81. Дайте загальну характеристику Німеччини у 11 ст.

В XI ст. почався найважливіший процес в житті феодального світу –

почалося відділення ремесла від сільського господарства. В результаті

дещо повільного, але відчутного підйому виробничих сил (розвитку

металургії та шахтарства, текстильного, гончарного, деревооброблюючого

промислів, успіхів коневодства, селекції сільськогосподарських тварин,

збільшенню врожайності тощо) ремісництво мало більше сировини, кращого

та більш дешевого, ніж раніше. Відбувається скачок, розриваючий рамки

поміщицького, барського ремісництва; ремісництво відділяється від

сільського господарства та зосереджується в центрах товарного хазяйства

– в містах. Міста, що були на початку феодалізму воєнними,

адміністративними або культурними центрами, набувають інших рис –

вони становляться осередком виготовлення товарів для обміну – товарного виробництва. В Німеччині міста почали рости як центри товарного виробництва з XI ст. Раніше всього піднімалися міста на водних артеріях країни – на Рейні, Дунаї, Одері.

Відродити Римську імперію захотів німецький король Оттон І (936–973). Він завоював Ломбардію (Північна Італія) і проголосив себе її королем, а також, захопивши Рим, допоміг Папі Римському Іоанну ХІІ перемогти італійську знать і зайняти папський престол. Відтоді до середини ХІ ст. папи фактично були васалами німецьких імператорів. Тільки імператор міг призначити Папу Римського і позбавити його влади. Пап таке становище не влаштовувало. Вони прагнули керувати церквою, а отже, ― і християнською Європою, що суперечило планам імператорів. Тобто поставало серйозне протиріччя: папи хотіли самостійно обирати імператорів, а імператори хотіли з власної волі обирати пап і підпорядковувати церковне життя державі.

Зрештою, у 1075 р. Папа Григорій VII заявив, що імператор Генріх IV не мав права призначати єпископів. Німецький монарх не погодився на це. Тоді Григорій VII відлучив його від церкви. У 1077 р. Генріх IV пройшов публічне каяття і просив прощення в Папи Римського в Каноссі. Після підписання в 1122 р. у місті Вармс угоди Папа й імператор почали спільно призначати єпископів. При цьому єпископи ставали насамперед прихильниками Папи Римського, тому імператори швидко втратили підтримку церкви та контроль над нею.

Під час правління сина Конрада II, Генріх III (1039–1056 рр.), Священна Римська імперія підтримала клюнійські реформи — Божий Мир, заборона симонії та вимогу целібату для священників. Вплив імператора на Папу досяг вершини.

В роки з 1096 р. і до 1291 р. тривала епоха хрестових походів. Були створені релігійні лицарські ордени, зоркема Тамплієрів, Госпітальєрів та Тевтонського ордену^.

82. Висвітліть врядування німецьких імператорів Конрада 2 і Генріха 3

Конрад II - імператор Священної Римської імперії з 1024 до 1039 року. У вересні 1024 року зібралися збори у Майнці з приводу обрання цісаря. 8 вересня новим королем Німеччини було короновано Конрада, графа Шпейєра, представника франконської знаті.

26 березня 1027 року Конрад II офіційно став новим цісарем Священної Римської імперії.

Політика Конрада II була спрямована на розширення меж та впливу Священної Римської імперії. Ним здійснювався тиск на сусідні держави з метою визнати свою залежність від імперії. У 1027 році Рудольф III, король Бургундії (Арелату) обрав сина Конрада II - Генріха своїм спадкоємцем. На сході Конрад II мав намір підкорити Угорщину та Польщу. У 1028-1030 роках тривали тяжкі війні з Мечиславом II, королем Польщі, який спустошив німецькі землі між Ельбою та Заале. Єдине, що зміг зробити цісар Конрад - це завадити союзу Бржетислава, герцога Богемії, з Мечиславом Польським. У 1030 році Конрад II здійснив похід проти Угорщини. Проте він виявився невдалим Було укладено мир із Стефаном Арпадом, королем цієї країни. після цього у 1032 році Конрад II розпочав нову війну проти Польщі. Цього разу польські сили були розбиті, а Мечислав II визнав себе васалом імперії. У цьому ж році помер Рудольф III, король Бургундії. Згідно із заповітом новим королем бургундським повинен був стати Генріх, син цісаря Конрада. Цьому вирішив чинити спротив Ед, граф Шампанський. Конрад II уклав угоду з Генріхом I Капетінгом, королем Франції, після чого здійснив 3 бургундські походи, який завершилися підкорення Бургундії.У цей час у 1037 році проти цісаря виступив Аріберт, архієпископ Міланський. Тому довелося здійснити новий похід до Італії. Тут Конрад спирався на сили Боніфація, маркграфа Тоскани. Аріберт Міланський отримав підтримку від Еда, графа Шампанського. Втім останній зазнав поразки від цісарських військ й загинув у поході. По поверненню до Німеччини Конрад II встиг передати усі свою володіння й королівську владу синові Генріху й 4 червня 1039 року помер в Утрехті.

Генріх III - король Німеччини з 1039, імператор Священної Римської імперії з 1046, герцог Баварії в 1027-1042 роках під ім'ям Генріх VI, герцог Швабії в 1039-1045 роках, король Бургундії з 1039 року через Франконской (Салічної) династії, син імператора Конрада II. Головною опорою Генріха III були міністеріали і лицарство. Здійснив похід до Італії в 1046-1047 роках, під час якого скинув трьох змагалися пап; кілька разів призначав кандидатів на папський престол. Генріх III протегував Клюнійської реформу, що сприяло посиленню папської влади. Він поставив у залежність від імперії Чехію та Угорщину, підпорядкував герцога Лотарінгського.

З 1050 року почалися численні прикордонні війни з Угорщиною. Наприкінці літа 1051 і у 1052 році імператор Генріх здійснив безуспішні походи в Угорщину. Умови миру 1052, посередником в укладенні якого виступив папа Лев IX, після відходу німецьких військ королем Андрашем не виконувалися. Навесні 1055 імператор вирушив до Італії вдруге. У планах Генріха залишалося затвердження його влади над будинком Каносса.