45

ня. Хворих у задовільному стані направляють у палату чи на діагностичне обстеження в супроводі медичного працівника. Тяжкохворих транспортують на ношах, які можуть бути встановлені на каталці. За відсутності ліфта тяж­кохворих піднімають на ношах двоє або четверо людей: хворого несуть голо­вою вперед, піднімаючи ножний кінець. Спускаючись по сходах, хворого не­суть ногами вперед, також з піднятим ножним кінцем.

Перенесення хворого на руках і його перекладання можуть виконувати один, два чи три медичні працівники. Якщо хворого переносить один санітар, то він однією рукою охоплює грудну клітку пацієнта, а другу підводить під стегна; при цьому пацієнт охоплює його за шию. У тому випадку, коли у транспортуванні хворого беруть участь два санітари, то один із них тримає ноги і сідниці хворого, а інший підтримує спину і голову. Якщо транспорту­вання проводять три санітари, то один тримає ноги, другий - поперекову ділянку і спину, третій - спину і голову. Тяжкохворих перекладають з нош на ліжко з великою обережністю, дотримуючись правила: ноші ставлять нож­ним кінцем до головного кінця ліжка. Якщо такої можливості немає, то ноші ставлять паралельно до ліжка, а медичний персонал стає між ношами і ліжком обличчям до хворого.

Хворого можна перекласти на ліжко, використовуючи простирадло, що покриває ноші. Хворих з діагностованим інфарктом міокарда транспортують тільки на ношах чи на каталці. При колапсі чи судинній недостатності хворих транспортують на ношах, вкладаючи їх так, щоб голова знаходилась нижче рівня ніг. При небезпеці блювання у непритомних хворих їх транспортують на ношах чи каталці з повернутою вбік головою.

2.3. Організація роботи терапевтичного відділення. Гігієна хворого

Терапевтичне відділення стаціонару призначене для консервативного ліку­вання хворих із захворюваннями внутрішніх органів. У лікарні можуть функ­ціонувати спеціалізовані (кардіологічне, гастроентерологічне, пульмонологіч- не та ін.) і загальнотерапевтичні відділення. До складу терапевтичного відділен­ня лікарні входять такі приміщення: палати для хворих, санітарний вузол (ванна, душ, туалет), буфетна кімната для роздачі їжі і столова для хворих, процедурна кімната для виконання ін'єкцій та інших діагностичних і ліку­вальних маніпуляцій (пункції, огляд хворого консультантами-фахівцями), кімна­та, призначена для постановки клізм, кімнати для зберігання білизни, орди­наторська, кабінет старшої медичної сестри.

У профільному терапевтичному відділенні можуть виділятися окремі кімна­ти для проведення діагностичних процедур залежно від спеціалізації відділу. Холи у відділенні використовують для відпочинку хворих. У загальнотерапев- тичному відділенні палатна медична сестра наглядає за 25-30 хворими (сест­ринський пост). Робоче місце медичної сестри розміщують недалеко від об­слуговуваних палат. Тут є стіл, шафа для зберігання ліків і інструментарію,

Розділ 2. Загальний догляд за хворими

сейф для зберігання сильнодіючих і наркотичних середників, холодильник для зберігання засобів, що швидко псуються, пересувний столик для роздачі ліків. Пост медичної сестри оснащений телефоном, настільною лампою, щит­ком сигналізації викликів з палат, умивальником. Чергова медична сестра повинна мати список телефонів усіх підрозділів лікарні, включаючи госпо­дарські служби. Якщо у відділенні не виділено окремого процедурного кабіне­ту для виконання ін'єкцій, то на посту є столик, на якому готуються інстру­менти до маніпуляцій, а також розміщують бікси зі стерильним матеріалом та шприцами.

Розпорядок дня в лікарні характеризується чітким чергуванням у часі сну, прийому ліків і їжі. Діяльність, що протікає у передбачуваному ритмі, створює сприятливі умови організації обслуговування хворих медичним пер­соналом. Будять хворих у більшості лікувальних закладів о 7 год ранку. Після термометрії хворі самостійно або з допомогою медичного персоналу здійсню­ють ранковий туалет. Потім хворі виконують гігієнічну гімнастику в літній час на терасі або в лікарняному парку. У цей час персонал проводить приби­рання і провітрювання палат. Потім медична сестра роздає ліки, хворі сніда­ють і залишаються в палатах до обходу лікаря. Після обходу хворі отримують призначення, проходять обстеження і консультації в інших відділеннях. Якщо залишився вільний час, то хворий може використати його для прогулянки у парку. Тривалість і відстань прогулянки дозується лікарем, який записує ці відомості в історію хвороби, так само як дозвіл приймати повітряні або со­нячні ванни.

