- •Проф. А.В. Єпішин
- •1.1. Поняття про внутрішні хвороби. Провідні терапевтичні школи. Поняття про захворювання. Місце пропедевтики внутрішніх хвороб у терапевтичній клініці, її предмет і завдання
- •Стражеско м.Д. (1876-1952)
- •Губергріц м.М. (1886-1951)
- •Кончаловський м.П. (1875-1942)
- •1.2. Загальна методологія клінічного діагнозу та деонтологічні проблеми в практиці терапевта
- •Розділ 2. Загальний догляд за хворими і його роль у лікувальному процесі
- •2.1. Обов'язки медичного персоналу у забезпеченні догляду за хворими
- •2.2. Догляд за хворими у приймальному відділенні
- •2.3. Організація роботи терапевтичного відділення. Гігієна хворого
- •2.4. Лікувальне харчування хворих
- •2.5. Термометрія і догляд за хворими з лихоманкою
- •2.6. Методи фізичного впливу на систему кровообігу
- •2.7. Методи застосування лікарських засобів
- •2.8. Загальний і спеціальний догляд за тяжкохворими і агонуючими. Допомога при отруєннях і невідкладних станах
- •2.9. Термінальні стани
- •2.10. Невідкладна допомога при отруєннях та інших невідкладних станах
- •Розділ 3. Клінічні та лабораторно- інструментальні методи дослідження
- •3.1. Клінічне обстеження
- •3.2. Лабораторно-інструментальні методи обстеження
- •4.2. Методи клінічного обстеження
- •4.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Вентиляція легень
- •Показники бронхіальної прохідності
- •Показники легеневого газообміну
- •4.4. Основні клінічні синдроми
- •5.2. Методи клінічного обстеження
- •5.3. Інструментальні та лабораторні методи дослідження
- •ЛллаллалЛгАаАг1
- •5.4. Основні клінічні синдроми
- •6.1. Шлунок, кишечник, підшлункова залоза 6.1.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •Розділ 6. Органи травлення
- •6.1.2. Стравохід Методи клінічного обстеження
- •6.1.3 Шлунок Методи клінічного обстеження
- •6.1.4. Кишечник Методи клінічного обстеження.
- •6.1.5. Підшлункова залоза Методи клінічного обстеження
- •6.2.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •6.2. Печінка і жовчовивідні шляхи (гепатобіліарна система)
- •6.2.2. Методи клінічного обстеження
- •6.2.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •6.2.4. Основні клінічні синдроми
- •Розділ 7. Органи сечовиділення
- •7.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •7.2. Методи клінічного обстеження
- •7.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •7.4. Основні клінічні синдроми
- •Розділ 8. Система крові
- •8.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •8.2. Методи клінічного обстеження
- •8.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •8.4. Основні клінічні синдроми
- •9.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •Розділ 9. Органи ендокринної системи й обміну речовин
- •9.2. Методи клінічного обстеження
- •9.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Інструментальні дослідження
- •9.4. Основні клінічні синдроми
- •10.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •10.2. Методи клінічного обстеження
- •10.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Інструментальні дослідження
- •10.4. Основні клінічні синдроми
- •11.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •11.2. Методи клінічного обстеження
- •11.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Інструментальні методи дослідження
- •Спеціальна частина
- •Розділ 1. Симптоматологія захворювань органів дихання
- •1.1. Гострий бронхіт
- •1.2. Хронічний бронхіт
- •1.3. Бронхоектатична хвороба
- •1.4. Бронхіальна астма
- •1.5. Пневмонія
- •1.6. Емфізема легень
- •1.7 Пневмосклероз
- •1.8. Рак легень
- •1.9. Плеврит
- •1.10. Загальний догляд за хворими при захворюваннях органів дихання
- •Розділ 2. Симптоматологія захворювань серцево- судинної системи
- •2.1. Набуті вади серця
- •2.1.1. Недостатність мітрального (двостулкового) клапана
- •2.1.2. Звуження лівого атріовентрикулярного отвору
- •2.1.3. Недостатність клапана аорти
- •2.1.4. Звуження гирла аорти
- •2.2. Гіпертонічна хвороба
- •2.3. Ішемічна хвороба серця
- •2.3.1. Стенокардія
- •2.3.2. Інфаркт міокарда
- •2.4. Догляд за хворими із захворюваннями і функціональними порушеннями органів кровообігу
- •3.1. Основні захворювання шлунка, кишечника та підшлункової залози
- •3.1.1. Гастрити
- •3.1.2.Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
- •3.1.3. Рак шлунка
- •3.1.4. Хронічний ентерит
- •3.1.5.Хронічний коліт
- •3.1.6. Хронічний панкреатит
- •3.2. Симптоматологія захворювань печінки і жовчовивідних шляхів
- •3.2.1. Хронічні гепатити
- •3.2.2. Цироз печінки
- •3.2.3. Холецистит
- •3.2.4. Холангіт
- •3.3. Загальний і спеціальний догляд за хворими із
- •Розділ 4. Симптоматологія захворювань сечовивідної системи
- •4.1. Гломерулонефрити
- •4.2. Пієлонефрит
- •4.3. Загальний і спеціальний догляд за хворими із захворюваннями сечової системи
- •Розділ 5. Симптоматологія захворювань крові та органів кровотворення
- •5.1. Гостра постгеморагічна анемія
- •5.2. Залізо дефіцитна анемія
- •5.3. В12 та фолієводефіцитні анемії
- •5.4. Лейкози
- •5.5. Еритремія
- •5.6. Лімфогранулематоз
- •5.7. Геморагічні діатези
- •5.8. Догляд за хворими із захворюваннями крові та кровотворних органів
- •6.1. Цукровий діабет
- •6.2. Дифузний токсичний зоб
- •Набряк обличчя.
