- •Проф. А.В. Єпішин
- •1.1. Поняття про внутрішні хвороби. Провідні терапевтичні школи. Поняття про захворювання. Місце пропедевтики внутрішніх хвороб у терапевтичній клініці, її предмет і завдання
- •Стражеско м.Д. (1876-1952)
- •Губергріц м.М. (1886-1951)
- •Кончаловський м.П. (1875-1942)
- •1.2. Загальна методологія клінічного діагнозу та деонтологічні проблеми в практиці терапевта
- •Розділ 2. Загальний догляд за хворими і його роль у лікувальному процесі
- •2.1. Обов'язки медичного персоналу у забезпеченні догляду за хворими
- •2.2. Догляд за хворими у приймальному відділенні
- •2.3. Організація роботи терапевтичного відділення. Гігієна хворого
- •2.4. Лікувальне харчування хворих
- •2.5. Термометрія і догляд за хворими з лихоманкою
- •2.6. Методи фізичного впливу на систему кровообігу
- •2.7. Методи застосування лікарських засобів
- •2.8. Загальний і спеціальний догляд за тяжкохворими і агонуючими. Допомога при отруєннях і невідкладних станах
- •2.9. Термінальні стани
- •2.10. Невідкладна допомога при отруєннях та інших невідкладних станах
- •Розділ 3. Клінічні та лабораторно- інструментальні методи дослідження
- •3.1. Клінічне обстеження
- •3.2. Лабораторно-інструментальні методи обстеження
- •4.2. Методи клінічного обстеження
- •4.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Вентиляція легень
- •Показники бронхіальної прохідності
- •Показники легеневого газообміну
- •4.4. Основні клінічні синдроми
- •5.2. Методи клінічного обстеження
- •5.3. Інструментальні та лабораторні методи дослідження
- •ЛллаллалЛгАаАг1
- •5.4. Основні клінічні синдроми
- •6.1. Шлунок, кишечник, підшлункова залоза 6.1.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •Розділ 6. Органи травлення
- •6.1.2. Стравохід Методи клінічного обстеження
- •6.1.3 Шлунок Методи клінічного обстеження
- •6.1.4. Кишечник Методи клінічного обстеження.
- •6.1.5. Підшлункова залоза Методи клінічного обстеження
- •6.2.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •6.2. Печінка і жовчовивідні шляхи (гепатобіліарна система)
- •6.2.2. Методи клінічного обстеження
- •6.2.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •6.2.4. Основні клінічні синдроми
- •Розділ 7. Органи сечовиділення
- •7.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •7.2. Методи клінічного обстеження
- •7.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •7.4. Основні клінічні синдроми
- •Розділ 8. Система крові
- •8.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •8.2. Методи клінічного обстеження
- •8.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •8.4. Основні клінічні синдроми
- •9.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •Розділ 9. Органи ендокринної системи й обміну речовин
- •9.2. Методи клінічного обстеження
- •9.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Інструментальні дослідження
- •9.4. Основні клінічні синдроми
- •10.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •10.2. Методи клінічного обстеження
- •10.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Інструментальні дослідження
- •10.4. Основні клінічні синдроми
- •11.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
- •11.2. Методи клінічного обстеження
- •11.3. Лабораторні та інструментальні методи дослідження
- •Інструментальні методи дослідження
- •Спеціальна частина
- •Розділ 1. Симптоматологія захворювань органів дихання
- •1.1. Гострий бронхіт
- •1.2. Хронічний бронхіт
- •1.3. Бронхоектатична хвороба
- •1.4. Бронхіальна астма
- •1.5. Пневмонія
- •1.6. Емфізема легень
- •1.7 Пневмосклероз
- •1.8. Рак легень
- •1.9. Плеврит
- •1.10. Загальний догляд за хворими при захворюваннях органів дихання
- •Розділ 2. Симптоматологія захворювань серцево- судинної системи
- •2.1. Набуті вади серця
- •2.1.1. Недостатність мітрального (двостулкового) клапана
- •2.1.2. Звуження лівого атріовентрикулярного отвору
