65. Проаналізуйте причини початку феодальних усобиць в Італії, та «оттонівську політику» другої половини х ст.. На італійських землях.

Поряд з численними феодальними князівствами картину повної феодальної роздробленості Італії в X-XI ст. доповнювали численні міста. Ранній розвиток міст в Італії зумовив їх раннє звільнення від влади феодальних сеньйорів. До X-XI ст. політична влада в містах Північної і Середньої Італії перебувала в руках феодалів - герцогів, графів, єпископів. Починаючи з X в. в результаті боротьби міст з сеньйорами (початок цієї боротьби відноситься до IX ст.) в деяких містах виникають самоврядні міські громади (комуни), багато з яких до кінця XI в. стають самостійними міськими республіками (Мілан, , Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Лукка, Сієна та ін.)

Користуючись політичною роздробленістю Італії і загостренням міжусобної боротьби італійських феодалів, німецький король Оттон 951 перейшов через Альпи і вторгся до Італії, прийняв титул короля лангобардів, одружився на вдові короля лангобардів Лотаря Адельгейді і привів до покори її противника Беренгара II. У 961 Оттон повернувся до Італії з потужною армією для надання допомоги папі Іоанну XII. Під час другого походу в Італію 962 року Отто був коронований папою Іваном ХІІ на імператора Священної Римської Імперії, ефемерного державного утворення, яке в різному складі існувало з 962 до 1806. Однак незабаром Іоанн, прагнучи до самостійності, виступив проти Оттона, і тоді той його змістив і призначив на його місце свого секретаря під ім'ям Лева VIII. На цей раз Оттон залишався в Італії довго, до 965, а в 966 знову з'явився тут, оскільки у нього з'явилися плани оволодіння всім Апеннінськім півостровом, у тому числі і південній його частиною, що належала Візантії.

Не досягнувши великих успіхів у спробах розширити свої володіння за рахунок півдня Італії, Оттон уклав з візантійським імператором Іоанном Цимисхием угоду, відповідно до якого в 972 його син Оттон II одружився на грецькій принцесі Феофано, причому приданим повинні були бути якраз бажані області. Одночасно це означало визнання імперії Оттона з боку Візантійської імперії.

Створення нової Римської імперії, (що включає в себе Німеччину і значну частину Італії) не мало під собою ні загальної економічної бази, ні етнічної єдності, послужило причиною незліченних лих для Італії протягом багатьох століть її історії. Німецькі королі та імператори, вважаючи себе господарями італійських земель, постійно організовували походи для грабежу Італії та підпорядкування її своїй владі

66. Головні вектори політики й дипломатії папства у іі полов. VIII-IX ст..

Початок існування Папської області поклав франкський король Піпін Короткий, в червні 752 року, який подарував після свого походу на лангобардів папі Стефану II територію колишнього Равеннського екзархату, що вважалося «поверненням» папі земель, хоча вони йому раніше належали. Надалі Піпін Короткий кілька разів «округлив» папські володіння, і як така Папська область виникає в 756 році.

Розширення території папської держави проходило хаотично, у результаті чого до його складу часто входили землі, ізольовані один від одного. Спроби перших пап відбудувати централізовану державу з адміністративним апаратом натрапили на характерний для середніх віків феодальний сепаратизм, для збереження влади папи були змушені спиратися на короля франків. Залежність пап від франкських королів не влаштовувала місцеву феодальну аристократію. Спрямована Карлом Великим в Рим комісія встановила, що в житті папи було чимало «авантюр кримінального характеру». Крім того, державна влада папи на перших порах найчастіше обмежувалася збором доходів, конкуруючи з владою франкських королів і візантійських імператорів. Так, наприклад, Піпін Короткий проголосив себе королем Італії, а Карл Великий скасовував рішення церковного суду; за правління останнього папа був фактично васалом правителя франків. У папських володіннях діяли імператорські чиновники, які збирали суд. У 800 році папа Лев III в Римі урочисто коронував Карла імператором, після чого сам повинен був принести йому присягу вірності.

Карл Великий, по всій видимості, спочатку схилявся до заснування в Італії обширної Папської держави. Однак, розтрощивши лангобардів,які загрожували Риму він відмовився від усіх своїх обіцянок, вирішивши залишити Італію собі. Разом з тим, він все ж пішов на певне розширення володінь церковного держави з центром у Равенні. Надалі спадкоємець Карла Великого, Людовик Благочестивий, бажаючи заслужити прихильність церкви, дарує їй кілька територій в 774-817 рр.. Також Корвейске і Прюмського абатства отримали право карбування власної монети.

Точні межі папських земель в VIII-IX століттях до цих пір невідомі; в ряді випадків королі «дарували» римському єпископу землі, ще не завойовані ними, а самі папи заявляли претензії на землі, які їм насправді ніхто не дарував. Деякі дарчі акти Піпіна Короткого і Карла Великого, по всій видимості, були знищені церквою для обгрунтування переваги церковної влади над світською.

Особливістю Папської держави було те, що її правитель був одночасно і главою всіх католиків. Місцева феодальна знать розглядала папу насамперед як верховного сеньйора і часто вела запеклу боротьбу за престол. Це ускладнювався порядком престолонаслідування в Папській державі - зважаючи целібату папа не міг передавати владу у спадок, і кожен новий папа вибирався. Спочатку в ранньому середньовіччі у виборах брали участь, крім духовенства, населення Риму і римські феодали, угруповання яких прагнули поставити свого ставленика. Нерідко на результатах папських виборів позначалася воля могутніх імператорів, королів інших країн. Порядок був змінений в 1059, коли папи стали обиратися тільки кардиналами.

Після розпаду держави Каролінгів на папському престолі з другої половини IX ст..розгорнулася справжня чехарда, нерідко папи були простими маріонетками римської знаті. З 850 по 1050 роки середня тривалість понтифікату становила всього 4 роки. Крайнє розкладання папської державності в цей період породило безліч ексцесів. У 882 році папа Іоанн VIII був убитий, ставши першою жертвою в довгій низці інших подібних вбивств. Після нього папський престол потрапляє під вплив марграфів Сполето з дому Гвідонідів. Безуспішна спроба тата Формоза позбутися їх впливу закінчилася смертю і скандальним судилищем.