Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Єпішин. Пропедевтика внутрішніх хворіб.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
27 Мб
Скачать
☆

6.1. Шлунок, кишечник, підшлункова залоза 6.1.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані

Травна система людини включає: ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонку, товсту кишку, підшлункову залозу та гепатобіліарну систему

(рис. 6.1).

Початкові відділи травної системи зна- ходяться в ділянці голови та шиї - порож- нина рота, верхній відділ стравоходу. В грудній порожнині розташований стравохід, у черевній - шлунок, тонка і товста кишка, печінка, підшлункова залоза. У ділянці таза - пряма кишка.

Більшість органів травного апарату ма- ють трубкоподібну форму і складаються із слизової, м'язової і серозної, або зовнішньої, оболонок. Залежно від функції, кожна з обо- лонок має специфічну будову. Є місця, де серозна оболонка відсутня (шийна і грудна частини стравоходу тощо), тоді її функцію виконує зовнішня, або адвентиційна оболон- ка, що складається з волокнистої сполуч- ної тканини.

Ротова порожнина (сауііаз огіз) ділиться на два відділи: присінок рота (уезііЬиІит огіз) і власне порожнину рота (сауііаз огіз ргоргіа). Присінок рота - щілиноподібний простір, розміщений між гу- бами і щоками зовні та зубами і деснами зсередини.

Порожнина рота займає простір від зубів до входу в глотку. На нижній по- верхні ротової порожнини розміщений язик. Під язиком, збоку від середньої лінії, видно сосочки, на яких відкриваються протоки піднижньощелепної та під'язикової слин- них залоз.

Ротова порожнина з'єднується з глот- кою через отвір - зів. Він обмежений зверху м'яким піднебінням, з боків - піднебінними дужками, знизу - коренем язика.

326

Розділ 6. Органи травлення

Розділ 6. Органи травлення

10

Рис. 6.1. Органи травлення:

1 - глотка; 2 - стравохід; 3 - шлунок; 4 - тонка кишка; 5 - товста киш­ка; 6 - апендикс; 7 - пря­ма кишка; 8 - слинні за­лози; 9 - підшлункова за­лоза; 10 - печінка; 11 - жовчний міхур.

6.1. Шлунок, кишечник, підшлункова залоза

327

Зуби. Зуби (гіепіез) розміщені в зубних альвеолах і бувають молочні (гіепіез гіесігіиі) та постійні (гіепіез регтапепіез).

У дорослої людини є 32 постійних зуби у вигляді двох зубних рядів, що залягають у верхній і нижній щелепах. За формою коронки розрізняють різці (8), ікла (4), малі кутні (8), великі кутні (12) зуби.

В анатомії та практичній медицині кількість зубів прийнято зображати зубною формулою. В чисельнику формули позначають верхні, а в знаменнику - нижні зуби. Першою цифрою позначають кількість різців, другою - іклів, третьою - малих кутніх зубів, четвертою - великих кутніх зубів.

Язик. Язик - м'язовий орган. Він складається з тіла, кінчика та кореня. На межі між двома передніми і задньою третиною спинки язика знаходиться ямка - сліпий отвір, від якого в сторони проходить погранична борозна.

У слизовій оболонці язика є п'ять видів сосочків : 1) ниткоподібні (раріїїае їіїіїогтез) - виконують механічну функцію (перешкоджають ковзанню їжі) та дотикову; 2) конічні (раріїїае сопісае) - затримують маленькі часточки їжі, а також сприймають дотик і біль; 3) грибоподібні (раріїїае їипдіїогтез) та соче­вицеподібні (раріїїае уаїїаіае) - сприймають смакові відчуття; 4) листоподібні (раріїїае їоїіаіае) - також сприймають смакові відчуття. Задній відділ спин­ки язика сосочків не має. Він характерного вузловатого вигляду внаслідок накопичення тут лімфоїдних вузликів, що утворюють язиковий мигдалик.

Кровопостачання здійснюється із системи язикової артерії (гілка зовніш­ньої сонної). Відток венозної крові відбувається по язиковій вені.

Іннервація язика: м'язи - під'язиковим нервом, слизово-язиковим нер­вом; смакові волокна - язикоглотковим і блукаючим нервами.

