73. Успіхи та невдачі іспанської Реконкісти.

На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Реконкісти інтенсифікували процеси їхньої централізації й об'єднання). Реконкіста значною мірою визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.

Реконкіста була не тільки низкою військових походів, вона була широким колонізаційним процесом — заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Реконкісти були селяни. У початковий період Реконкісти селяни, що осідали на звільнених землях, у своїй більшості домагалися особистої волі. Активну участь у Реконкісті брали міста. Постійна погроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій) і міських громад.

Успішний хід реконкісти сприяв зміцненню в державах королівської влади, що поступово взяла у свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були змушені надавати новим населеним пунктам, міським і сільським громадам ряд пільг і привілеїв (у тому числі самоврядування).

11-13 ст. — період розквіту міських і сільських громад; у Леоні і Кастилії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З витісненням маврів на південь півострова підсилився тиск феодалів на селян, і в ряді держав півострова (але не в Леоні і Кастилії) вже в 13 ст. селяни втратили особисту свободу.

З Реконкістою, що велася під гаслом релігійної боротьби з «невірними», пов'язане зростання ідеологічного впливу й економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-лицарські ордени (Калатрава, Алькантара та ін.) перетворилися у найбільших земельних власників-латифундистів. Реконкіста визначила й інші особливості феодалізму на Іберійському півострові: чисельність шару дрібного лицарства (у ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони могли спорядити коня); порівняно раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил у боротьбі з зовнішнім ворогом.

З реконкістою пов'язаний процес формування народностей — іспанської, каталонської, баскської, галісійської та португальської, становлення їхньої національної культури, національного характеру. Реконкіста знайшла яскраве відображення в іспанській літературі (у героїчному епосі про Сіда, романсеро й інших пам'ятках). Особлива роль Кастилії в Реконкісті позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якої ліг діалект, що поширювався на звільнених територіях.

74.Сіл Кампеадор та його участь в іспанській Реконкісті.

СідКампеадор відомий також, як Ель Сід та Родріґо Діас де Вівар - легендарний герой реконкісти.

Ель Сід жив в Іспанії за часів реконкісти. Дата його народження невідома, імовірно 1040-1044 рік. Його кар'єра, наповнена військовими подвигами, почалася в царювання Фернандо I Великого і тривала при Санчо і Альфонсі VI.

Тонкий дипломат і хоробрий воїн, Родріго завжди був корисний як при дворі, так і в бою. При Санчо він заробив собі репутацію блискучого полководця, а після його смерті залишився при дворі короля Альфонсо і одружився на його племінниці Доньє Хімене. Тим не менш, відносини з Альфонсом були напруженими. Після того, як Родріго скоїв несанкціонований широкомасштабний набіг на Толедо, над яким Альфонсо встановив свій протекторат, король вигнав його.

Дон Родріго кілька років служив еміру Сарагоси, де став головним радником з питань зовнішньої політики і високо цінувався еміром . У 1087 році Альфонсо закликав Сіда назад для участі в завойовницьких походах проти маврів. Той погодився, але за умови, що частина завойованих земель дістанеться особисто йому. За договором з королем всі землі, завойовані в Валенсії, переходили у власність Сіда. Зрозуміло, похід мав великий успіх. Так Родріго Діас Де Бівар став королем Валенсії.

Сід (від арабського «Сіді» — вождь) придбав легендарні риси, вважався за відважного лицаря, який поєднував хоробрість та гуманність, оскільки він воював як з християнськими тиранами, так і з мавританськими. Після своєї смерті в 1099 році Сід перетворився на народного героя, оспіваного в поемах та піснях.

Вважається, що перед черговою і останньою битвою з маврами Родріго був смертельно поранений отруєною стрілою і незабаром помер. Його дружина поставила йому в руки зброю і посадила на коня, щоб його армія не здогадалася про смерть свого ватажка і бойовий дух залишався на належному рівні. Загинув 10 липня 1099 р. у Валенсії.

Його подвиги послужили сюжетом для«Пісні про мого Сіда»(«CantardemioCid») - епічної поеми, написаної на кастільському мовою. У поемі простежується явний вплив французької «Пісні про Роланда», близько до реальності відображені історичні події, і читач ясно уявляє, яким було життя мандрівного лицаря в пріпогранічной смузі Іспанії.

Тісона, або Тізона ( ісп.Tizona) - меч ЕльСіда, національний скарб Іспанії, знамените по «Поеми про мого Сіда». Віднятий їм у короля Букара (в іспанському епосі).