- •2.1.3. Недостатність клапана аорти
- •2.1.4. Звуження гирла аорти
- •2.2. Гіпертонічна хвороба
- •2.3. Ішемічна хвороба серця
- •2.3.1. Стенокардія
- •2.3.2. Інфаркт міокарда
- •2.4. Догляд за хворими із захворюваннями і функціональними порушеннями органів кровообігу
- •3.1. Основні захворювання шлунка, кишечника та підшлункової залози
- •3.1.1. Гастрити
- •3.1.2.Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
- •3.1.3. Рак шлунка
- •3.1.4. Хронічний ентерит
- •3.1.5.Хронічний коліт
- •3.1.6. Хронічний панкреатит
- •3.2. Симптоматологія захворювань печінки і жовчовивідних шляхів
- •3.2.1. Хронічні гепатити
- •3.2.2. Цироз печінки
- •3.2.3. Холецистит
- •3.2.4. Холангіт
- •3.3. Загальний і спеціальний догляд за хворими із
- •Розділ 4. Симптоматологія захворювань сечовивідної системи
- •4.1. Гломерулонефрити
- •4.2. Пієлонефрит
- •4.3. Загальний і спеціальний догляд за хворими із захворюваннями сечової системи
- •Розділ 5. Симптоматологія захворювань крові та органів кровотворення
- •5.1. Гостра постгеморагічна анемія
- •5.2. Залізо дефіцитна анемія
- •5.3. В12 та фолієводефіцитні анемії
- •5.4. Лейкози
- •5.5. Еритремія
- •5.6. Лімфогранулематоз
- •5.7. Геморагічні діатези
- •5.8. Догляд за хворими із захворюваннями крові та кровотворних органів
- •6.1. Цукровий діабет
- •6.2. Дифузний токсичний зоб
- •Набряк обличчя.
- •6.3. Гіпотиреоз
- •6.4. Хвороба аддісона
- •6.5. Ожиріння
- •6.6. Догляд за хворими із захворюваннями ендокринних органів та обміну речовин
- •Розділ 7. Симптоматологія захворювань опорно-рухового апарату
- •7.1. Ревматоїдний поліартрит
- •7.2. Подагра
- •7.3. Ревматизм
- •7.4. Догляд за хворими із захворюваннями опорно- рухового апарату
- •8.1. Анафілактичний шок
- •8.2. Кропив'янка
- •8.3. Набряк квінке
- •8.4. Сінна лихоманка
- •Синдром лайєлла
- •Догляд за хворими із алергічними захворюваннями
- •Додатки Додаток 1
- •1. Розпитування хворого (іпіеггодаііо)
- •Кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб
- •Історія хвороби
- •2. Об'єктивне обстеження хворого (зіаіиз ргаезепз оЬіесііюиз)
- •3. Попередній діагноз з виділенням основних синдромів
- •4. Лабораторні та інструментальні методи обстеження
- •7. Принципи терапії і профілактики.
- •9. Прогноз
- •10. Використана література
- •Предметний покажчик
- •Іменнии покажчик
- •Література
- •Розділ 5. Симптоматологія захворювань крові та органів кровотворення
- •За загальною редакцією д.Мед.Н., проф. А.В. Єпішина Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими
Печінка
(Ьераг) - це один з найбільших органів
людського тіла, який
відіграє
важливу роль у травленні й обміні
речовин. Важко назвати інший
орган
з такою великою різноманітністю функцій,
які властиві печінці.
Анатомія.
Печінка розміщена безпосередньо під
діафрагмою у правій
верхній
частині черевної порожнини. Маса печінки
дорослої людини - 1300-
1800
г. Вона прикрита очеревиною з усіх
боків, за винятком воріт і, частково,
задньої
поверхні. Паренхіма печінки вкрита
тонкою, міцною фіброзною обо-
лонкою
(гліссонова капсула), яка входить в
паренхіму органа і розгалу-
жується
в ній.
Верхній
край печінки має косий напрям,
що
проходить по лінії від IV правого ребра
до
хряща V лівого ребра. Передньо-нижній
край
печінки справа по пахвовій лінії
зна-
ходиться
на рівні Х міжреберного проміжку,
його
проекція збігається з краєм реберної
дуги
по правій серединно-ключичній лінії.
Тут
передній край відходить від реберної
дуги
і тягнеться косо вліво і догори (по
се-
редній
лінії він знаходиться посередині
відстані
між пупком і основою мечоподіб-
ного
відростка). Далі передній край печін-
ки
перетинає ліву реберну дугу і на рівні
VI
реберного
хряща по лівій парастернальній
лінії
переходить у верхній край. Визначен-
ня
проекції переднього краю печінки
важ-
ливе
при виконанні черезшкірної пункцій-
ної
біопсії печінки.