Під слизовою оболонкою порожнини рота є багато невеликих слизових та серозних залоз, які залежно від розміщення називають губними, щічними, кутніми, піднебінними та язиковими. Вони утворюють групу малих слинних залоз. Крім цих залоз, виділяють ще групу великих слинних залоз.

Всі ці залози парні. До них відносяться:

  1. привушна залоза (дїапгіиїа рагоШеа), яка залягає на боковій поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини. її вивідна протока (гіисіиз рагоШсиз) відкривається в присінку рота - проти другого верхнього вели­кого кутнього зуба.

  2. піднижньощелепна залоза (дїапгіиїа зиЬтапгііЬиїагіз), що розміщена в підщелепній ямці. Вивідна протока відкривається на сосочку під язиком.

  3. під'язикова залоза (дїапгіиїа зиЬїіпдиаїіз) - розташована на дні рото­вої порожнини під слизовою оболонкою, зверху щелепно-під'язикового м'я­за. Вивідні протоки відкриваються в ротовій порожнині за ходом під'язико­вої складки.

Піднижньощелепна і під'язикова залози іннервуються гілками барабан­ної струни та підщелепного вузла.

Кровопостачання великих слинних залоз здійснюється за допомогою гілок зовнішньої сонної артерії.

328

Розділ 6. Органи травлення

а

б

в

г

Рис. 6.2. Зони шлунково-

кишкового тракту з різним характером лужної і кислої ре­акції: світлі — луж­на реакція, темні — кисла реакція (за М.Г. Привесом): а, в - кисла реакція; б, г - лужна реакція.

Фізіологія травлення в ротовій порож­нині. У ротовій порожнині відбувається под­рібнення їжі, змочування її слиною, часткове розщеплення вуглеводів та формування харчо­вої грудки.

Іжа, попадаючи в ротову порожнину, збу­джує її рецептори. Нервові імпульси йдуть до довгастого мозку, а звідти парасимпатичними волокнами доходять до клітин слинних залоз і збуджують їх секреторну діяльність.

Губи та щоки захоплюють їжу, втримують її в ротовій порожнині для пережовування, за допомогою рецепторів визначають структуру їжі. М'язи щік беруть участь у жуванні.

Зуби, подрібнюючи їжу, збільшують її по­верхню, на яку діють ферменти.

Язик бере участь у жуванні, допомагає ут­воренню харчової грудки, напрямляє її до глот­ки для ковтання, забезпечує сприйняття смако­вих відчуттів.

Тверде піднебіння допомагає подрібнюва­ти і розм'якшувати їжу.

М'яке піднебіння закриває прохід у носо­ву порожнину при ковтанні.

Слина - безбарвна в'язка рідина, має 95­99 % води, решта - органічні та неорганічні речовини. За добу виділяється 1000-1200 мл слини. У ній міститься два ферменти - аміла­за і мальтаза, які викликають розщеплення вуглеводів до глюкози. Слина допомагає в утворенні харчових грудок, зволожує їх, змен­шує тертя при ковтанні. Крім того, мальтаза обумовлює виникнення смакових відчуттів, створює умови для мінерального обміну в емалі зубів.

Харчова грудка рухами язика та щік пере­сувається у глотку, а далі - у стравохід. Тверда їжа проходить по стравоходу за 8-12 с, рідка - 1-2 с. На рис. 6.2 показано зони травного тракту з лужною і кислою реакцією.

Глотка (рНагупх) знаходиться спереду шийного відділу і є частиною травного каналу, що з'єднує порожнину рота із стравоходом. Глотка

6.1. Шлунок, кишечник, підшлункова залоза

329

ділиться на три частини : верхня - носоглотка, середня - ротоглотка, нижня - гортанна. Глотка виконує ряд важливих функцій. У її ротовій частині пере­хрещуються дихальний і травний шляхи. Через порожнину носа повітря проходить у гортань. При цьому м'яке піднебіння опускається, а надгортан­ник піднімається. М'язи порожнини рота скорочуються, і їжа потрапляє на корінь язика. Далі м'яке піднебіння піднімається і щільно закриває знизу вхід у носову частину глотки. Харчова грудка проштовхується в глотку, а надгортанник закриває вхід до гортані. М'язи глотки послідовно скорочу­ються і проштовхують їжу у стравохід.