Хворі отримують ліки і обідають. Потім для них влаштовують післяобідній відпочинок і сон. Після денного відпочинку дозволяють провідування хворих родичами. Виконують лікарські призначення і вимірюють температуру. Після вечері хворі зайняті читанням, переглядом телевізійних програм, рукоділлям. Хворі виконують процедури вечірнього туалету і о 22 год лягають спати. У відділенні залишають тільки чергове світло.

Хворого знайомлять із внутрішнім розпорядком лікарні під час госпіталі­зації в приймальному відділенні. Крім того, в лікувальному відділенні у дос­тупному місці вивішують розпорядок дня. Дотримання хворими вимог лікар­няного режиму полегшує організоване, рівномірне, комплексне обслугову­вання їх медичним персоналом.

У рамках загальнолікарняного режиму лікар встановлює індивідуальний руховий режим із врахуванням особливостей захворювання хворого. Виходя­чи з діагнозу захворювання, лікар призначає руховий режим, який записує в історію хвороби і в листок лікарських призначень. При суворому ліжковому режимі хворому не дозволяється навіть повертатися в ліжку. При ліжковому режимі дозволяють рухи, що забезпечують самообслуговування хворого в ліжку. Палатний (напівліжковий) режим дозволяє хворому ходити в палаті, в маніпуляційний кабінет, в туалет. Хворі, яким призначений вільний режим, можуть більшу частину дня ходити у відділенні, прогулюватись у лікарняному

47

парку. Руховий режим визначає об'єм заходів догляду, що виконуються ме­дичним персоналом.

Прийом та передача чергування. Медична сестра не має права зали­шити пост, поки не прийде її зміна. Медична сестра, яка прийшла на зміну, разом з сестрою, що закінчила чергування, обходять палати, особливу увагу приділяючи тяжкохворим, хворим з лихоманкою. Медична сестра, яка здає чергування, повідомляє про зміни у стані цих хворих за час минулого чергу­вання, викладає об'єм призначень лікаря і ступінь їх виконання, об'єм обсте­жень, особливо застерігаючи про ті, які мають бути виконані вже при чергу­ванні наступної зміни. Сестра, яка заступає на чергування, повинна прийня­ти: медичні інструменти і лікарські засоби, ліки у сейфі за списком А і Б і ключі від сейфа (прийом і передачу наркотичних середників підписують у журналі обліку наркотичних засобів); за журналом призначень - всі випи­сані маніпуляції, консультації, лабораторні та інструментальні методи обсте­жень, призначені хворим. У "Журналі прийому і передачі чергувань" вказу­ють загальну кількість хворих, їх переміщення, прізвища виписаних хворих, з лихоманкою, і хворих, які потребують нагляду (тяжкохворі); термінові при­значення, кількість і технічний стан медичних інструментів і предметів догля­ду. У цьому журналі обидві медичні сестри підписуються про передачу і прийом чергування.

Вранці передача чергування закінчується на ранковій нараді в присут­ності старшої сестри і завідувача відділення. Особливо контролюють вико­нання забору матеріалів для досліджень та підготовки хворих до лаборатор­них та інструментальних обстежень. Це має значення для своєчасного вико­нання призначених лікарями обстежень.

Вранці перед передачею чергування медична сестра заповнює "Листок обліку руху хворих і ліжкового фонду стаціонару" (Ф. 007-у). Ці відомості старша сестра дублює в "Стаціонарному журналі", в якому відмічено пас­портні відомості хворого, діагноз, тривалість перебування його у відділенні у ліжко-днях, номер карти стаціонарного хворого і номер листка непрацез­датності.

На основі "Листка лікарських призначень" медична сестра виписує ви­могу на харчування хворих (Ф. 1-84) у двох екземплярах - для харчоблоку лікарні і столової відділення. У порційній вимозі вказують число хворих на кожний дієтичний режим, а також перелік додаткових продуктів харчування і прізвища хворих, яким вони призначені.