Проекція
меж печінки на грудну і че-
ревну
стінки великою мірою залежить від
типу
будови тіла. У гіперстеніків
печінка
розміщена
високо й позаду ребер і лише
невелика
частина її міститься в ділянці
під
грудьми.
В астеніків печінка розташована
високо,
часто виходить з-під ребер у право-
му
підребер'ї, а в ділянці під грудьми
займає
Рис.
6.18.
Проекція нижнього краю значну
ділянку.
У
нормостеніків
печінка
печінки
на передню че- займає
середнє
п°л°ження
у вищезгаданих
ревну
стінку:
а) в нор- межах
(рис.
6.18).
мостеніка;
б) астеніка; в) в
В основі сучасного анатомо-функціо-
гіперстеніка. нального
поділу лежить вчення про сегмен-
380
Розділ
7. Органи сечовиділення
6.2.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
6.2. Печінка і жовчовивідні шляхи (гепатобіліарна система)
тарну
будову печінки. Часткою, сектором,
сегментом прийнято називати ділян-
ки
печінки різної величини, що мають
відособлений крово- і лімфообіг,
іннерва-
цію,
відтік жовчі. У печінці розгалужуються
ворітна вена, печінкова артерія,
жовчні
протоки і печінкові вени. Хід гілок у
ворітній вені, печінковій артерії
і
жовчній
протоці всередині органа однаковий.
Ці судини і жовчні протоки
називають
гліссоновою, або портальною, системою,
на відміну від печінкових
вен,
які називають кавальною систе-
мою.
Сегментарний поділ печінки
проводять
за портальною і каваль-
ною
системами (рис. 6.19, 6.20).
Печінка
має унікальну систему
кровообігу
- отримує кров із двох
судинних
систем: ворітної вени і пе-
чінкової
артерії. Відтік крові здійс-
нюється
через печінкові вени, які
з'єднані
з нижньою порожнистою ве-
ною.
Через ворітну вену в печінку
припливає
основна маса крові від
органів
черевної порожнини.
6.2.
Печінка і жовчовивідні шляхи
381
Рис.
6.19.
Схема будови печінки:
1
- просвіт жовчного капіляра; 2 - гепатоци-
ти; 3 - клітини Купфера;
-
лімфатична щілина;
-
просвіт кровоносного капіляра.
Рис.
6.20.
Схема ультраструктури клітин
печінки:
І - гепатоцит; II -
клітина
Купфера; III - жовчно-
епітеліальна
клітина: 1 - ядро; 2 -
ядерце;
3 - ядерна мембрана; 4 -
шорстка
ендоплазматична сітка; 5 -
гладка
ендоплазматична сітка; 6 -
мітохондрії;
7 - комплекс Гольджі;
8
- лізосоми; 9 - полірибосоми; 10 - рибосоми;
11 - мікрокана- лець; 12 - десмосома; 13 -
вакуоля; 14 - простір Діссе; 15 - жовчний
каналець; 16 - пероксисома; 17 - піноцитозні
пухирці; 18 - синусоїд; 19 - ліпіди; 20 -
базальна мембрана; 21 - мікроворсинки;
22 - глікоген; 23 - міжчасточкова жовчна
протока; 24 - центріоль.
2
Жовчовивідна
система.
Продукована гепатоцитами жовч (в
кількості
близько
1,5 л за добу) проходить через складну
систему жовчних ходів усере-
дині
печінки.
На
нижній поверхні печінки в ділянці
поперечної борозни ліва і права
жовчні
протоки з'єднуються й утворюють загальну
печінкову протоку (гіисіиз
Ьераіісиз),
що відводить жовч. Остання, зливаючись
з міхуровою протокою (гіисіиз
сузіісиз),
впадає у загальну жовчну протоку
довжиною 8-12 см (гіисіиз
сЬоіегіосЬиз).
Загальна жовчна протока, огинаючи ззаду
голівку підшлункової
залози,
відкривається у просвіт дванадцятипалої
кишки в ділянці великого дуо-
денального
сосочка, де розташований кільцеподібний
м'язовий замикач - сфінктер
Одді.
Жовчний міхур (уезіса їеііеа) має форму
груші, довжина його - 8-10 см,
місткість
- 30-70 мл. Верхньою своєю поверхнею жовчний
міхур прилягає до
печінки,
заокруглене його дно трохи виступає
за її край, а тіло лежить на попе-
речній
ободовій і дванадцятипалій кишках
(рис. 6.21).