Нервове постачання глотки здійснюється з глоточного сплетення, яке утворене гілками язикоглоткового, блукаючого нервів, а також гілками груд­ного відділу симпатичного стовбура.

Стравохід (езорЬадиз) - вузька трубка (25 см), що з'єднує глотку з шлунком. Ділянка переходу глотки у стравохід відповідає рівню УІ-УІІ ший­них хребців; місце переходу стравоходу в шлунок знаходиться на рівні Х- ХІ грудних хребців.

У стравоході виділяють шийну, грудну та черевну частини. Він має три звуження. Перше розміщене на його початку, друге - на рівні роздвоєння трахеї, третє в місці, де стравохід проходить через діафрагму.

Черевна порожнина (саюііаз аЬйотіпіз). Органи травлення в че­ревній порожнині. Шлунок, тонка і товста кишки, печінка, підшлункова за­лоза знаходяться в черевній порожнині (сауііаз аЬгіотіпаїі). Вона розташо­вана нижче діафрагми і має два простори: порожнина очеревини (сауііаз регііопеі) та заочеревний простір (зраііит геігорегііопеаїіз). Спереду її ото­чують м'язи живота. Бокова і задня стінки утворені м'язами і поперековим відділом хребта. Знизу вона переходить у порожнину таза.

Черевна порожнина покрита серозною оболонкою - очеревиною (регііопеит), яка переходить на черевні органи. Очеревина, що покриває стінки, називається пристінковою (парієтальною), внутрішні органи - вісце­ральною. Між цими листками є щілиноподібна очеревинна порожнина, в якій знаходиться невелика кількість рідини (близько 20 мл), яка продукуєть­ся зовнішнім шаром очеревини - одношаровим плоским епітелієм.

Гладка зволожена очеревина полегшує переміщення органів відносно один одного.

У чоловіків порожнина очеревини повністю замкнута, а у жінок вона спо­лучається за допомогою отворів маткових труб із зовнішнім середовищем.

Шлунок (дазіег, уепігісиїиз) - це розширена частина травного каналу. Він розміщений у верхній частині черевної порожнини. Має передню та задню стінки, малу та велику кривизну. Крім того, у шлунку розрізняють такі частини: вхідну (рагз саггііаса), яка розміщена біля кінця стравоходу; дно (їипгіиз уепігісиїі) - випукла догори частина, що прилягає до лівої поло­вини діафрагми; тіло (согриз уепігісиїі) - наймасивніша частина; пілорус або воротар (руїогиз) - нижня частина шлунка - є найбільш звужена.

330

Розділ 6. Органи травлення

На слизовій оболонці шлунка відкривається велика кількість проток залоз, які виділяють шлунковий сік. Залози, що розміщуються переважно у слизовій оболонці дна і тіла шлунка, мають назву шлункових залоз, а залози, розміщені у слизовій оболонці пілоруса - пілоричних залоз.

Шлункові залози складаються з головних клітин, які виробляють пепси- ноген (під впливом соляної кислоти перетворюється в пепсин); парієтальних клітин - беруть участь в утворенні соляної кислоти і гастромукопротеїну; мукоцитів, що продукують мукоїдний секрет. Ендокриноцити виділяють гістамін і серотонін, які беруть участь у регуляції секреторної діяльності шлунка. До залоз воротаря входять мукоцити і клітини, що продукують гастрин. Мукоци- ти виробляють багатий слизом лужний секрет. Гастрин стимулює вироблен­ня соляної кислоти, пепсину, секрету підшлункової залози, жовчі, активізує синтез інсуліну, підсилює моторику кишок. Клітинами власного шару виді­ляється соматостатин (гормон шлунка). Він гальмує виділення гастрину, холе- цистокініну і секретину.

В іннервації шлунка беруть участь блукаючі нерви та нерви черевного сплетення; рецептори: 1) парасимпатичні (холінергічні) - виділяють медіа­тор ацетилхолін; 2) Н2-гістамінорецептори - виділяють медіатор гістамін. Симпатична іннервація здійснюється за допомогою а-адренорецепторів (ме­діатор - норадреналін).