- •6.3. Гіпотиреоз
- •6.4. Хвороба аддісона
- •6.5. Ожиріння
- •6.6. Догляд за хворими із захворюваннями ендокринних органів та обміну речовин
- •Розділ 7. Симптоматологія захворювань опорно-рухового апарату
- •7.1. Ревматоїдний поліартрит
- •7.2. Подагра
- •7.3. Ревматизм
- •7.4. Догляд за хворими із захворюваннями опорно- рухового апарату
- •8.1. Анафілактичний шок
- •8.2. Кропив'янка
- •8.3. Набряк квінке
- •8.4. Сінна лихоманка
- •Синдром лайєлла
- •Догляд за хворими із алергічними захворюваннями
- •Додатки Додаток 1
- •1. Розпитування хворого (іпіеггодаііо)
- •Кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб
- •Історія хвороби
- •2. Об'єктивне обстеження хворого (зіаіиз ргаезепз оЬіесііюиз)
- •3. Попередній діагноз з виділенням основних синдромів
- •4. Лабораторні та інструментальні методи обстеження
- •7. Принципи терапії і профілактики.
- •9. Прогноз
- •10. Використана література
- •Предметний покажчик
- •Іменнии покажчик
- •Література
- •Розділ 5. Симптоматологія захворювань крові та органів кровотворення
- •За загальною редакцією д.Мед.Н., проф. А.В. Єпішина Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими
2.10.
Невідкладна допомога при отруєннях
117
смерті.
Померлого у супроводі медичної сестри
переносять у патолого- анатомічне
відділення. Лікуючий лікар оформляє в
історії хвороби посмертний епікриз.
Історію хвороби перевіряє головний
лікар, який дає дозвіл на секцію
померлого.
Отруєння
алкоголем
- найчастіший вид інтоксикації організму.
Смертельна доза для дорослої людини
0,75-1,0 л горілки. Для хронічних алкоголіків
ця доза може бути вищою. Діти і підлітки
мають підвищену чутливість до
алкоголю. Дія алкоголю проявляється
тахікардією, поглибленим диханням,
психомоторним збудженням, розширенням
судин. У важких випадках виникає
блювання, біль в животі і збудження,
які змінюються алкогольним наркозом
у різних його стадіях (сонливість,
порушення координації рухів, втрата
свідомості, кома). При алкогольному
отруєнні спостерігаються розлади
терморегуляції, що спричиняють часті
переохолодження, відмороження
кінцівок, іноді замерзання. Безпосередньою
причиною смерті при гострому алкогольному
отруєнні є гостра серцево-судинна
недостатність або зупинка дихання.
Діагноз
алкогольного отруєння навіть у людей
без свідомості встановлюють за
характерним зовнішнім виглядом: виникає
гіперсалівація, блювання, втрата
свідомості. Обличчя і кон'юнктиви
гіперемійовані, зіниці звужені, можливий
ністагм і непостійна анізокорія. Очні
яблука "плавають", рогівкові
рефлекси згасають. З часом наростає
ціаноз, зіниці розширюються, реакція
зіниць на світло згасає, дихання стає
аритмічним, що є ознаками глибокої
алкогольної коми. Може спостерігатися
асфіксія у разі аспірації блювотних
мас чи западання кореня язика. При
обстеженні серця виявляється тахікардія,
спочатку помірна гіпертензія, а потім
гіпотензія. Виникають мимовільні
сечопуск і дефекація.
Слід
пам'ятати, що при алкогольному сп'янінні
причиною важкого стану хворого може
бути не тільки алкогольна інтоксикація,
але і черепно-мозкова травма, розлади
мозкового кровообігу, інші важкі
захворювання. Тому такі хворі повинні
бути всебічно обстежені і потребують
нагляду медичного персоналу.
