Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Єпішин. Пропедевтика внутрішніх хворіб.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
27 Мб
Скачать
☆

6.2.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані

Печінка (Ьераг) - це один з найбільших органів людського тіла, який відіграє важливу роль у травленні й обміні речовин. Важко назвати інший орган з такою великою різноманітністю функцій, які властиві печінці.

Анатомія. Печінка розміщена безпосередньо під діафрагмою у правій верхній частині черевної порожнини. Маса печінки дорослої людини - 1300- 1800 г. Вона прикрита очеревиною з усіх боків, за винятком воріт і, частково, задньої поверхні. Паренхіма печінки вкрита тонкою, міцною фіброзною обо- лонкою (гліссонова капсула), яка входить в паренхіму органа і розгалу- жується в ній.

Верхній край печінки має косий напрям, що проходить по лінії від IV правого ребра до хряща V лівого ребра. Передньо-нижній край печінки справа по пахвовій лінії зна- ходиться на рівні Х міжреберного проміжку, його проекція збігається з краєм реберної дуги по правій серединно-ключичній лінії. Тут передній край відходить від реберної дуги і тягнеться косо вліво і догори (по се- редній лінії він знаходиться посередині відстані між пупком і основою мечоподіб- ного відростка). Далі передній край печін- ки перетинає ліву реберну дугу і на рівні VI реберного хряща по лівій парастернальній лінії переходить у верхній край. Визначен- ня проекції переднього краю печінки важ- ливе при виконанні черезшкірної пункцій- ної біопсії печінки.

Проекція меж печінки на грудну і че- ревну стінки великою мірою залежить від типу будови тіла. У гіперстеніків печінка розміщена високо й позаду ребер і лише невелика частина її міститься в ділянці під грудьми. В астеніків печінка розташована високо, часто виходить з-під ребер у право- му підребер'ї, а в ділянці під грудьми займає

Рис. 6.18. Проекція нижнього краю значну ділянку. У нормостеніків печінка

печінки на передню че- займає середнє п°л°ження у вищезгаданих

ревну стінку: а) в нор- межах (рис. 6.18).

мостеніка; б) астеніка; в) в В основі сучасного анатомо-функціо-

гіперстеніка. нального поділу лежить вчення про сегмен-

380

Розділ 7. Органи сечовиділення

6.2. Печінка і жовчовивідні шляхи (гепатобіліарна система)

тарну будову печінки. Часткою, сектором, сегментом прийнято називати ділян- ки печінки різної величини, що мають відособлений крово- і лімфообіг, іннерва- цію, відтік жовчі. У печінці розгалужуються ворітна вена, печінкова артерія, жовчні протоки і печінкові вени. Хід гілок у ворітній вені, печінковій артерії і жовчній протоці всередині органа однаковий. Ці судини і жовчні протоки називають гліссоновою, або портальною, системою, на відміну від печінкових

вен, які називають кавальною систе- мою. Сегментарний поділ печінки проводять за портальною і каваль- ною системами (рис. 6.19, 6.20).

Печінка має унікальну систему кровообігу - отримує кров із двох судинних систем: ворітної вени і пе- чінкової артерії. Відтік крові здійс- нюється через печінкові вени, які з'єднані з нижньою порожнистою ве- ною. Через ворітну вену в печінку припливає основна маса крові від органів черевної порожнини.

6.2. Печінка і жовчовивідні шляхи

381

Рис. 6.19. Схема будови печінки:

1 - просвіт жовчного капіляра; 2 - гепатоци- ти; 3 - клітини Купфера;

  1. - лімфатична щілина;

  2. - просвіт кровоносно­го капіляра.

Рис. 6.20. Схема ультраструктури клітин печінки: І - гепатоцит; II - клітина Купфера; III - жовчно- епітеліальна клітина: 1 - ядро; 2 - ядерце; 3 - ядерна мембрана; 4 - шорстка ендоплазматична сітка; 5 - гладка ендоплазматична сітка; 6 - мітохондрії; 7 - комплекс Гольджі;

8 - лізосоми; 9 - полірибосоми; 10 - рибосоми; 11 - мікрокана- лець; 12 - десмосома; 13 - вакуо­ля; 14 - простір Діссе; 15 - жовч­ний каналець; 16 - пероксисома; 17 - піноцитозні пухирці; 18 - си­нусоїд; 19 - ліпіди; 20 - базальна мембрана; 21 - мікроворсинки; 22 - глікоген; 23 - міжчасточкова жовчна протока; 24 - центріоль.

2

Жовчовивідна система. Продукована гепатоцитами жовч (в кількості близько 1,5 л за добу) проходить через складну систему жовчних ходів усере- дині печінки.