У шлунок поступає різний об'єм їжі. Там вона знаходиться протягом декількох годин. Секреція шлункових залоз виникає під впливом нервових і гуморальних подразників, а також при вигляді і запаху їжі.

Виділення шлункового соку включає три фази. Складнорефлекторна фаза секреції - при знаходженні їжі у порожнині рота і глотки. Виникає рефлекторне збудження шлункових залоз. Цей рефлекс є безумовним.

Шлункова фаза секреції пов'язана із механічним і хімічним впливами їжі безпосередньо на стінку шлунка.

Кишкова фаза секреції - їжа після перетравлення надходить у тонку кишку. В цій фазі секреція шлункових залоз збуджується гормоном ентеро- гастрином. Він утворюється у слизовій дванадцятипалої кишки і гумораль­ним шляхом впливає на залози шлунка.

Шлунковий сік - безбарвна рідина кислої реакції. Вона залежить від вмісту соляної кислоти в шлунковому соці (в нормі 0,4-0,5 %). рН чистого шлункового соку - 0,9-1,5. Крім соляної кислоти, містить ферменти, слиз. Останній захищає стінки від механічних ушкоджень. Соляна кислота вбиває бактерії й активізує ферменти. Шлунковий сік розщеплює білки та жири, завдяки наявності у ньому ферментів протеаз (пепсин, гастриксин, хімозин - розщеплюють білки тільки при кислій реакції) і ліпаз.

Тонка кишка (іпівзііпит івпив). Розпочинається з воротаря на рівні І поперекового хребця і закінчується в здухвинній ямці, де вона переходить у сліпу кишку. У живої людини довжина тонкої кишки не більше 2,7 м, у мертвих - 6,5-7 м. Ділиться на три частини: 1) дванадцятипалу (гіиогіепит), 2) порожню (іеіипит), 3) клубову (іІеит).

6.1. Шлунок, кишечник, підшлункова залоза

331

Дванадцятипала кишка становить початковий відділ тонкої кишки. У ній відбувається нейтралізація кислого хімусу, який потрапляє із шлунка, під впливом ферментів травного соку розщеплюються білки, жири й вуглеводи. Порожню і клубову кишки називають брижовою частиною тонкої кишки.

Підслизовий шар утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною.

На всьому протязі тонкої кишки, крім кінця клубової, слизова оболонка утворює циркулярні складки, які значно збільшують поверхню всмоктуван­ня. Слизова покрита ворсинками, які значно збільшують всмоктувальну та видільну поверхні тонкої кишки.

Дванадцятипала кишка, підшлункова залоза і печінка займають основне місце у функції травлення. У порожнині кишки сік підшлункової залози розщеплює білки, жири, вуглеводи. Жовч покращує перетравлення і всмок­тування жирних кислот, підвищує тонус кишок, їх перистальтику й бере участь у пристінковому травленні. Клітини слизової дванадцятипалої кишки виробляють біологічно активні речовини, що сприяють процесам всмокту­вання і регуляції загального обміну речовин.

Гормонами дванадцятипалої кишки є: ентерогастрон (протидіє гастри­ну), секретин (стимулює функцію підшлункової залози, утворення шлунко­вого соку), холецистокінін-панкреозимін (стимулює функцію жовчного міхура і ферментосекреторну функцію підшлункової залози), вілікінін (стимулює скорочення кишкових війок), ентерокринін (стимулює секреторну діяльність кишок), соматостатин.

У слизовій брижової частини тонкої кишки знаходиться велика кількість кишкових залоз. Це трубчасті залози, які виділяють кишковий сік. Він містить ферменти: поліпептидази, нуклеази, ліпазу, фосфоліпазу, амілазу, мальтазу, са- харазу, лактазу, холінестеразу, ентерокіназу. Сік виділяється під впливом механічних (харчова маса) та хімічних (шлунковий сік, продукти розщеплен­ня білків, вуглеводів, мил) подразників.

