Для цього йому потрібно було відновити свою владу над Західно-Франкським королівством, підкорити Прованс, протидіяти нападам норманів та арабів.

У 882 році помер король Людовик Молодий, після чого Карл III зміг стати королем Східно-Франкського королівства. В цьому ж році помер Людовик III, король Західно-Франкського королівства. Його спадкоємцем став слабкий на здоров'я Карломан II. З цього моменту Карл III Товстий почав налагоджувати стосунки зі світськими та церковними магнатами цього королівства, щоб у випадку чогось отримати корону Західно-Франкського королівства. У 884 році помирає його небіж Карломан і Карл III без ускладнень стає володарем Західно-Франкського королівства. Він практично зміг відновити Франкську імперію у межах, які вона мала за Карла Великого. Водночас він не зміг здолати Бозона, який володарював у Провансі. Ще у 879 році він провів збори церковної та світської влади у Мантаї, які оголосили його королем Провансу. Водночас Карл III зітикнувся з великою проблемою - нападами норманів на узбережжя Західно-Франкської держави. У 881-882 роках він воював з ними у Нижній Лотарингії, вдовж ріки Маас. У 886 році на Руан та Париж напали норманські загони на чолі із Роллоном. В обох випадках імператору не вистачило сил протидіяти нападникам, і він вимушений був віддати викуп. Стало зрозуміло, що Карл III не здатний відновити велич та могутність Франкської імперії.

У цей момент виник конфлікт між цісарем Карлом та його дружиною Ріхардою, яку він звинуватив у подружній зраді. Порушником своїх шлюбних прав Карл III оголосив свого міністра Луїтварда. останній втік до небожа Карла Товстого - Арнульфа, якого підмовив підняти повстання проти дядька. Цей заколот підтримали німецькі магнати, які були незадоволені діями Карла III. Внаслідок цього у Ферхгеймі Арнульфа оголосили королем Східно-Франкського королівства. Досить швидко повстання охопило всю імперію Розуміючи неможливість протидіяти ворогам, Карл III 17 листопада 887 року зрікся влади. Новим імператором став Арнульф, який надав Карлу Товстому декілька маєтків у Швабії.

28. Висвітліть етапи завоювання Британії англами, саксами та ютами і встановлення гептархії на початку viIст.

У V ст. на територію Британії, що була заселена бриттами (кельтами), стали вторгатися германські племена саксів, ютів та англів, які мешкали між Ельбою та Рейном (область розселення саксів) і на Ютландському півострові (область розселення англів та ютів). Англо - саксонське завоювання Британії тривало понад 150 років і закінчилося в основному на початку VII ст. Настільки тривалий характер завоювання пояснюється насамперед тим, що кельтське населення Британії надало англо - саксонським завойовникам запеклий опір.

Ворогували між собою кельтські вожді запрошували на службу дружини англів, саксів і ютів (германські племена) з континенту. Такі дружини, що залишилися на зимівлю в Британії, і були першими завойовниками. Найбільш вірогідно, що дружини ютів були запрошені на службу Вортігерном, який і віддав їм острів Танет. Служила дружина 5-6 років. Наймали також англів та саксів, що проживали на півночі Німеччини. Кент був дуже зручний для ютів і практично беззахисний. Його і захопили в першу чергу. Юти оселялися общинами. Поселившись на острові Уайт це і стало початком завоювання. Подальше завоювання Британії ютами, англами і саксами припадає на другу половину V ст. Висадка дружин морських розбійників на узбережжі супроводжувалася пожежами, винищенням всіх, хто потрапляв до рук завойовників, грабунками і насильствами. Хто міг, рятувався втечею. Місцеве населення було охоплено панічним жахом і повністю деморалізоване. Це унеможливлювало будь-який опір завойовникам. Завойовники були язичниками і в силу цього з особливою люттю громили багаті церкви і монастирі, що давали прекрасну здобич. Завершальною подією першого етапу завоювання можна вважати висадку саксонських вождів Цедрика і Кюнеріка і заснування ними королівства західних саксів - Вессекса в 494 р.

Другий етап починається з кінця V ст. Він ознаменувався тимчасової консолідацією сил кельтів, які, об'єднавшись під владою Амвросія Авреліана, перейшли до збройного опору завойовникам. Вважають, що Амвросій Авреліан походив із знатної римської сім'ї, був одним з небагатьох римлян, уцілілих в Британії в цю бурхливу епоху. Він був вождем романо-бриттів. На початку VI ст. Амвросій зібрав бриттів і почав боротьбу з завойовниками. Боротьба йшла з перемінним успіхом. Очевидно, приблизно в цей час відбулося і масове переселення бриттів на континент в Арморику (Бретань). Амвросій Дав ряд битв і здобув кілька перемог, з яких особливо запам'яталася нащадкам перемога при Беддон Хіллі. Ім'я Амвросія Авреліана пов'язують із згадуваним Ненніем Арторіусом, одержавшим 12 перемог над завойовниками. Ймовірно, саме його мають на увазі легенди про короля Артура, які лягли в основу пізнішого лицарського епосу про короля Артура і лицарів Круглого столу.

Історики не мають єдності в оцінці боротьби Амвросія і його ролі. Багато хто вважає, що його роль була перебільшена легендами. Однак безперечним є те, що після битви у Беддон Хілла (516 р.) в Дорсетширі сакси протягом 50 років не відновлювали своїх атак. Неясно, яку територію займали в цей час сакси. Одні вчені, базуючись на даних археології про наявність англосаксонських поховань, вважають, що сакси займали не тільки схід, але і центральну частину країни. Інші вказують, що місця поховань не обов'язково свідчать про існування поселень, а можуть говорити лише про битви. Є теорія, що англосакси рухалися не так на північ від Суссексу, а на захід від гирла Темзи і, можливо, від Уоша уздовж Уза. Історики вважають можливим, що після битви при Беддон Хіллі і аж до середини VI в. в центральних районах країни існувало змішане населення бриттів і саксів. У наявності було змішання рас і в прикордонних районах.

В боях 571, 577 рр. (були вбиті три королі кельтів і взяті в полон Сайренсестер і Бат) і в 584-592 рр. в Уілтшері кельти були остаточно розгромлені. До 600 р. завоювання основної території острову германськими дружинами англів, саксів і ютів було завершено. Після 600 р., коли завоювання в основному закінчилося, утворився ряд дрібних англосаксонських королівств. У результаті боротьби між ними склалося сім найбільш значних: Ессекс, Сассекс і Уессекс - саксонські, Нортумбрия, Мерсия і Східна Англія - ​​королівства англів і, нарешті, ютскій Кент. VII-VIII ст. історики тому називають епохою семікоролів'я, або епохою гептархіі. Найбільш могутніми серед цих королівств виявилися Нортумбрия, Мерсия і Уессекс. Вони були розташовані найвигіднішим чином для продовження нападів на бриттів. Вессекс піднісся в 60-ті роки VI ст., Мерсия не має ранньої традиції, лише від VII ст. дійшов список областей, з яких король Мерсии брав данину. Нортумбрия посилюється з кінця VI ст. в результаті приєднання Дейри. На початку VII ст., уклавши союз з кельтським королівством Стратклайд, Нортумбрия веде боротьбу з князями бриттів.