Розділ 3. Захворювання органів травлення

Розділ 3. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

3.1. Основні захворювання шлунка, кишечника та підшлункової залози

3.1.1. Гастрити

Гастрит (дазігіііз) - запалення слизової оболонки і глибших шарів стінки шлунка.

Згадування про функціональні і органічні зміни шлунка можна зустріти в працях Гіппократа, Галена, Ібн-Сіни. Початок вивчення гастритів пов'язаний з іменем французького лікаря Ф. Брусе (1803), який вважав гострий гастрит найбільш розповсюдженим захворюванням і пов'язував з ним захворювання серця, головного мозку, легень.

Гострий гастрит. Гострий гастрит (дазігіїіз аеиіа) - поліетіологічна хво­роба, зумовлена порушенням харчування, недоброякісною гострою їжею (хо­лодна, гаряча, алкоголь тощо), хімічними, механічними, термічними, алергічними і бактеріальними чинниками. Характеризується дистрофічно-некробіотичним ушкодженням поверхневого епітелію і залоз слизової оболонки шлунка з роз­витком у ній запальних змін.

За морфологічними ознаками розрізняють такі форми гострого гастриту: катаральний (простий), некротичний (корозивний) і гнійний (флегмонозний).

Клініка. Основними синдромами є больовий, диспептичний, інтоксикацій­ний. Для простого гастриту характерні гострий початок, втрата апетиту, нудота, блювання, відрижка тухлим, відчуття важкості і болю в надчеревній ділянці, запаморочення, загальна слабкість, метеоризм, пронос, посилене слиновиділення або сухість у роті. При тяжкому перебігу хвороби підвищується температура тіла, виникає гіпотензія, можливий колапс. Язик покривається сірувато-білим нальотом. Під час пальпації живота біль в надчеревній ділянці підсилюється. При дослідженні крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз. Можливі альбу­мінурія, олігурія, циліндрурія. Шлунковий сік містить багато слизу, секреторна і кислотоутворююча функції підсилені або пригнічені. При гастроскопії видно гіперемовану слизову оболонку, вкриту великою кількістю слизу.

Некротичний гастрит проявляється ознаками гострого ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу і шлунка кислотою або лугом: з'яв­ляються сильні печія і біль, багаторазове блювання (з слизом, кров'ю), мелена, в тяжких випадках - шок, "гострий живіт". На обличчі та слизовій оболонці рота можуть бути сліди опіків. При поверхневій пальпації живота біль в надчеревній ділянці підсилюється. При дослідженнях крові виявляють лейкоцитоз із зсувом формули вліво. Можливі протеїнурія, олігурія, еритроцитурія.

Флегмонозний гастрит трапляється рідко, супроводжується лихоманкою, ознобом, безперервним блюванням (кров, гній, їжа) та інтенсивним болем в надчеревній ділянці, збільшенням печінки і селезінки, іктеричністю склер, вира­женим зниженням маси тіла. При дослідженнях крові виявляють лейкоцитоз, токсичну зернистість нейтрофільних гранулоцитів, збільшення ШОЕ.

Лікування. При простому гострому гастриті негайно промивають шлу­нок теплою водою, роблять очисну клізму і дають всередину адсорбуючі речо­вини (активоване вугілля, силлард П тощо). При вираженому больовому синд­ромі показані спазмолітичні засоби (атропіну сульфат - 0,5-1 мл 0,1 % роз­чину підшкірно, платифілін - 1 мл 0,2 % розчину підшкірно, но-шпа 2-4 мл 2 % розчину внутрішньом'язево). При колапсі призначають кофеїн, поліглюкін та ін. Хворому рекомендують дотримуватися ліжкового режиму протягом декіль­кох днів. В перший день хвороби він має утримуватися від вживання їжі, надалі призначають дієту № 1.

Некротичний гастрит. Хворого негайно госпіталізують. Промивають шлу­нок великою кількістю води (протипоказання - колапс, значна деструкція стравоходу). При отруєнні кислотами до води додають молоко, вапняну воду або палену магнезію; лугами - розведену лимонну і оцтову кислоти. Вживан­ня їжі і води заборонене. Внутрішньовенно вводять ізотонічний і гіпертоніч­ний розчини натрію хлориду, 5 % розчин глюкози, кров, плазму, білкові гідро­лізати, вітаміни. Всередину дають 200 г рослинної олії, вершкове масло, збиті білки; надалі призначають дієту № 1. При сильному болі застосовують болезаспокійливі засоби, у тому числі й наркотичні. Антибіотики показані в разі приєднання вторинної інфекції. При перфорації шлунка необхідне негай­не оперативне втручання.