Терапію
гострого алкогольного отруєння починають
з промивання шлунка товстим зондом і
видалення залишків алкоголю, що не
встиг всмоктатися. Через зонд вводять
сольове послаблююче. При зниженні
артеріального тиску внутрішньовенно
вводять ізотонічний розчин натрію
хлориду чи глюкози (1-2 л). Порушення
дихання найчастіше зумовлене западанням
кореня язика, який закриває вхід у
гортань. У цих випадках треба ввести в
рот гумову трубку або накласти на кінчик
язика язикотримач.2.10. Невідкладна допомога при отруєннях та інших невідкладних станах
118
Розділ
2. Загальний догляд за хворими
При
наявності в ротовій порожнині блювотних
мас проводять очистку її пальцями. При
пригніченні дихання інтубують трахею
і проводять штучне дихання. Для
компенсації ацидозу внутрішньовенно
вводять 200-300 мл 5 % розчину натрію
гідрокарбонату; за призначенням лікаря
внутрішньовенно вводять кофеїн або
кордіамін.
Утоплення.
Відпочинок біля води може затьмаритись
нещасним випадком - утопленням.
Причиною найчастіше є невміння плавати,
купання в незнайомих місцях. Вода швидко
надходить у дихальні шляхи, що припиняє
надходження кисню із легень у кров і
веде до гіпоксії тканин. Потерпілий
втрачає свідомість, а через 3-5 хв може
настати клінічна смерть. Тому при
рятуванні потопаючого відлік іде на
секунди.
Розрізняють
два види утоплення: синя асфіксія, при
якій вода заповнює легені, і бліда
асфіксія, коли вода не проникає у легені.
Синя асфіксія виникає не відразу.
Потопаючий намагається утриматися на
поверхні води, втрачаючи багато
енергії. Дихання при цьому утруднене,
наростає гіпоксія тканин. Після
останнього заглиблення у воду потопаючий
рефлекторно затримує дихання, виникає
синюшне забарвлення шкіри, з рота і
носа виділяється піна (набряк легень),
настає зупинка серця.
Бліда
асфіксія виникає у тих, хто не чинить
спроби боротися за своє життя і швидко
занурюється у воду. Це частіше буває
під час катастроф, коли людина опиняється
у воді у стані панічного страху. При
зануренні у воду виникає спазм гортані
і зупинка серця. Вода у легені не
надходить. Бліда асфіксія може бути,
якщо у людини, що знаходиться у воді,
починається епілептичний напад,
якщо при пірнанні сталася травма черепа.
Вода, що надійшла у гортань, викликає
спазм голосової щілини і дихальні шляхи
стають непрохідними. Прісна вода,
попадаючи в легені, активно переходить
у кров, що веде до її розрідження і
внаслідок зниження осмотичного тиску
спричиняє гемоліз. Морська вода, що
надійшла в альвеоли, підвищує осмотичний
тиск в них, внаслідок чого рідка
частина крові разом з білками переходить
у легені - виникає набряк легень. У таких
випадках потерпілий потребує, крім
надання невідкладної допомоги, лікування
у відділі ІТ. Великою бідою часто
обертається пірнання на мілководді чи
з кручі. Утоплення ускладнюється травмою
шийного відділу хребта, зміщенням
хребців, їх переломом. Особливо небезпечні
пошкодження спинного мозку. Навіть
якщо людину вдається врятувати, часто
вона залишається інвалідом.
Ознаки
утоплення: обличчя бліде або синюшне,
дихання відсутнє або ледве визначається,
серцебиття рідке або не прослуховується;
при травмах - рани на голові.
Перша
допомога. Потерпілого треба вміло
витягнути з води. Рятівник підпливає
ззаду, бере потопаючого за волосся або
під пахвою і, повернувши його обличчям
догори, пливе до берега. На березі
потерпілого звільняють від одежі,
видаляють з дихальних шляхів носовою
хусткою пісок і воду, для чого рятівник
кладе потерпілого животом на свою
зігнуту в коліні ногу і енергійно
2.10.
Невідкладна допомога при отруєннях
119
натискує
йому на спину - вода через рот виливається
назовні. Після цього потерпілого
повертають на спину, вкладають на землю
і, не втрачаючи часу, починають штучну
вентиляцію легень "з рота в рот"
або "з рота в ніс" і зовнішній масаж
серця до появи самостійного дихання
та серцебиття або до приїзду швидкої
допомоги. Після відновлення дихання і
серцевої діяльності з потерпілого
знімають мокру одежу, тіло розтирають
руками, зігрівають, дають пити чай.