Палати лікувального відділення мають бути просторими, світлими, роз­рахованими на 2-4 хворих. Відстань між ліжками не менша 1 м, щоб зручно було при транспортуванні хворого і проведенні лікувальних маніпуляцій. На одне ліжко в палаті припадає 6,5-7,5 м² площі, висота приміщень повинна бути не менше 3-3,5 м. Палати повинні мати достатню кубатуру (22-25 м³ на одного хворого), вікна, зорієнтовані на південь чи південний схід для достат­нього проникнення сонячного світла. Площа вікон має складати не менше

Розділ 2. Загальний догляд за хворими

1/6 площі підлоги. Бажано, щоб у кожній палаті був окремий санвузол. Стіни палат фарбують у спокійні світлі кольори олійними фарбами. Обов'яз­ковою є наявність сигналізації від кожного ліжка на сестринський пост, а ще краще - двобічного зв'язку хворого та чергової сестри. Підлогу вкривають лінолеумом. Батареї краще встановити гладенькі, що полегшує прибирання. Палати оснащують тільки необхідними меблями: ліжка для хворих, біля кож­ного ліжка тумбочка і стілець. У палаті може бути один стіл загального кори­стування, шафа чи вішак для одягу, холодильник для зберігання продуктів, які хворі отримують з передачами від відвідувачів. Ліжко хворого має бути металевим або дерев'яним з пружинною сіткою, поверх якої кладуть матрац. Ніжки ліжка обладнані коліщатками, що полегшує їх пересування. Кожне ліжко має матрац, простирадло, дві подушки, ковдру з підковдрою та рушник. Для тяжкохворих призначені функціональні ліжка, які дають змогу змінюва­ти положення хворого (рис. 2.4). Біля кожного ліжка має бути вмонтована кнопка сигналізації для зв'язку з медичною сестрою.

Рис. 2.4. Використання функціонального ліжка.

Прибирання приміщення палати проводять не менше двох разів на день - зранку і ввечері - вологим методом із застосуванням дезінфікуючих засобів. Перед прибиранням у палаті відчиняють кватирку для провітрювання. Хво­рих, які на час прибирання залишаються в палаті, накривають ковдрою. Ган­чіркою, змоченою дезінфікуючим розчином (0,2 % розчином хлорного вап­на), двічі протирають предмети та меблі, що є у палаті, підвіконня, при- ліжкові тумбочки, плафони, ліжка, стільці. Потім цим же розчином миють підлогу. Відра, ганчірки, щітки мітять і застосовують окремо для палат, їдальні, коридора. Після використання їх замочують на 60 хв у 1 % розчині хлорамі­ну або 0,5 % розчині хлорного вапна.

Хворим, які перебувають на стаціонарному лікуванні, щотижня прово­дять гігієнічну ванну чи душ. Техніка приготування гігієнічної ванни описана у розділі 2.2. Хворого не слід залишати без нагляду. Ванне приміщення не

49

повинно закриватися зсередини. Для профілактики травм використовують дерев'яні настили. Кахляна підлога повинна бути сухою. Санітарка стежить за температурою води у ванні, допомагає хворому митися, сполоскатися, ви­терти тіло і вдягнути чисту білизну. Медична сестра записує дату гігієнічної ванни в температурному листку.

Рясне потовиділення веде до відкладання на шкірі продуктів обміну і відтак подразнення її. При підвищеній пітливості необхідно частіше змінюва­ти білизну, обтирати шкіру сухим теплим рушником. Шкіру лежачих хворих обтирають підігрітою сумішшю води з камфорним спиртом, оцтом чи одеколо­ном (1-2 столові ложки на 0,5 л води). Під простирадло стелять клейонку. На табуретку поруч з ліжком ставлять підігрітий розчин у мисці. При надмірно­му забрудненні шкіри готують дві миски (одна з мильною водою, друга - з антисептичним розчином). Серветку чи рушник змочують у воді, відтискають і обтирають шкіру послідовно від потилиці і шиї до сідниць і промежини. В тому ж порядку шкіру витирають. Потім змінюють постільну білизну і одяга­ють натільну.

