Розділ 7. Симптоматологія захворювань опорно-рухового апарату

Розділ 6. СИМТОМАТОЛОГІЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ЕНДОКРИННИХ ОРГАНІВ І ОБМІНУ РЕЧОВИН

6.1. Цукровий діабет

Цукровий діабет (гііаЬеіез теїїііиз) - ендокринно-обмінне захворюван­ня, в основі виникнення якого лежить абсолютний або відносний дефіцит інсуліну внаслідок впливу багатьох як ендогенних, так і генетичних чинників, що зумовлюють порушення всіх ланок обміну речовин. Цукровий діабет (ЦД) увійшов в тріаду захворювань, які є найчастішою причиною інвалідизації і смертності. На даний час переконливо доказана гетерогенність ЦД як з етіо­логічної, так і з патофізіологічної точки зору. Комітетом експертів ВООЗ (1981) виділені основні патогенетичні форми хвороби: діабет I типу (інсуліно- залежний - ОЦД) і діабет II типу (інсулінонезалежний - ЩЦД). За тяжкі­стю перебігу - легкий, середньотяжкий і тяжкий. За станом компенсації - компенсований, субкомпенсований, декомпенсований.

Розрізняють три стадії цукрового діабету: переддіабет, латентний (прихо­ваний) і явний (маніфестний) цукровий діабет.

При явному (маніфестному) цукровому діабеті найбільш типовими скар­гами є спрага (зіііз), поліурія (роїуигіа), зниження ваги, стомлюваність (їаіідаііо), втрата працездатності, свербіння шкіри і зовнішніх статевих органів (ргигііиз), підвищення або втрата апетиту (роїурЬадіа, апогехіа), зниження статевої функції. !нші, менш часті скарги, пов'язані з приєднанням ускладнень: погіршення зору, біль у ділянці серця і нижніх кінцівках внаслідок ураження нервів і судин.

При збиранні анамнезу у хворого слід детально розпитати про наявність у найближчих родичів ЦД, ожиріння, атеросклерозу. Важливо знати можливі причини або провокуючі фактори: гострі і хронічні інфекції, особливо вірусні, психічну травму, переїдання та ін. У хворих молодого віку частіше виявляють­ся виснаження, а у 60-70 % похилого віку - ожиріння, для якого характерне відкладання жиру здебільшого на верхній половині тулуба. Зустрічається генералізована атрофія підшкірно-жирової основи - ліпоатрофічний діабет (синдром Лоренса).

Синдром діабетичної дермопатії трапляється в перший рік хвороби у 55%, а після 5 років - у 80 % пацієнтів. Для хворих молодого віку, частіше при ОЦД, характерний рум'янець на щоках, чолі, підборідді (діабетичний рубе- оз), рецидивні гнійничкові та грибкові ураження шкіри, жовтяничність долонь і підошов (ксантоз), виражена сухість (діабетичний ксероз). В осіб старшого віку на повіках з'являються підшкірні жовтуваті утворення (ксантоми і ксан- телазми). Патогномонічним симптомом для діабету є ураження ясен і зубів. Парадонтоз зустрічається у всіх хворих і важко піддається лікуванню. В найбільш травматичних місцях ніг, ліктів виникає ліпоїдний некробіоз - небо-

лючі, як правило, червоно-фіолетові вуз- лики, які мають тенденцію до розростан- ня з утворенням у центрі виразки. На поверхні ураженої шкіри розвивається ка- пілярна сітка або телеангіектазії. У місцях введення інсуліну може зникати під- шкірно-жирова основа або з'являються ущільнення та інфільтрації (ліподистрофії) (рис. 6.1). При стійкій глюкозурії зовнішні статеві органи з набряком, болючі, синюшні, з сірими нашаруваннями, трапляються

ерозії та екскоріації.

Зміни з боку серця і судин розвива-

ються здебільшого внаслідок атероскле- ротичного ураження великих і середніх судин (макроангіопатія) і дегенеративно-

го ураження дрібних судин (мікроангіопатія). При ураженні коронарних су- дин розвивається ішемічна хвороба серця (ІХС) із типовою для цієї нозологі- чної форми симптоматикою, іноді в поєднанні з гіпертензивним синдромом. Особливістю ІХС при ЦД є важкий перебіг, часті ускладнення інфарктом міо- карда, який має тенденцію до безбольового перебігу. Іншою, не менш частою, причиною кардіального синдрому є діабетична кардіопатія, яка розвивається здебільшого у хворих на ІЗЦД до 30 років (некоронарогенне ураження серця).