На нижній поверхні печінки в ділянці поперечної борозни ліва і права жовчні протоки з'єднуються й утворюють загальну печінкову протоку (гіисіиз Ьераіісиз), що відводить жовч. Остання, зливаючись з міхуровою протокою (гіисіиз сузіісиз), впадає у загальну жовчну протоку довжиною 8-12 см (гіисіиз сЬоіегіосЬиз). Загальна жовчна протока, огинаючи ззаду голівку підшлункової залози, відкривається у просвіт дванадцятипалої кишки в ділянці великого дуо- денального сосочка, де розташований кільцеподібний м'язовий замикач - сфінктер Одді. Жовчний міхур (уезіса їеііеа) має форму груші, довжина його - 8-10 см, місткість - 30-70 мл. Верхньою своєю поверхнею жовчний міхур прилягає до печінки, заокруглене його дно трохи виступає за її край, а тіло лежить на попе- речній ободовій і дванадцятипалій кишках (рис. 6.21).

Рух жовчі по жовчних шляхах регулюється трьома основними чинни- ками: секреторним тиском жовчі, який може досягати 30 см вод. ст., скорот- ливою здатністю жовчного міхура і скороченням замикача Одді.

Регуляція функції жовчовидільної

(біліарної) системи здійснюється гумо- ральним і нервово-рефлекторним шля- хами. Гуморальна регуляція - завдя- ки гормонам дванадцятипалої кишки секретину і холецистокініну, які утво- рюються при надходженні їжі, особли- во жиру, у дванадцятипалу кишку, й вик- ликають скорочення жовчного міхура та розслаблення замикача Одді. Блу- каючий нерв посилює м'язовий тонус жовчного міхура і замикача Одді.

Фізіологія. Печінка відіграє важливу роль у травленні й обміні ре- човин. її справедливо називають го- ловною "клінічною лабораторією" організму. Майже всі найважливіші процеси обміну речовин тією чи іншою мірою залежать від цього органа. По- рушення складної і різнобічної діяль- ності печінки часто виявляють лише за допомогою комплексних проб, які відображають функцію й ураження її структурних елементів.

До основних функцій печінки на- лежать обмін білків, вуглеводів, ліпідів,

382

Розділ 6. Органи травлення

Рис. 6.21. Жовчні шляхи (схема):

1 - печінкова протока; 2 - міхурова протока; 3 - загаль­на жовчна протока: а - в нормі; б - при перекритті за­гальної жовчної протоки каме­нем; в - при стисканні загаль­ної жовчної протоки пухлиною голівки підшлункової залози.

1

6.2. Печінка і жовчовивідні шляхи

383

ферментів, вітамінів; водний, мінеральний, пігментний обміни, секреція жовчі, дезінтоксикаційна функція.

Білковий обмін. Печінка відповідає як за основні анаболічні, так і за катаболічні процеси обміну білків. Печінка є єдиним місцем синтезу аль­бумінів, фібриногену, протромбіну, проконвертину, проакцелерину. Основна маса а-глобулінів, значна частина ^-глобулінів, гепарину, ферментів також утворю­ються в печінці. Більшість захворювань печінки з важкими ураженнями па­ренхіми супроводжуються як зміною кількості загального білка, так і пору­шенням співвідношення їх фракцій (диспротеїнемія).

Пігментний обмін. Роль печінки в пігментному обміні пов'язана насам­перед з обміном білірубіну, який утворюється в ретикулоендотеліальній сис­темі, переважно в печінці, селезінці й кістковому мозку з гемоглобіну, що звільняється при розпаді еритроцитів. При цьому утворюється вільний (не­прямий) білірубін, який циркулює в крові в поєднанні з білком. Печінка виконує три дуже важливі функції в обміні білірубіну: захоплення білірубіну з крові, зв'язування білірубіну з глюкуроновою кислотою і виділення зв'яза­ного білірубіну з печінкових клітин у жовчні капіляри. Зв'язування білірубі­ну з глюкуроновою кислотою робить його водорозчинним і забезпечує фільтра­цію в нирках.

У великих жовчних ходах, у жовчному міхурі й далі в кишечнику частина білірубіну відновлюється до уробіліногену, який всмоктується в кров і потрапляє в печінку. Неушкоджені гепатоцити повністю вловлюють уробілін і його окислюють. При патології уробіліноген переходить у кров і виділяєть­ся із сечею у вигляді уробіліну. Уробілінурія є дуже чутливою і ранньою ознакою функціональної недостатності печінки. У кишечнику частина біліру­біну відновлюється до стеркобіліногену і виділяється з калом у вигляді стеркобіліну. Коли жовч не надходить у кишечник (механічна жовтяниця), в калі стеркобілін відсутній, а в сечі немає уробілінових тіл.