Флегмонозний гастрит. Лікування в основному зводиться до введення у великих дозах антибіотиків широкого спектру.

Хронічний гастрит. Хронічний гастрит (дазігіііз сЬгопіса) - хронічні запальні зміни слизової оболонки шлунка ендогенної чи екзогенної природи.

Етіологія і патогенез. Розвивається після гострого гастриту, при три­валому порушенні харчування (гостра і груба їжа, алкоголь, нестача білка, заліза, вітамінів), дії бактерійних токсинів тощо. З ендогенних факторів велике значення мають рефлекторні впливи з патологічно уражених органів (жовч­ний міхур, підшлункова залоза, кишківник) на шлунок, порушення гормональ­ної системи (хвороби щитовидної залози, гіпофізу, надниркових залоз), хронічні вогнища інфекції (каріозні зуби, запальні процеси в мигдаликах), хронічні інфекції (туберкульоз, сифіліс), легеневе серце тощо.

В останні роки привертає до себе увагу НеіісоЬасіег руіогі - мікробний агент, який викликає розвиток гастриту і виразки дванадцятипалої кишки. В 1982 році австралійські вчені I. ^аггеп і В. МаісЬаіі знайшли в біопсійному матеріалі, який був взятий у хворих з гастритом, спіралеподібні бактерії, які були названі НеЬідасіег.

У початкових стадіях виникають порушення функції шлунка, пізніше ди­строфічні і запальні зміни слизової оболонки і залоз шлунка аж до атрофії.

Класифікація. За морфологічними критеріями розрізняють такі форми хронічного гастриту: поверхневий, атрофічний (початковий, помірно вираже­ний і виражений), атрофічно-гіперпластичний і гіпертрофічний (гранулярний, проліферативний, гранулярно-проліферативний). Відповідно до етіологічного

Розділ 3. Захворювання органів травлення

чинника виділяють екзо- і ендогенний гастрит; за станом секреторної функції - хронічний гастрит із збереженою (нормальною, підвищеною) секреторною функцією чи її недостатністю (помірною, різко вираженою). За клінічним пе­ребігом: декомпенсований або в фазі загострення; субкомпенсований; а також компенсований або в фазі ремісії.

Останнім часом розрізняють хронічний гастрит типу А та В, змішану форму (тип АВ), хімічний (тип С, рефлюкс гастрит), обумовлений закиданням в шлунок кишкового вмісту. За степенями важкості: м'який, помірний, важ­кий. При гастриті типу А патологічний процес, як правило, локалізується в тілі чи фундальному відділі шлунка і супроводжується ранньою прогресуючою атрофією шлункових залоз аж до ахілії. Він є аутоімунним - виробляються специфічні аутоантитіла до парієтальних клітин слизової оболонки шлунка.

Морфологічно розрізняють три ступеня атрофії, залежно від дефіциту в слизовій оболонці парієтальних клітин: 1) легка (відсутні до 10 % парієталь­них клітин); 2) середньотяжка (відсутні 10-20 % парієтальних клітин); 3) тяжка (відсутні понад 20 % парієтальних клітин).

Хронічний гастрит типу В буває антральним (частіше) і дифузним. На початку захворювання уражається слизова оболонка антрального відділу шлун­ка (переважно по малій кривизні). Хронічний гастрит типу В пов'язують з мікроорганізмом НеіісоЬасіег руіогі (виділений із слизової оболонки шлунка). Антитіла до парієтальних клітин відсутні.

Трапляється одночасне ураження різних ділянок слизової оболонки шлун­ка (є ознаки гастриту типів А та В - пангастрит).

Клініка. Основними синдромами є больовий, диспептичний, астеноневро- тичний, часом демпінг-синдром. Клінічна картина хронічного гастриту типів А та В характеризується відрижкою, зригуванням, печією, неприємним присма­ком у роті, тупим болем і печією у надчеревній ділянці після споживання їжі. Крім того, спостерігаються вуркотіння в животі, пронос, метеоризм, загальна слабкість, дратівливість, гіпергідроз кінцівок, розлади серцево-судинної систе­ми, рідше демпінг-синдром. При об'єктивному обстеженні виявляють ознаки гіповітамінозу, зниження маси тіла, блідість шкіри. Язик з білими нашаруван­нями біля кореня і відбитками зубів на боковій поверхні. Живіт м'який, зду­тий; під час пальпації з'являється помірна болючість в надчеревній ділянці (хронічний гастрит типу А) або локальний біль в пілородуоденальній зоні (хронічний гастрит типу В).

