122. Висвітліть історію палабсько-поморських словян у 8 -12 ст.

До полабсько-поморських слов ‘ян відносяться найзахідніші слов ‘янські

племена, які проживали на території між ріками Лаба (Ельба) – “Біла ріка” (біла – у значенні красива) та її притоками Салою (Зааном) на заході і Одрою (Одером) на сході. Біля Балтійського моря у нижній течії Лаби – бодричі (ободрити); на схід та на південний схід від них – лютичі (велети); на південь до Рудних гір у межиріччі Сали і притоки Одри Бобра– серби-лужичани. Завоювавши та підпорядкувавши собі дрібніші племена і роди, наприкінці VIII cm. вони створили племінні об’єднання (союзи): бодрицький, лютицький та сербський. На Балтійському узбережжі на схід від полабських племен жили поморські слов’яни (поморяни).

Становище полабських слов'ян, які вже були об'єднані у племінні союзи, багато в чому залежало від інтенсивності міжплемінних усобиць, а також стосунків із західними сусідами: германцями, саксами, донцями та ін. Прагнення слов'ян забезпечити собі життєвий простір і нормальні умови для розвитку у цьому регіоні Центральної Європи вступали в суперечність з агресивними замірами імператора Карла Великого (768-814). Завдяки успішній визвольній боротьбі XI ст. стало добою процвітання полабсько-поморських слов'ян. Вони не тільки мали значні здобутки в розвитку економіки й торгівлі, а й створили власну державу. До складу Вендської держави увійшли племена лютицького та бодрицького союзів, а також частина поморських слов'ян.

Завершальний етап боротьби полабських слов'ян проти німецької експансії

припадає на XII ст. Внаслідок продовження експансії, вже до кінця XII

ст. полабські слов'яни остаточно втратили незалежність, а німці назавжди

утвердилися між Лабою і Одрою.

Інакше розгорталися події на землях поморян. Уже наприкінці X ст.

поморські слов'яни увійшли до складу ранньофеодальної Польської держави,

а наприкінці XII ст. - до Священної Римської імперії, де були згодом

остаточно асимільовані.

123.Розглянте особливості розвитку Польської держави у пері од правління династії Пястів (іх-друга половині хіv)

Династія Пястів була сильна на початку свого існування і в кінці..Великі представники: Мешко I, Болеслав I Хоробрий, Болеслав III Кривоустий, Казимир I Відновлювач, Казимир III Великий. У 960 році між племенами полян, сілезців, куявів, мазур та ін, що жили в басейні річки Вісли, був укладений союз, який очолив нащадок селянина-колісника Пяста (Пяст Колодзей) – Мешко. Об’єднання отримало назву за назвою племені полян і стало Польщею. В якості князя Великої Польщі, частини Сілезії, Мазовії та Куявії Мешко I правив в 960-992 роках. У 966 році він разом зі своєю дружиною хрестився за західним обрядом. Протягом декількох десятиліть нова релігія та писемність на латинській мові поширилися по всій Польщі. Так Польща стала католицькою країною.

Син Мешка I Болеслав I Хоробрий, що правив в 992-1025 роках, був сильним князем, дружину якого становили 20 тисяч чоловік. Він підкорив собі малу Польщу з містом Краковом і всю Сілезію, підкорив слов’ян-поморян. Протягом деякого часу йому належали Чехія та Моравія.Папа римський в 1025 році дав Болеславу I королівський титул і перевів у своє підпорядкування польську церкву (раніше вона підпорядковувалася німецькому архієпископу).Болеслав помер і велика частина земель, завойованих ним, відпала від Польщі. Болеслав II Сміливий (1058-1079) продовжував політику батька, яка була спрямована на досягнення незалежності Польщі від Німецької імперії. Але йому не вдалося придушити виступи, незацікавленої у збереженні сильної центральної влади, світської і духовної знаті, яку підтримували Чехія і Німеччина. Він був змушений втекти до Угорщини, де й помер у 1081 році, а Польський престол зайняв Владислав I Герман, при якому Польща стала розпадатися на уділи, вступивши в період феодальної роздробленості.Посиленню роздробленості ще більше сприяв розділ між синами, проведений Болеславом III Кривоустим (1085-1138).Спочатку Болеславу вдалося тимчасово відновити політичну єдність Польщі, але 1138 року питома система отримала юридичне оформлення в так званому статуті Болеслава Кривоустого, за яким Польща була розділена на уділи між його синами. Старший в роді одержував верховну владу з титулом великого князя, а столицею став Краків. У той же час посилилася агресивність німецьких феодалів, що вторглися в землі полабських-прибалтійських слов’ян. Найбільшої могутності королівська влада П’ястів досягла при синові Владислава – Казимир III Великий (1333-1370). Казимир III об’єднав Велику і Малу Польщу, Краковію і Куявію, в 1349-1352 роках захопив Галицьку Русь, а в 1366 році – частину Волині. Усередині країни Казимир III проводив політику централізації влади, реорганізував центральний апарат управління, в який залучив представників середньої шляхти, і ввів керування областями через своїх представників – старост.Крім того Казимир протегував торгівлі, будував дороги, упорядкував чеканку монет. Він розширював старі міста і перетворював на міста села.При Казимирі вперше в Польщі були складені зводи судових законів – окремо для Малої та Великої Польщі. У 1364 році в Кракові він заснував університет, головним завданням якого була підготовка юристів для королівського управління і суду.Особливими указами Казимир противився закріпаченню селян, що залишилися вільними (кметів) і обмежив термін повернення втікачів одним роком. Все це робило короля популярним серед народу, але викликало ненависть великої знаті, які прозвали його «королем холопів».Протягом усього свого правління Казимир запекло боровся проти великих панів. У 1352 році він розбив конфедерацію (збройний союз) панів, посадив їх предводителя у в’язницю, де заморив його голодом.Сам Казимир Великий помер в 1370 році бездітним, і влада в Польщі перейшла в руки угорського короля Людовика, що надав панам в 1374 році Кошицький привілей, який звільняв їх майже від усіх повинностей королю, крім невеликого податку та військової служби всередині держави.

