79. Розгляньте і проаналізуйте історію Швеції за правління Шетконунгів ( друга половина 5 – 11 ст)

Инглинги (Шетконунги) найбільш древня і впливова династія країн Скандинавії, представники якої стали першими історичними королями Швеції та Норвегії. У «Сазі про інглінгів» Сноррі Стурлусон оповідає про них як про нащадків Одіна і призводить докладні родоводи. Згадуються вони і в найдавнішому англосаксонському епосі, «Беовульфа». Столицею 1-й династії шведських Інглінгов (які напівлегендарний) була Стара Уппсала. В історичний час конунги з дому Інглінгов правили в Швеції (перша половина IX століття - 1060 рік) і Норвегії (перша половина IX століття - 1319).

VIII–XI ст. — період вікінгів — скандинавських дружин, що робили спустошливі набіги на країни Європи. Ера вікінгів почалася на початку ІХ століття. Численні сховища римських, візантійських та арабських монет свідчать про багатство і могутність, яких досягли шведські вікінги протягом наступного століття. Здебільшого вікінги подорожували на схід, залишаючи за собою сліди в Русі, а також торгуючи (і грабуючи) візантійські території. Поганські боги та королі володарювали над місцевим населенням, яке було похрещене лише у Х ст.

Королі 5-11 ст:  Івар Широкі Обійми, 650 — 695; Харальд Боєзуб, 695 — 735;  Сігурт I, 735 — 756;  Рагнар Лодброк, 756 — 794;  Бйорн I, 794 — 805;  Ерік II Бйорнсон, 805 — 810;  Рефіл Бйорнсон, 805 — 810;  Ерік III, 810 — 829;  Бйорн II, 829 — 845;  Анунд II, 829 — 845;  Улоф I, 840 — 855;  Ерік IV Емундсен, 855 — 882;  Ринг Еріксон, 882 — 910; Бйорн III Еріксон, 910 — 950;  Ерік V Рингсон, 940 — 950;  Емунд I Рингсон, 940 — 950;  Емунд II Еріксон, 950 — 970;  Улоф II Бйорнсон, 970 — 975;  Ерік VI Сегерселль (Переможець), 970—995;  Улоф III Шетконунг, 995—1022;  Анунд III Якоб, 1022—1050;  Емунд III Старий, 1050—1060\

Улоф III Шетконунг — король Швеції з 995 до 1022 року. Представник династії Інглінгів.

З самого початку свого панування він поставив собі за мету об'єднати землі населені свеями та найближчими до них народів. Перш за все він звернув увагу на територію, які населяли племена гетів (на півдні сучасної Швеції). Точна дата підкорення Геталанду невідома — десь у 997–999 роках. Завдяки цього успіху Улоф суттєво розширив межі своєї держави та заклав підвалини майбутньої Швеції. Проте захоплені землі зберегли певну автономію. Очільником Геталанду призначався ярл з родини гетської знаті.З метою покращення економічного стану своєї держави та збільшення її впливу король Улоф здійснив низку заходів із налогодження монетної справи. До нього у Свеаланді монету не карбували, а завозили англійську, німецьку, куфійську (арабську). Для цього було запрошено майстрів з Англії. Проте спочатку шведських монет було виготовлено не багато.

Іншим заходом із зміцнення міжнародного авториту швеції Улоф розглядав походи у балтійські землі. Так він здійснив вдалий похід до Вендланду а районі сучасного Мекленбурга.

80 Охарактеризуйте політичний і соціально-економічний розвиток Італії у 11 ст.

В умовах панувала в Італії політичної роздробленості окремі області - Ломбардія, Середня Італія, Папська область. Південна Італія - ​​розвивалися в економічному і політичному відношенні абсолютно відокремлено. За рівнем економічного розвитку і в раннє середньовіччя, і в епоху розвинутого феодалізму Північна і Середня Італія перевершувала всі країни Західної Європи. В XI-XII ст. відбувався бурхливий підйом ремесла і торгівлі в містах Ломбардії і Тоскани. Значний прогрес спостерігався в виробництві лляних тканин, видобутку металів і металообробці, кораблебудуванні. Широко розвивалася торгівля. У ряді міст поряд з постійними ринками періодично збиралися ярмарки, на які приїжджали не тільки італійські, але й чужоземні купці. Зросла посередницька торгівля по Середземному морю. Венеція, Генуя, Піза, Амальфі вели жваву торгівлю з країнами Леванту, Алжиром, Тунісом, Марокко. Генуя створила свої торговельні бази також в Каталонії, Провансі, Північній Африці, Піза - в містах Південної Франції, на Корсиці та Сардинії. Торгівля зі Сходом приносила італійським містам надзвичайні прибутки. Міста в Італії, як і в інших країнах Європи, перебували спочатку під владою сеньйорів - здебільшого єпископів. З кінця IX ст. міста Північної і Середньої Італії вступили в збройну боротьбу з сеньйорами, яка завершилася в XII в. створенням незалежних комун. На чолі комуни стояли консули, які обираються зазвичай на рік, які здійснювали адміністративну і судову владу, відали міським ополченням і фінансами, підтримували зовнішні зносини з іншими комунами і державами.

Південна Італія в XI. За характером економічного і політичного розвитку Південна Італія і Сицилія, як і колись різко відрізнялися від північних областей країни. Феодально-кріпосницькі порядки, що оформилися тут порівняно пізно, продовжували безроздільно панувати, в той час як на півночі Італії вони поступилися місцем більш прогресивним формам господарства. Значна частина селян перетворилася на кріпаків,яких можна було продавати і купувати разом із землею. Однак велике панське господарство тут було відсутнє. Основною формою ренти був оброк продуктами, панщина займала незначне місце. Крім поземельних і особистих повинностей, кріпаки обкладалися державними податками, а також вносили церковну десятину. У Південній Італії і Сицилії зберігся шар напіввільних і вільних селян, об'єднаних в громади, які в довгій і впертій боротьбі відстояли свою свободу і общинне самоврядування. Вільними залишалися також селяни, обробляли на договірних засадах порожні землі. Міста в Південній Італії були порівняно слабкі в економічному відношенні і не домоглися повної політичної самостійності. У першій половині XI в. в Південній Італії влаштувалися нормани. До кінця століття вони під проводом герцога Роберта Гвискара відвоювали у Візантії весь південь, а також захопили лангобардского герцогства Беневент і Сполето. У той же час ними була завойована в арабів Сицилія. Норманський герцог Рожер II, який володів усім півднем Італії та Сицилією, отримав від папи титул короля (ІЗО-1154). Формально він і його наступники вважалися васалами папської курії, але фактично Сицилійське королівство було абсолютно суверенним.