Внаслідок зниження захисних механізмів у хворих на ЦД нерідко розви- ваються захворювання органів дихання, зокрема бронхіти, пневмонії тощо.

Частим є поєднання ЦД з туберкульозом легень з атиповим перебігом.

Синдром діабетичної гастроентеропатії проявляється анорексією, нудо- тою, болем у животі, порушенням секреторної і моторної функцій травного каналу. Важким ускладненням ЦД є діабетична ентеропатія, яка приводить до виснажливих проносів. Нерідко розвивається хронічний панкреатит, діабетич- ний гепатоз, жирова дистрофія, іноді з переходом у цироз.

Нирки ушкоджуються внаслідок ураження їх артеріол і розвитку артеріо- склерозу (діабетична нефропатія). Таке ураження нерідко визначає прогноз для життя цих хворих. Прогресування нефропатії веде до появи нефротично- го синдрому, який є провісником ниркової недостатності та серцево-судинних ускладнень при обох типах ЦД і характеризується артеріальною гіпертензією, періодичними набряками, стійкою протеїнурією, мікрогематурією, циліндрурією, гіпо- та ізостенурією при значній глюкозурії. Остання, нефросклеротична ста- дія, - синдром, Кіммельстіл-Вільсона, завершується уремією, що настає в середньо- му через 3-4 роки після появи азотемії. Нерідко до нефросклерозу приєдну- ються інфекції сечовивідних шляхів, які мають затяжний перебіг і важко підда- ються лікуванню.

6.1. Цукровий діабет

703

Розділ 7. Симптоматологія захворювань опорно-рухового апарату

Ураження органа зору при ЦД - діабетична ретинопатія, відмічається в 30-90 %. Хворі скаржаться на прогресуючу втрату зору аж до повної сліпоти, що є результатом крововиливів у сітківку і склоподібне тіло. Інші, не менш часті ураження, - кон'юнктивіти, блефарити, ірити, іридоцикліти, глаукома, роз­виток більма.

Найбільш частими проявами ураження нервової системи при ЦД є синд­ром діабетичної енцефалопатії, який характеризується появою невротичних станів - порушення сну, зниження пам'яті, дратівливість, іноді в'ялість, апатія, пригніченість, і синдром діабетичного поліневриту, при якому виникає біль у гомілках, гіперестезії, корчі литкових м'язів.

При лабораторному дослідженні в крові спостерігається гіперглікемія (рівень цукру вище 7 ммоль/л при нормі 4,4-6,6 ммоль/л), гіперхолестерине- мія, збільшення кількості неетерифікованих жирних кислот, тригліцеридів, бета- ліпопротеїдів, при кетоацидотичній комі - поява ацетону, бета-оксимасляної кислоти. В сечі наявна глюкозурія (нирковий поріг для глюкози 9,99 ммоль/л), яка зумовлює підвищення питомої щільності сечі (гіперстенурія).

При ЦД пошкоджуються і статеві органи. У жінок при умові стійкої глюкозурії розвивається кандидамікоз слизових вульви і піхви з ерозіями і екскоріаціями, спостерігається безпліддя, самовільні викидні, передчасні роди, аменорея; у чоловіків нерідко знижується або зникає статевий потяг, настає імпотенція.

При діабетичній комі в сечі з'являється ацетон; при нефроангіосклерозі, пієлонефриті - альбумінурія, лейкоцитурія.

Грізним ускладненням ЦД є кома. Розрізняють гіперкетонемічну, гіперос- молярну, гіперлактацидемічну і гіпоглікемічну коми. Диференціально-діагнос­тичні ознаки таких патологічних станів внесені в таблицю 6.1.

Комплексне лікування ЦД складається з лікувального харчування з об­меженням вуглеводів, за показаннями - цукрознижуючі (інсулін та таблето- вані препарати) та інші патогенетичні і симптоматичні середники, лікувальна фізкультура, фізіотерапевтичне і санаторно-курортне лікування, тобто основ­ним завданням лікування ЦД є компенсація порушених обмінних процесів, об'єктивними показниками якої є нормоглікемія і відсутність глюкози в сечі.

Профілактика ЦД поділяється на первинну і вторинну. Первинна про­філактика включає виявлення генетичної схильності до захворювання, ранні втручання в процеси імунопатогенезу при ІЗЦД, раціональне планування сім'ї, вторинна - пропаганда здорового способу життя (раціональне збалансоване харчування, нормалізація маси тіла, боротьба з гіподинамією), масові обсте­ження населення з метою виявлення ЦД на ранніх стадіях.