124.Розглянте політичну та соціально-економічну історію польщі за часів врятування Ягеллонів(XIV-XVI ст..) Після смерті Владислава ІІ Ягайла протягом чотирьох років до повноліття його сина-короля Владислава ІІІ (1434-1444) – Польщею правила регентська рада очолювана єпископом Краківським Збігневом Олесницьким (1389-1455) (Див. Додатки 2 3). Для цього періоду характерна цілковита зверхність світських і церковних можновладців у політичному житті країни. Керувавши Польщею за малолітнього короля регентська рада усю увагу звертала на зовнішні справи. Війни з Свидригайлом за Волинь і Поділля з орденом і молдавським господарем заставляли поляків відволікатися від внутрішніх справ; а обрання в 1440 році Владислава ІІІ і королем Угорщини підвело Польщу до війни зі страшними завойовниками – турками які в свою чергу готували нанести останній удар Візантійській імперії зайнявши вже весь Балканський півострів. Війна ця заставила Владислава ІІІ забути про те що робилося в Польщі. Але він все ж робив деякі розпорядження щодо православного населення Польщі. При ньому в 1434 і 1435 роках були підтверджені ті обіцянки які Ягайло дав в Едльському статуті руській землі. Обіцянка розповсюдити польське право і закони і на руські землі вочевидь не виконувалось при Ягайлі.Під час коронування Владислава ІІІ шляхта руських земель (Галицької Русі і Поділля) звернулись до короля з проханням втілити в життя дану його батьком обіцянку. Прохання було виконано і в руських землях Корони (Галичини і Поділля) – там було введено польський адміністративний устрій польські суди і більш того місцева шляхта (поляки і руські) звільнялися від всіх повинностей і податків. Відома грамота Владислава ІІІ видана 22 березня 1443 року якою він урівнював руське духівництво „в свободі віри і правах” з польсько-католицьким. Всім православним церквам єпископам і всім духовним особам король давав „тые вси права водности способы звычаи и всякие свободы…такыиж яковых в королевствах наших Поляском и в Венгерском вси костелы и их арцибискупове бискупове преложеные и иные особы костелные звычаю Римское церкви заживають и з них веселяться» [6 243].Така увага до православного духівництва з боку короля пояснюється його сильним бажанням нав’язати руському народу церковну унію.

У 1440 році була укладена польсько-угорська персональна унія за якою Владислав ІІІ став угорським королем під іменем Уласло І. Головною метою Владислава ІІІ було протистояти турецькій експансії. В 1444 році на чолі угорського війська він здійснив похід на турків. 1 серпня в місті Середин був підписаний з ними мирний договір на десять років за яким турки зобов’язалися залишити частину загарбаних на Балканах земель. Невдовзі по цьому прихильники активної боротьби з Туреччиною в оточені короля спокушені легкістю досягнутого ним успіху намовили його на новий похід проти турків. Похід закінчився невдало: у битві під Варною 10 листопада 1444 року Владислав ІІІ загинув а деморалізоване цим військо покинуло поле бою. Польським королем став його молодший брат Казимир ІV Ягелончик (1427-1492) .Царюючи в Польщі Казимир ІV Ягелончик турбувався про інтереси Великого князівства Литовського і проводив в Вільно майже весь час. За його відсутності владу в Литві здійснював великокнязівська рада. Розв’язав він і польсько-литовський конфлікт в зв’язку з спірними землями залишивши Волинь за Литвою а Поділля за Польщею. Казимир ІV відсторонив Збігнева Олесницького і скористався правом короля призначати чиновників. Завдяки цьому високі державні посади в королівській раді зайняли вірні йому люди. У 1454 році король надав шляхті нові привілеї змушений до цього тогорічною політичною ситуацією в Короні яка склалася у зв’язку з війною проти Тевтонського ордену що розпочалася того ж року. Поява першого з цих привілеїв під Цереквіцею що в Куявії була зумовлена заявою зібраного тут великопольського шляхетського ополчення що воно не вирушить у похід до того часу поки король не піде на поступки з низки питань. .