62. Розкрийте суть та значення «Оттонових привілеїв».

Опора саксонських королів на церкву була дуже важливою, особливо у боротьбі з герцогами Королі покровительствували духовним феодалам, розширюючи їх володіння та осиплюючи монастирі і єпископства щірими дарами. Оттон І роздав єпископам величезніпривілеї, визнавши за ними права феодальних сеньйорів у їх округах (так

звані “Оттонові привілеї”). Єпископський округ ставав віднині імунітетним,

тобто на нього не поширювалися акти державної влади. Єпископи отримали

повну юрисдикцію в своєму окрузі. “Оттонові привілеї” поставили вище

духовенство (князів церкви) у виняткове становище та укріпили і без того

величезну владу церкви. Незабаром світським фердалам довелось на собі

випробувати негативні наслідки непомірно возвишення церкви.

Щедро обдаровуючи церкву земельними володіннями і політичними правами, Оттон I разом з тим прагнув міцними узами прив'язати її до престолу, перетворити в слухняне знаряддя своєї влади. Всі єпископські і аббатські посади перебували у фактичному розпорядженні короля. Духовенство лише висувало кандидатів на ці посади, але стверджував їх король. Коли посада єпископа або імперського (королівського) абата залишалася вакантной, всі доходи з їхньої землі йшли королю, який не поспішав заміщати їх.

Вищі церковні сановники залучалися королем для несення адміністративної, дипломатичної, військової, державної служби. Васали єпископів і імперських абатів становили більшу частину оттоновского війська; нерідко на чолі його підрозділів стояв войовничий єпископ або абат. Ця церковна організація, що була поставлена ​​на службу королівської влади і була її головною опорою, отримала в літературі назву імперської церкви.

63. Період правління імператорів Оттона іі, Оттона ііі й Генріха іі Святого.

О́ттон II Рудий,— король Німеччини та імператорСвященної Римської Імперії з 973 року, король Італії з 973 року, син імператора Оттона I та Адельгейди Бургундської.Оттону II було всього 18 років, коли він взяв управління великою державою у свої руки. Після смерті Бургарда, герцога Швабського, він передав його герцогство синові Людольфу Оттону, що виріс разом з ним. Східну марку він доручив в управління Леопольду (Луітпольду) Бабенбергу. Ця перевага, надана Бабенберзькому дому Оттоном, викликала заздрість герцога Генріха II Баварського, який повстав проти імператора Оттона II разом з князями Чехії і Польщі. Герцог Баварський був подавлений, а після другого повстання 976 року взагалі був позбавлений свого герцогства, яке пізніше було передане Оттону Швабському.

У той же час Каринтія була відділена від могутнього герцогства Баварського й у поєднанні з Веронською маркою утворила особливе герцогство, передане у володіння Генріху Молодшому, сину колишнього герцога Баварського Бертольда.

974 року юний імператор здійснив похід проти Данії. Битва відбулася при знаменитому укріпленні Даневерк. Воно було взято, і король Гаральд скорився; незабаром після цього змирився і чеський князьБолеслав.

Восени того ж року несподіваний напад із Заходу спонукав короля здійснити сміливий похід. Король Зх-Франкської держави Лотар, брат якого Карл незадовго перед цим прийняв володіння в Нижній Лотарингії з рук імператора Оттона I, без оголошення війни раптово вторгся з військом у Лотарингію. Він вдарив прямо на Ахен, де в той час перебував імператор, з явним наміром захопити його в полон. Оттон II з молодою дружиною ледь встигли вислизнути в Кельн. Королівські васали на цей раз зібралися надзвичайно швидко. Оттон на чолі з військом(ймовірно бл. 60 тисяч), вступив у межі Зх-Франкської держави. Він дійшов до Парижа і зібрав духовенство і наказав співати «Тебе, Боже, хвалимо», і теж повернувся у свої межі. 980 року при особистій зустрічі Лотар відмовився від своїх домагань. Незадовго перед цим польський князьМешко I виявив Оттону повну покірність, і, таким чином, тому вдалося міцно утвердити своє панування в межах держави, залишеної йому батьком.

Чутки, які доходили з далекої пн і пн. сходу, були невтішні: в Данії і в землях вендів німецький вплив сильно похитнувся якимись новими рухами в язичництві. У Данії син християнського короля Гаральда Свенповстав проти батька. Від нього вдалося відстояти тільки Шлезвізьку марку.Слов'ян. племена вогненним потоком протекли по всіх містах, які служили резиденціями християнським місіям:. Церкви і монастирі були зруйновані і повсюди відновлено «бісівське служіння» (983). Від вторгнення і шаленства язичників швидко зібраними військами вдалося захистити тільки узбережжя Ельби. На довершення лиха імператор при отриманні цих звісток важко захворів у Римі, і 7 грудня 983 року на 28-му році життя помер, залишивши все своє царство в спадщину 4-х річному спадкоємцю.