Вуглеводний обмін. Печінка відіграє важливу роль у численних реакці­ях обміну вуглеводів. Серед них особливо важливими є перетворення галак­този в глюкозу, фруктози в глюкозу, синтез і розпад глікогену, глюконеоге- нез, окислення глюкози, утворення глюкуронової кислоти.

В основі порушення обміну вуглеводів при захворюваннях печінки ле­жать пошкодження мітохондрій, які призводять до зниження окислювально­го фосфорилювання. Вторинно страждають функції печінки, які вимагають затрат енергії: синтез білка, естерифікація стероїдних гормонів. Дефіцит вуг­леводів зумовлює і посилення анаеробного гліколізу, в результаті чого в клітинах накопичуються кислі метаболіти, які викликають зниження рН. Наслідком цього є порушення лізосомальних мембран і вихід у цитоплазму кислих гідролаз, що призводить до некрозу гепатоцитів.

Жировий обмін. Печінка відіграє провідну роль в обміні ліпідних речо­вин. її участь у жировому обміні тісно пов'язана з жовчовидільною функ­цією, оскільки жовч бере активну участь в асиміляції жирів у кишечнику.

384

Розділ 7. Органи сечовиділення

При порушенні утворення або виділення жовчі збільшується кількість жирів, які виділяються з калом. Жовч посилює дію панкреатичної ліпази і разом з іншими речовинами бере участь в утворенні хіломікронів. Гепатоцити за допомогою мікроворсинок безпосередньо захоплюють ліпіди з крові.

У печінці відбувається синтез нейтральних жирів і жирних кислот, пе­реважно в печінці і кишечнику утворюється холестерин - важлива складо­ва частина плазми крові, яка використовується для синтезу гормонів і вітаміну Д. Рівень холестерину в крові підтримується за рахунок синтезу, катаболіз­му і виведення його надлишку з жовчю в кишечник. При печінковій недо­статності концентрація холестерину в крові знижується, при механічній жовтяниці - підвищується. Важливе діагностичне значення має визначення ступеня естерифікації холестерину (з'єднання з жирними кислотами), яка здійснюється переважно печінкою. З жирних кислот, холестерину, фосфор­ної кислоти, холіну та інших основ печінка утворює важливі складові части­ни клітинних мембран - фосфоліпіди, концентрація яких у крові при захво­рюваннях печінки змінюється.

У печінці синтезується особлива транспортна форма ліпідів - ліпопро- теїди. Залежно від фракцій сироваткових білків, з якими вони рухаються при електрофорезі, розрізняють альфа-, бета- і пре-бета-ліпопротеїди.

Обмін ферментів. Усі метаболічні процеси в печінці відбуваються зав­дяки наявності в гепатоцитах відповідних ферментів. Розрізняють такі гру­пи ферментів: секреторні (холінестераза, церулоплазмін і, частково, антикоа­гулянти), індикаторні (лактатдегідрогеназа, аланін- і аспартатамінотрансфе- раза, альдолаза) та екскреторні (лужна фосфатаза, бета-глюкуронідаза). Патологічні процеси в печінці викликають різні порушення ферментативної рівноваги в ній і зміну активності ферментів печінкового походження в си­роватці крові. Визначення активності ферментів у сироватці крові дозволяє робити висновки про характер і глибину ураження різних компонентів гепа- тоцитів. Зміни деяких ферментів при захворюваннях печінки бувають на­стільки постійними, що їх визначення має практичне значення.

Обмін вітамінів. При захворюваннях печінки порушуються всмоктуван­ня вітамінів у кишечнику, їх накопичення в печінковій тканині й надходження в кров. Жиророзчинні вітаміни А, Д, Е, К всмоктуються в кишечнику завдяки емульгувальній дії жовчі. Вітаміни групи В входять до складу коферментів.

Зовнішньо-секреторна функція печінки. Утворення і виділення жовчі мають життєво важливе значення для організму. Жовч - це складний водний розчин органічних і неорганічних речовин, які мають осмотичні властивості, подібні до плазми. Основними органічними компонентами жовчі є жовчні кислоти, фосфоліпіди, холестерин і жовчні пігменти. Жовчні кислоти і фосфо­ліпіди (лецитин) є основною частиною твердої фракції жовчі.

Порушення складу жовчі може сприяти утворенню конкрементів у жовчовивідних шляхах. Жовчні кислоти є дуже важливим стабілізатором колоїдного стану жовчі.