При
пошкодженні голови і шийних хребців з
боків від голови кладуть два валики із
згорнутої одежі, щоб голова не рухалась.
При перекладанні на ноші голову
потерпілого підтримують і слідкують
за тим, щоб не було рухів у шийному
відділі хребта. Транспортують хворого
на ношах і твердому щиті. Госпіталізацію
проводять у реанімаційне відділення.
Профілактика.
Навчити дітей плавати, не купатися в
незнайомих водоймах. Плавати удвох,
не упускаючи один одного з очей.
Небезпечним є купання після перегрівання
на сонці, особливо для осіб із
захворюваннями серцево-судинної
системи. Необхідно застерігати дітей
і дорослих про небезпеку пірнання
в невідомих місцях.
Тепловий
удар
виникає внаслідок перегрівання організму
в умовах високої температури
навколишнього середовища. Це може бути
зумовлено особливостями клімату чи
умовами виробництва ("гарячі"
цехи).
Сонячний
удар
- перегрівання організму внаслідок
надмірного і тривалого впливу
сонячних променів.
Клініка
проявляється головним болем, шумом у
вухах, запамороченням, підвищенням
температури тіла, гіперемією обличчя,
нудотою і блюванням. Артеріальний тиск
знижується, може бути втрата свідомості.
Пульс частий, малої величини. Дихання
поверхневе. При сонячному ударі на
шкірі можуть виявлятися опіки у вигляді
еритеми чи міхурів.
При
наданні допомоги потерпілого переносять
у прохолодне місце, роздягають з
верхньої одежі, вкладають з дещо
піднятими ногами і опущеною головою.
Дають випити холодної води. Біля голови
підвішують міхур з льодом або
прикладають змочений у холодній воді
рушник. Для збільшення інтенсивності
охолодження доцільно обгорнутий у
серветку міхур з льодом покласти на
ділянку великих судин (шия, ліктьовий
згин). Замість міхура з льодом
використовують спеціальні пакети з
сухим льодом "Пінгвін", які
попередньо зберігаються в морозильній
камері холодильника. Дія цих пакетів
продовжується 2-3 год.
При
розладах дихання або його зупинці
проводять штучне дихання, підшкірно
уводять цититон, лобелін. При судинній
недостатності підшкірно вводять
кордіамін, кофеїн. При опіках накладають
стерильні серветки на уражені місця,
міхурі при цьому не розтинають.
Профілактика.
Не допускати тривалого перебування з
непокритою головою на сонці,
використання захисної одежі і захисних
екранів при роботі в гарячому приміщенні.
120
Розділ
2. Загальний догляд за хворими
Ураження
блискавкою.
Блискавка - гігантський електричний
заряд, де температура може підвищуватись
до 25000 °С. Від удару блискавки руйнуються
будівлі, виникають пожежі, гинуть люди
і тварини. Найчастіше нещасні випадки
спостерігаються у сільській місцевості,
де багато відкритих просторів і немає
громовідводів.
Влучання
заряду блискавки в людину закінчується
миттєвою смертю внаслідок ураження
головного мозку, серця, легень. У легких
випадках потерпілі скаржаться на
різкий головний біль, розлади рівноваги,
різь в очах, зниження зору, розлади
слуху. У більш тяжких випадках - втрата
свідомості, парез кінцівок, судоми.
Потерпілого вдається врятувати лише
негайними реанімаційними заходами.
Потерпілого
вкладають у горизонтальне положення,
забезпечують доступ свіжого повітря,
розстібають комірець і пояс. Викликають
швидку медичну допомогу. При легкому
ураженні дають заспокійливі, аналгетики.
Уражені ділянки шкіри обробляють
спиртом або одеколоном. Потерпілого
не слід закопувати в землю (побутує
таке переконання), бо це лише відтягує
надання допомоги. У тяжких випадках
ротову порожнину очищають від слизу і
крові бинтом чи хусточкою, намотаною
на вказівний палець, і проводять штучну
вентиляцію легень "з рота в ніс"
чи "з рота в рот" і зовнішній масаж
серця до відновлення серцевої діяльності
і дихання або до приїзду швидкої
допомоги. Потерпілого госпіталізують
у палати ІТ. Транспортують потерпілих
від удару блискавки на ношах у лежачому
положенні.
Профілактика.
Слід уникати відкритої місцевості під
час грози. Не варто ховатися під
одинокі дерева. Якщо гроза застала поза
приміщенням, то слід заховатися у
невеликих заглибленнях, біля підніжжя
високих схилів чи в лісі. Знаходячись
у приміщенні, необхідно дотримуватись
заходів безпеки під час грози: виключають
електроприлади, не користуються
телефоном, закривають вікна і
квартирки і розміщуються на віддалі
від газових плит, електричних
проводів.