Хворих, котрі страждають від нетримання сечі і калу, потрібно двічі на день підмивати. Для цього готують теплу воду чи слабкий розчин калію пер­манганату в кухлі Есмарха з гумовою трубкою або у дзбані, підкладне судно, клейонку, корнцанг і ватні тампони. Хворий лежить на спині з розведеними і зігнутими у колінах ногами. Під сідниці підстеляють широку клейонку і підкла­дають судно. Струмінь води з кухля Есмарха спрямовують на промежину. Ватним тампоном, затиснутим корнцангом, 1-2 рази проводять у напрямку від статевих органів до відхідника, після чого шкіру висушують, проводячи сухим тампоном в тому ж самому напрямку. За наявності в пахових ділянках попрілості для обробки шкіри використовують будь-яку рослинну олію, дитя­чий крем, дитячу присипку. Ноги миють 1-2 рази на тиждень, поставивши миску з водою в ліжко на підстелену клейонку. Особливу увагу при цьому звертають на міжпальцеві складки, які після миття з милом старанно осушу­ють для профілактики грибкових захворювань.

У тяжкохворих, які тривалий час перебувають в одному положенні, мо­жуть з'явитися пролежні, тобто поверхневе або глибоке змертвіння м'яких тканин. Локалізуються пролежні в місцях, де немає м'язового прошарку між шкірою і кістками, частіше на крижах, лопатках, п'ятах, ліктях. Волога шкіра, глибокі порушення обмінних процесів в організмі (наприклад, при цукровому діабеті), тяжкі розлади мозкового кровообігу сприяють швидкому утворенню пролежня. Тиск на тканини більшою мірою порушує венозний кровообіг. Виділяють три стадії в розвитку пролежня: венозного застою крові, змертвін­ня тканин і загоєння.

Необхідно щоденно оглядати можливі місця утворення пролежня. По­червоніння шкіри є ознакою застою крові. При цьому суб'єктивні відчуття відсутні. Якщо тиск продовжується, то підшкірна основа, фасції і, в останню чергу, шкіра починають відмирати. Колір шкіри стає брудно-синюшним, а

Розділ 2. Загальний догляд за хворими

потім чорним. Сухий некроз (муміфікація) характеризується підсиханням змертвілих тканин і утворенням чорного струпа. Через якийсь час струп відпа­дає і на його місці утворюється рубець. При вологому некрозі на ділянці гіперемії епідерміс місцями відшаровується з утворенням пухирів із серозним вмістом, який надалі стає гнійним. Відбувається гнійний розпад змертвілих тканин; пухирі тріскаються, оголюючи сосочковий шар шкіри, який поступо­во темніє. При лікуванні відбувається епітелізація і утворення рубця.

Появі пролежнів сприяють такі чинники: незручна, нерівна постіль, яку рідко перестеляють; грубі рубці, шви на постільній і натільній білизні; маце­рація шкіри у разі несвоєчасного обмивання і обсушування її. Для зменшення тиску на тканини використовують поролонові матраци або мішечки з лляним насінням, полірована поверхня якого сприяє пластичному зміщенню, через що легко облягає тіло. Промисловістю випускається протипролежневий мат­рац з прогумованої тканини з компресорним автоматичним пристроєм. Мат­рац розділений на секції, в які періодично нагнітають повітря, при цьому воно водночас витісняється з інших секцій під дією маси тіла хворого.

Постільна білизна повинна бути без швів, дбайливо випрасувана і аку­ратно розправлена. Хворому допомагають 8-9 разів протягом доби змінити положення, щоб тиску піддавалися різні ділянки тіла. Використовують надув­не гумове коло, на яке надягають наволочку і підкладають на 1-2 год хворому під поперек таким чином, щоб місце можливого утворення пролежня знахо­дилося над отвором кола. Частіше використовують невеликі кола з поролону, обшиті тканиною, які кладуть під п'яти, лікті.

Вирішальне значення для профілактики пролежнів має ретельний догляд за шкірою, що забезпечує її чистоту, а також регулярний огляд місць можли­вого їх утворення. Місця почервоніння шкіри змащують камфорним спиртом, опромінюють кварцевою лампою. При розвитку пролежнів ділянку ураження обробляють міцним розчином калію перманганату і прикривають її поверхню асептичною пов'язкою. Для стимуляції утворення грануляцій використову­ють мазеві пов'язки (каротолін, солкосерил, іруксол), загальностимулюючу терапію (переливання компонентів крові), іноді пластику шкіри.