Оттон III (- нім.. король з985 року та імператор Священної Римської Імперії з 996 року, син саксонського імператора Оттона II і візантійської принцеси Феофано. Після смерті батька 983 року трьохрічний син успадкував королівський трон. До повноліття Оттона III (995) регентшами при ньому були мати Феофано (до 991) і бабка Адельгейда.]

Однією з важливих задач регентства в роки дитинства короля Оттона ІІ було збереження мирних відносин із Зх Франкським королівством, де відбулась зміна династії.Новий король мав свої підстави бути обережним по відношенню до Східно-Франкської держави, і тому відносини між сусідами складались для Феофано доволі задовільно. Їй, навіть, в якійсь мірі виявилось вигідним те, що західно-франкські єпископи з партії Гуго Капета перейшли в опозицію до папського престолу: це скріпляло зв'язки між Римом, Італією і Саксонською династією, що постійно піклувалась про підтримку церковної єдності.

Важко сказати щось визначне про цього нещасного юнака, який вступив на престол в 15 років, а помер в 22.. Його перший похід в Рим був успішним. Папа щойно помер, а римські посли зустріли Оттона ІІІ в Равенні. Він, ймовірно прислуховуючись до чиїхось порад, вказав їм на свого близького родича Бруно, сина герцога Каринтийського, як на кандидата, і цей 26-ти річний юнак був обраний в папи під ім'ям Григорія V. Він коронував Оттона імператором у Римі, після чого той повернувся до Німеччини.

Оттону прийшлось вдруге вирушити в похід через Альпи в 997 р. Він повернув до Риму папу Григорія, винудив бунтівників здати фортецю св. Ангела, де вони укрились, та стратив 12 організаторів заколоту. Григорій Незабаром після цього папа Григорій помер, і імператор обрав його наступником Герберта, незадовго перед цим назначеного архиєпископом Равенським. Під іменем Сілвестра ІІ Герберт вступив на папський престол.

Ломбардські князівства, як він переконався, все більше вислизали з-під його влади; у Римі він наразився на небезпеку від буйного населення, що повстало проти Оттона за те, що той не прийняв його сторону в усобиці з містечком Тібуром (Тіволі), з яким римляни відвіку ворогували. Урочисто помирившись з бунтівниками, Оттон відправився в Равенну, дорогою переходячи від військових приготувань до благочестивих вправ і повчальних бесід. У травні 1001 року він знову з'явився під стіни Риму. У цей час плани італійської політики Оттона порушили незадоволеність в середовищі німецької знаті: князі почали з'їжджатися і вступати один з одним в небезпечні для імператора переговори. Навіть відданіший слуга Саксонського дому, архиєпископ Віллігіс, не приховував свого крайнього роздратування. Між ним і Бернвардом Гільдесгаймським зав'язалася нескінченна суперечка через монастир Гандерсгайм, розташований на межі Майнцської і Гільдесгаймської єпархій. Бернвард, колишній вихователь Оттона, в цей час сильно захопився його ідеями, на які Віллігис дивився з погляду здорової державної політики. Імператор задумав передати розбрат німецьких єпископів на обговорення собору, який вирішив скликати в околицях Сполето. Проте собор не відбувся, що показує, до якої міри похитнулося значення імператорської влади. Не менше постраждала загальна пошана до папи. Поступово хлопець переконався, що остаточно втратив внутрішній зв'язок з народом. Він знову рушив до Риму, а оскільки ворота не відкрили, він поселився в околицях Риму.Тут 1002 року Оттон III помер після короткочасної хвороби.

Генріх II Святий (— імператор Священної Рим. Імперії, син баварського герцога Генріха II Строптивого і правнук короля Генріха I Птахолова.По смерті батька (995) він успадкував герцогство Баварське і 1001 року супроводжував імператора Оттона III в Рим, де його рішучість запобігла повстанню римлян. Коли Оттон помер в Італії, Генріх заволодів регаліями; Екгардта Мейссенського, що прагнув до корони, було вбито, і Генріху вдалося завдяки підтримці архієпископа майнцського Віллігіса, який 1002 року коронував його, одержати верх над своїм противником герцогом Германом Швабським. На початку царювання Генріх витримав жорстоку боротьбу зі своїм братом Бруно і маркграфом Генріхом Швейнфуртським, що зі зброєю в руках пред'являли домагання на вакантне герцогство Баварське. Попри допомогу, яку вони отримали від польськ. князя Болеслава I Хороброго, Генріх здобув перемогу в битві при Крейссені і віддав Баварію в 1004 братові своєї дружини, Генріху Люксембурзькому.Папі Бенедикту VIII, який 1014 року був змушений утікати до Німеччини від антипапи Григорія, вибраного супротивною партією, імператор знову повернув його сан. Майже безперестанно змушенийздійснювати походи, він разом з тим був щиро відданий церкві. Генріх помер бездітним 1024 р.