10. Розгляньте нововведення, задекларовані едиктами 614р. Та 615р. Короля Хлотаря іі.

У 614 році він скликав духовний собор в Парижі і тоді ж за участю світських вельмож був виданий едикт Хлотаря II. Статті цього едикту, що стосуються церкви, давали силу закону постановам паризького церковного закону. Едикт визнавав, з деякими обмеженнями, свободу церковних виборів, забороняв духовним особам віддаватися під захист світських осіб, не виключаючи самого короля, вимагав для духовних осіб єпископського або змішаного суду і т. д. Освіта і наука переходили під контроль Церкви. Світські статті едикту укладали ряд поступок на користь народу і особливо знаті з боку королівської влади. Заборонялося засудження на смерть без вислуховування обвинуваченого, якщо тільки злочинець не схоплений на місці злочину. Судді і графи мали призначатися лише з числа осіб, що живуть в даній місцевості і мають у ній власність, що повинно було віддати ці посади в руки землевласницької знати і повести до спадковості їх. Король обіцяв не порушувати своїми грамотами законних прав, не примушувати вдів і дівчат до шлюбу без їх згоди; скасовувалися знов встановлені податки; заборонялося пащі королівських свиней в лісах церкви і приватних осіб без дозволу власників; підтверджувалися всі раніше відбулися пожалування; законним власникам поверталися маєтки, втрачені ними під час смути. Євреї позбавлялися права нести державну службу.Едикт 615 року:

Хлотар II зобов’язувався нікого не карати, не вислухавши обвинуваченого( право на захист);

Повинен був призначати кари і вироки відповідно до характеру злочинів.

11. Висвітліть реформаторську діяльність "Соломона франків" – Дагоберта і.

Дагоберт І — король франків з династії Меровінгів. Син короля Хлотара II та королеви Бертруди. В роки правління Дагоберта, здавалося, повернулися часи Хлодвіга. Король приборкав свавілля магнатів, повернувши частину розкрадених земель, значно збільшив доходи скарбниці і звів блискучий двір в Парижі. Сучасники недарма прозвали діяльного Дагоберта «Соломоном франків». Він спробував, і не безуспішно, зіграти на Заході ту ж роль, яку колись грав Теодоріх остготский: втручався в інтриги вестготів Іспанії та лангобардів Італії, домовлявся з візантійським імператором про спільні дії проти слов'ян, одночасно намагаючись розширити межі своєї держави на південному заході. Не меншу увагу приділяв «Соломон франків» і справах внутрішнім.До цього часу загальна владна структура держави остаточно склалася. Король як і раніше дивився на державну територію як на свою вотчину: він ділив її, роздавав своїм родичам і прихильникам, зовсім не рахуючись з інтересом населення. В якості наступника римського імператора в Галлії він виступав як носій вищої влади - законодавчої, адміністративної, судової. Всі ці функції Дагоберт здійснював за допомогою своїх слуг - референдаріїв, що стояли на чолі канцелярії, палацових графів, що відали судовою процедурою, кубікуларіїв, які охороняли королівські скарби, і маршалів - начальників стаєнь. Головне місце в палаці займали сенешалі (senexscalcus - «старший раб»), що здійснював загальний нагляд, коннетабль (начальник маршалів) і майордом (major domus - «старший в домі»), що управляв королівськими маєтками і відав фінансами. З плином часу остання посада стала особливо багатопланової і престижною. Головним провідником королівської влади на місцях був граф, зосереджували у своїх руках судові, адміністративні та військові функції. Поруч з графом перебував єпископ, причому єпископальний округ - діоцез - зазвичай збігався з округом адміністративним (pagus, civitas). У цілому урядовий апарат був гранично простий, різко відрізняючись від колишньої римської бюрократії; але ця простота незабаром виявилася чревата для верховної влади вельми серйозною небезпекою.Спочатку Австразія, Нейстрія і Бургундія мали кожна свою адміністрацію, очолювану окремим майордомом. Прагнучи послабити вплив знаті, Дагоберт покінчив з подібною практикою і встановив одного майордома для всієї країни. Подібної мірою він розраховував зміцнити своє єдиновладдя, однак це призвело до протилежних результатів.Дагоберт I був останнім з Меровінгів, що вміли обмежити свавілля магнатів. Після нього почалася епоха «ледачих королів» (так назвав їх сучасник).