58. Дайте загальну хар-ку нім. Земель – Східно-Франкського королівства у іі полов. Іх- на поч..Хст.

Східне Франкське королівство — держава, створена в результаті Верденського розділу 843 року Франкської імперії як спадкове володінняЛюдовика II Німецького. Королівство включало території на сх від Рейну і на пн від Альп. Східне Франкське королівство було попередником Священної Римської імперії та сучасноїНімеччини.

Офіційн. титул королів залишався «король сх. франків» аж до 962 року, коли король Оттон I прийняв титул «імператор римлян і франків». Тому іноді історики рамками існування Сх-Франкського королівства вважають 843 - 962 роки.

Столицею Сх-Франкського королівства при Людовику Німецькому став Регенсбург.

Головною особливістю Східно-Франкського королівства був той факт, що воно фактично складалося з 5 племінних герцогств: Саксонія, Баварія, Франконія, Швабія та Тюрингія (пізніше до них додалася Лотарингія), що представляли собою відносно однорідні у племінному складі напівнезалежні князівства. Менше, ніж у Зх-Франкському королівстві вплив римських державно-правових інститутів і тривале збереження племінних відносин зумовили відносну відсталість соц.-політичного розвитку Сх-Франкського королівства від свого західного сусіда. Племінні герцоги представляли собою реальне джерело влади в державі, в той час як влада короля виявилася досить обмеженою і сильно залежною від найбільших феодалів країни.

Єдність держави підтримувалася, перш за все, правлячим домом Каролінгів, а також адміністративними інститутами і широким шаром франкської аристократії, успадкованої Сх-Франкським королівством від імперії Карла Великого. Сх-Франкське королівство за етнічним складом було набагато більш однорідною, ніж інші держави, утворені на руїнах Франкської імперії. Крім того, земел. володіння церкви і франкської аристократії були розкидані по території всіх герцогств, що теж створювало передумови для об'єднання.

Процеси феодалізації в Східно-Франкському королівстві розвивалися повільними темпами.Процес закріпачення селян у королівстві знаходився ще в початковій стадії і в багатьох регіонах зберігалося досить широкий шар вільного селянства. Більш того, ленна система Сх-Франкського королівства носила неспадковий характер: ф'єфи скаржилися, звичайно, наближеним короля чи герцога на термін несення ними служби без права передачі в спадщину.

Східно-Франкське королівство було спадковою монархією: влада передавалася від батька до сина в молодшої лінії династії Каролінгів - нащадків Людовика II Німецького. До кінця IX століття сформувався принцип неподільності держави, влада в якому повинна була успадковуватися старшим сином померлого монарха. Припинення німецької лінії Каролінгів в 911 р. не призвело до переходу престолу до французьких Каролінгів: східно-франкська шляхта обрала своїм правителем саксонського герцога Конрада I, закріпивши право німецьких князів на обрання наступника короля в разі відсутності прямого спадкоємця у померлого монарха.

Політичний розвиток .Засновником Сх-Франкського королівства був Людовик II Німецький (804 - 876), у період правління якого це державне утворення отримало суверенітет і конституційну цілісність. Король досить успішно воював на східному кордоні держави проте його спроби відновити єдність імперії Карла Великого не увінчалися успіхом. Війна із Західно-Франкським королівством за спадщину лінії Лотара I завершилася підписанням Мерзенського договору 870 року, відповідно до якого до Сх-Франкського королівства відійшла східна частина Лотарингії. Наприкінці правління Людовіка II король, розділив монархію на три частини, передавши Баварію старшому синові Карломану, Саксонію - середньому Людовику III, а Швабію з Лотарингією - молодшому Карлу III Товстому.

Наприкінці 870-х років знову загострилася боротьба із Зх-Франкським королівством за владу над Лотарингією. 876 року війська Людовика III здобули перемогу над зх-франкською армією Карла II Лисого в битві при Андернасі, що закріпило територію Лотарингії за Німеччиною. За угодою в Рібермоні (880) було встановлено кордон між королівствами західних і східних франків, що проіснував до XIV ст. Серйознішою для держави стала загроза вторгнення вікінгів: з середини IX ст. вони регулярно плюндрували північнонімецькі землі.Незважаючи на окремі успіхи Людовика III і Карла III, в цілому, через економічну слабкість держави і складнощі з мобілізацією військових сил, організувати рішучої відсічі вікінгам не вдавалося.

При Карлі III Товстому (882 - 887) всі частини імперії Каролінгів були об'єднані ненадовго: 879 року Карл Товстий успадкував Італію і титул імператора, а 884 року престол Зх-Франкського королівства. Але новий монарх виявився досить слабким правителем і не зміг організувати відсічі вторгненню вікінгів, які 886 року дійшли до Парижа. 887 року в Пд-Сх Німеччині проти нього вибухнуло повстання на чолі якого став Арнульф Каринтійський, незаконний син короля Карломана, який захопив владу в Сх-Франкському королівстві. У період правління Арнульфа (887 - 899) Сх-Франкське королівство пережило період підйому: йому вдалося встановити принцип неподільності держави, підкорити своїй владі племінних герцогів і дати відсіч норманам. 895 року Арнульф завоював Італію і був коронований імператором, поклавши початок майже тисячолітній історії об'єднання титулів імператора Рим. імперії і короля Німеччини. Менш вдалими були війни Арнульфа зі слов'янами Великоморавської держави і угорцями.

Наступник Арнульфа, його малолітній син Людовик IV Дитя знаходився під повним контролем найбільших німецьких князів і єпископів. Влада племінних герцогів знову посилилася, а механізми королів.влади виявилися ослабленими. Положення ускладнювалося безперерв. війнами з угорцями, які повністю знищили систему оборони пд.-сх кордонів держави. Зі смертю Людовіка IV 911 року німецька лінія Каролінгів припинилася. На раді в Форхгеймі князі Східно-Франкського королівства обрали новим монархом Конрада I, герцога Франконії і племінника померлого короля. Владні повноваження узурпували регіональні правителі.

Конрад I помер, заповідаючи престол герцогу Саксонії Генріху I Птахолову (918 - 936), який був обраний королем в 919 році. Але частина феодалів не визнала Генріха, обравши в 919 році королем Арнульфа Злого, герцога Баварії. У 921 році Арнульф Злий визнав короля Генріха I Птахолова. У тому ж 921 році Генріх уклав в Бонні договір з королем Зх-Франкського королівства Карлом Простуватим. При цьому Генріх іменувався королем східних франків.