Хронічний гастрит з підвищеною і збереженою секреторною функцією (поверхневий або з ураженням шлункових залоз без атрофії) частіше виникає у молодих чоловіків. Апетит не порушений. Характерні скарги на голодний біль і важкість у надчеревній ділянці, печію, відрижку кислим, інколи спостерігається закреп. Часто приєднується неврастенія. Результати дослідження шлункового вмісту свідчать про гіперацидний стан: шлункова секреція базальна - до 10 мл/год, стимульована (після максимальної гістамінової стимуляції) - до 35 мл/год. Нерідко спостерігається значна шлункова секреція в нічний час.

Хронічний гастрит з секреторною недостатністю (як правило, в осіб зрілого і похилого віку) характеризується атрофічними змінами слизової оболонки шлунка і його секреторною недостатністю. Хворі скаржаться на неприємний смак у роті, зниження апетиту, нудоту (особливо вранці), відрижку (повітрям, тухлим), вуркотіння і переливання в животі, важкість, розпирання, тупий біль у надчеревній ділянці, здуття живота, гіперсалівацію, пронос. При тривалому пе­ребігу захворювання спостерігаються зниження маси тіла, гіпопротеїнемія, сим­птоми гіповітамінозу (згладжування сосочків язика, сухість шкіри, пухкі ясна, стоматит), можливі незначні прояви нормохромної або залізодефіцитної анемії. Часто виникають супутній ентерит, холецистит, дисбактеріоз та ін.

Рентгенологічний метод є малопридатним для діагностики хронічних гас­тритів. Основними дослідженнями є гастроскопія з прицільною біопсією та дослідження шлункової секреції.

Перебіг. Періоди загострення змінюються ремісіями. Хвороба поступово прогресує. Підвищена секреторна функція часто приводить до розвитку ви­разки, понижена - до розвитку пухлин.

Лікування. Лікування хронічного аутоімунного гастриту.

А. Етіологічне лікування є неможливим тому, що причини його виникнен­ня невідомі. Спочатку призначають дієту № 1. Після ліквідації запального процесу показана функціональна стимуляція функціональних залоз (дієта № 2). Одночасно проводять активну замісну ферментну терапію (натуральний шлун­ковий сік, хлористоводнева кислота, ацидин-пепсин, панзинорм тощо), призна­чають препарати, що стимулюють секреторну функцію шлунка (гістамін, пре­парати кальцію, лимонтар), тканинний обмін, трофіку, процеси регенерації (ме- тилурацил, натрію нуклеїнат, ферменти). При болях і диспепсичних явищах застосовують церукал, но-шпу, галідор. З метою підсилення репаративних про­цесів і як протизапальний засіб призначають вентер. Широко використову­ють фітотерапію: настій листків подорожника, настій квіток ромашки, трави деревію, звіробою тощо.

При хронічному гастриті типу В основним принципом лікування на фоні дієти № 1 є знищеня НеІісоЬасіег руїогу. Ефективним є поєднання наступних засобів.

Схема № 1: 1) де-нол по 1 таблетці три рази на день за 30 хв до їди і четвертий раз на ніч на протязі 14-28 днів; 2) оксацилін по 0,5 г 4 рази на день до їди на протязі 10 днів; 3) метронідазол по 250 мг 4 рази на день протягом 7-10 днів.

Схема № 2: де-нол і оксацилін, як в схемі № 1+фуразолідон по 0,14 рази на день протягом 10 днів.

При болях використовують спазмолітики. Одночасно призначають ан­тацидні, обволікаючі, в'яжучі засоби (альмагель, вікалін, вікаїр). У фазі ремісії позитивно впливають лужні маломінералізовані мінеральні води (Моршин, Поляна Квасова, Шияни, Боржомі, Смирновська, Нарзан тощо).

Якщо гастрит типу В супроводжується секреторною недостатністю, то застосовують ті самі препарати, що й при гастриті типу А.