Рух
жовчі по жовчних шляхах регулюється
трьома основними чинни-
ками:
секреторним тиском жовчі, який може
досягати 30 см вод. ст., скорот-
ливою
здатністю жовчного міхура і скороченням
замикача Одді.
Регуляція
функції жовчовидільної
(біліарної)
системи здійснюється гумо-
ральним
і нервово-рефлекторним шля-
хами.
Гуморальна регуляція - завдя-
ки
гормонам дванадцятипалої кишки
секретину
і холецистокініну, які утво-
рюються
при надходженні їжі, особли-
во
жиру, у дванадцятипалу кишку, й
вик-
ликають
скорочення жовчного міхура
та
розслаблення замикача Одді. Блу-
каючий
нерв посилює м'язовий тонус
жовчного
міхура і замикача Одді.
Фізіологія.
Печінка відіграє
важливу
роль у травленні й обміні ре-
човин.
її справедливо називають го-
ловною
"клінічною лабораторією"
організму.
Майже всі найважливіші
процеси
обміну речовин тією чи іншою
мірою
залежать від цього органа. По-
рушення
складної і різнобічної діяль-
ності
печінки часто виявляють лише
за
допомогою комплексних проб, які
відображають
функцію й ураження її
структурних
елементів.
До
основних функцій печінки на-
лежать
обмін білків, вуглеводів, ліпідів,
382
Розділ
6. Органи травлення
Рис.
6.21.
Жовчні шляхи (схема):
1
- печінкова протока; 2 - міхурова протока;
3 - загальна жовчна протока: а - в
нормі; б - при перекритті загальної
жовчної протоки каменем; в - при
стисканні загальної жовчної протоки
пухлиною голівки підшлункової залози.
1
6.2.
Печінка і жовчовивідні шляхи
383
ферментів,
вітамінів; водний, мінеральний, пігментний
обміни, секреція жовчі, дезінтоксикаційна
функція.
Білковий
обмін.
Печінка відповідає як за основні
анаболічні, так і за катаболічні процеси
обміну білків. Печінка є єдиним місцем
синтезу альбумінів, фібриногену,
протромбіну, проконвертину, проакцелерину.
Основна маса а-глобулінів,
значна частина ^-глобулінів, гепарину,
ферментів також утворюються в
печінці. Більшість захворювань печінки
з важкими ураженнями паренхіми
супроводжуються як зміною кількості
загального білка, так і порушенням
співвідношення їх фракцій (диспротеїнемія).
Пігментний
обмін.
Роль печінки в пігментному обміні
пов'язана насамперед з обміном
білірубіну, який утворюється в
ретикулоендотеліальній системі,
переважно в печінці, селезінці й
кістковому мозку з гемоглобіну, що
звільняється при розпаді еритроцитів.
При цьому утворюється вільний (непрямий)
білірубін, який циркулює в крові в
поєднанні з білком. Печінка виконує
три дуже важливі функції в обміні
білірубіну: захоплення білірубіну з
крові, зв'язування білірубіну з
глюкуроновою кислотою і виділення
зв'язаного білірубіну з печінкових
клітин у жовчні капіляри. Зв'язування
білірубіну з глюкуроновою кислотою
робить його водорозчинним і забезпечує
фільтрацію в нирках.
У
великих жовчних ходах, у жовчному міхурі
й далі в кишечнику частина білірубіну
відновлюється до уробіліногену, який
всмоктується в кров і потрапляє в
печінку. Неушкоджені гепатоцити повністю
вловлюють уробілін і його окислюють.
При патології уробіліноген переходить
у кров і виділяється із сечею у
вигляді уробіліну. Уробілінурія є дуже
чутливою і ранньою ознакою функціональної
недостатності печінки. У кишечнику
частина білірубіну відновлюється
до стеркобіліногену і виділяється з
калом у вигляді стеркобіліну. Коли жовч
не надходить у кишечник (механічна
жовтяниця), в калі стеркобілін відсутній,
а в сечі немає уробілінових тіл.
Вуглеводний
обмін.
Печінка відіграє важливу роль у численних
реакціях обміну вуглеводів. Серед
них особливо важливими є перетворення
галактози в глюкозу, фруктози в
глюкозу, синтез і розпад глікогену,
глюконеоге- нез, окислення глюкози,
утворення глюкуронової кислоти.