У слизовій тонкої кишки холіноміметичні речовини (ацетилхолін, піло­карпін тощо), гормон ентерокінін підсилюють кишкову секрецію; адреналін, норадреналін, атропін її гальмують.

Є два основних види травлення у тонкій кишці:

  1. Позаклітинне - ферментативне розщеплення речовин відбувається у просвіті травного каналу. Здійснюється початковий процес розщеплення білків, жирів і крохмалю.

  2. Пристінкове - здійснюється ферментами, розміщеними на клітинній мембрані.

Завершується гідроліз за допомогою фіксованих ферментів, що створює найкращі умови для асиміляції кінцевих продуктів розщеплення.

Товста кишка (іпіезііпит сгаззит) поділяється на наступні частини: сліпа кишка (саесит); висхідна ободова кишка (соїоп азсепгіепз); поперечна ободова кишка (соїоп ігапзуегзит); низхідна ободова кишка (соїоп гіезсепгіепз); сигмоподібна кишка (соїоп зідтоігіеит); пряма кишка (гесіит); задньопрохід- ний анальний канал (сапаїіз апаїіз).

332

Розділ 6. Органи травлення

Загальна довжина товстої кишки - 1,5-2,0 м. Товста кишка відрізняєть­ся від тонкої не тільки більшим діаметром, але й наявністю поздовжніх м'язових стрічок на поверхні, здуттів (гаустрів) і сальникових відростків серозної оболонки, що містять жир.

Сліпа кишка знаходиться у правій здухвинній ямці. її довжина - близько 6 см. Від внутрішньозадньої поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток. Найчастіше він спускається вниз за напрямком до входу в малий таз. Висхідна ободова кишка є продовженням сліпої, піднімається вгору до нижньої поверхні печінки, де робить згин (печінковий) і переходить у попе­рекову ободову кишку, що займає поперечне положення в черевній порож­нині, доходячи зліва до нижнього кінця селезінки. У цьому місці вона утво­рює лівий чи селезінковий згин і переходить у низхідну ободову кишку.

Низхідна ободова кишка прямує вниз і на рівні гребеня клубової кістки переходить у сигмоподібну. Сигмоподібна кишка простягається до рівня ІІІ крижового хребця, де вона переходить у пряму кишку.

Пряма кишка є кінцевим відділом товстої кишки. Вона розміщується в малому тазі. Кінцева частина її проходить тазове дно і закінчується заднім проходом.

Усі відділи тонкої і товстої кишок отримують іннервацію від симпатич­ної та парасимпатичної нервових систем.

У товсту кишку їжа надходить майже перетравленою, за винятком неве­ликої кількості білків, жирів, вуглеводів. Неперетравленою залишається лише рослинна клітковина. У цьому відділі травного тракту всмоктується вода, а виділяється сік, багатий на слиз, але без ферментів. Залишки їжі склеюються слизом і формуються калові маси. Рослинна клітковина піддається бродін­ню і розщеплюється до простих вуглеводів. Це відбувається під впливом великої кількості мікроорганізмів, що знаходяться у товстій кишці. Зокрема, гнильні бактерії розкладають білок і утворюються токсичні речовини (індол, фенол тощо), які надходять у кров і знешкоджуються печінкою.

Переміщення калових мас здійснюється за допомогою маятникоподіб­них і перистальтатичних рухів товстої кишки.

Весь процес травлення займає приблизно 2 доби.

Підшлункова залоза (рапсгваз) розташована за шлунком на задній че­ревній стінці на рівні І-ІІ поперекових хребців. Довжина її - 16-20 см, ширина близько 4 см, маса 70-80 г. Має три частини: голівку (розміщена в підкові дванад­цятипалої кишки і є найбільшою частиною залози), тіло (рівень І-ІІ поперекових хребців), хвіст (заходить у ліве підребер'я і прилягає до селезінки).

Вздовж усіх відділів підшлункової залози проходить підшлункова про­тока (гіисіиз рапсгеаіісиз), в яку відкриваються протоки часточок залози. Підшлункова протока відкривається разом із загальною жовчною прото­кою на великому сосочку дванадцятипалої кишки. Деколи підшлункова за­лоза має додаткову підшлункову протоку, яка відкривається на малому со­сочку дванадцятипалої кишки.