В
основі порушення обміну вуглеводів
при захворюваннях печінки лежать
пошкодження мітохондрій, які призводять
до зниження окислювального
фосфорилювання. Вторинно страждають
функції печінки, які вимагають затрат
енергії: синтез білка, естерифікація
стероїдних гормонів. Дефіцит вуглеводів
зумовлює і посилення анаеробного
гліколізу, в результаті чого в клітинах
накопичуються кислі метаболіти, які
викликають зниження рН. Наслідком цього
є порушення лізосомальних мембран і
вихід у цитоплазму кислих гідролаз, що
призводить до некрозу гепатоцитів.
Жировий
обмін.
Печінка відіграє провідну роль в обміні
ліпідних речовин. її участь у жировому
обміні тісно пов'язана з жовчовидільною
функцією, оскільки жовч бере активну
участь в асиміляції жирів у кишечнику.
384
Розділ
7. Органи сечовиділення
При
порушенні утворення або виділення
жовчі збільшується кількість жирів,
які виділяються з калом. Жовч посилює
дію панкреатичної ліпази і разом з
іншими речовинами бере участь в утворенні
хіломікронів. Гепатоцити за допомогою
мікроворсинок безпосередньо захоплюють
ліпіди з крові.
У
печінці відбувається синтез нейтральних
жирів і жирних кислот, переважно в
печінці і кишечнику утворюється
холестерин - важлива складова частина
плазми крові, яка використовується для
синтезу гормонів і вітаміну Д. Рівень
холестерину в крові підтримується за
рахунок синтезу, катаболізму і
виведення його надлишку з жовчю в
кишечник. При печінковій недостатності
концентрація холестерину в крові
знижується, при механічній жовтяниці
- підвищується. Важливе діагностичне
значення має визначення ступеня
естерифікації холестерину (з'єднання
з жирними кислотами), яка здійснюється
переважно печінкою. З жирних кислот,
холестерину, фосфорної кислоти,
холіну та інших основ печінка утворює
важливі складові частини клітинних
мембран - фосфоліпіди, концентрація
яких у крові при захворюваннях
печінки змінюється.
У
печінці синтезується особлива транспортна
форма ліпідів - ліпопро- теїди. Залежно
від фракцій сироваткових білків, з
якими вони рухаються при електрофорезі,
розрізняють альфа-, бета- і
пре-бета-ліпопротеїди.
Обмін
ферментів.
Усі метаболічні процеси в печінці
відбуваються завдяки наявності в
гепатоцитах відповідних ферментів.
Розрізняють такі групи ферментів:
секреторні (холінестераза, церулоплазмін
і, частково, антикоагулянти),
індикаторні (лактатдегідрогеназа,
аланін- і аспартатамінотрансфе- раза,
альдолаза) та екскреторні (лужна
фосфатаза, бета-глюкуронідаза).
Патологічні процеси в печінці викликають
різні порушення ферментативної рівноваги
в ній і зміну активності ферментів
печінкового походження в сироватці
крові. Визначення активності ферментів
у сироватці крові дозволяє робити
висновки про характер і глибину ураження
різних компонентів гепа- тоцитів. Зміни
деяких ферментів при захворюваннях
печінки бувають настільки постійними,
що їх визначення має практичне значення.
Обмін
вітамінів.
При захворюваннях печінки порушуються
всмоктування вітамінів у кишечнику,
їх накопичення в печінковій тканині й
надходження в кров. Жиророзчинні
вітаміни А, Д, Е, К всмоктуються в
кишечнику завдяки емульгувальній дії
жовчі. Вітаміни групи В входять до
складу коферментів.
Зовнішньо-секреторна
функція печінки.
Утворення і виділення жовчі мають
життєво важливе значення для організму.
Жовч - це складний водний розчин
органічних і неорганічних речовин, які
мають осмотичні властивості, подібні
до плазми. Основними органічними
компонентами жовчі є жовчні кислоти,
фосфоліпіди, холестерин і жовчні
пігменти. Жовчні кислоти і фосфоліпіди
(лецитин) є основною частиною твердої
фракції жовчі.
Порушення
складу жовчі може сприяти утворенню
конкрементів у жовчовивідних шляхах.
Жовчні кислоти є дуже важливим
стабілізатором колоїдного стану жовчі.