Догляд за волоссям. Чоловіків бажано коротко підстригати. У хворого повинен бути індивідуальний гребінець. Коротке волосся щодня розчісують у напрямі від корінців до кінців. Довге волосся розділяють на окремі пасма і розчісують густим гребінцем, змоченим у розчині оцту, від кінців пасма, по­ступово переходячи до корінців волосся. Якщо хворий не може вимити голо­ву з милом чи шампунем самостійно під час гігієнічної ванни чи душу, то йому щотижня її миють. Для цього, підсунувши хворого до краю ліжка, нахи­ляють його голову над мискою, що стоїть на підлозі, і поливають волосся водою із дзбанка. На сітку ліжка з піднятим підголовником можна поставити миску, підтягнувши хворого в ліжку до головного кінця таким чином, щоб голова перехилялася донизу через край підголовника над мискою. Аби хво­рий не зсувався, під ноги кладуть згорнутий матрац. Попередньо змочене

51

волосся намилюють, масажують при цьому шкіру, промивають чистою водою і витирають. Для запобігання охолодженню можна закутати голову сухим рушником або хусткою. Підсушене волосся розчісують.

Догляд за нігтями. Щотижня нігті коротко обстригають маленькими ножицями. На пальцях стоп їх обрізають рівною лінією, що запобігає врос­танню нігтя. Ножиці після використання протирають спиртом, 3 % розчином карболової кислоти або 0,5% розчином хлораміну.

Догляд за очима здійснюють у разі наявності виділень, що склеюють вії. В таких випадках з допомогою стерильних марлевих серветок, змочених роз­чином етакридину лактату (риванолу) 1:5000 або слабким розчином калію перманганату, спочатку розм'якшують і видаляють кірки, а потім промивають кон'юнктивальний мішок перекип'яченою водою, відваром ромашки, завар­кою чаю або фізіологічним розчином. Для цього повіки розводять вказівним і великим пальцями лівої руки. Правою рукою, не торкаючись повік та вій, проводять зрошення з допомогою гумового балончика або спеціальної скля­ної посудини (ундинки) від зовнішнього кута ока до внутрішнього.

Догляд за ротовою порожниною. Хворі, які можуть себе обслужити, чистять зуби самостійно двічі на день і споліскують ротову порожнину після кожного споживання їжі. Гігієнічний догляд за порожниною рота тяжкохворих у стаціонарі здійснює персонал відділення, а вдома - родичі, навчені медичним працівником. Тяжкохворим промивають порожнину рота 0,5 % розчином на­трію гідрокарбонату, ізотонічним розчином натрію хлориду, слабким розчином калію перманганату. Для промивання найчастіше застосовують шприц Жане або гумовий балончик. Для запобігання потраплянню рідини у дихальні шляхи хворому пропонують положення напівсидячи з дещо схиленою головою, а якщо це неможливо, то положення лежачи з поверненою набік головою. Для кращо­го відтікання рідини шпателем відтягують трохи кут рота. Шию і груди хворого накривають клейонкою, до підборіддя кладуть лоток. Почергово відтягують кути рота шпателем і промивають ротову порожнину струменем води під помірним тиском, видаляючи частки їжі, гній тощо.

При сухості слизової оболонки губ і болісних тріщинах у кутах рота на губи накладають марлеву серветку, змочену водою, а потім змащують губи жиром. Хворих попереджають, що їм не можна широко відкривати рот, тор­катися тріщин або здирати кірки.

Зубні протези на ніч знімають, миють милом і до ранку зберігають у чистій склянці, а вранці їх знову промивають і надягають. У хворих з високою температурою тіла іноді виникає афтозний стоматит, який супроводжується появою неприємного запаху з рота. Запах зменшується при полосканні рота 0,5 % розчином хлораміну, 2 % розчином натрію гідрокарбонату або 1 % розчином натрію хлориду.

Догляд за вухами. Здатні пересуватися хворі миють вуха під час щоден­ного вранішнього туалету самостійно. Хворим, котрі тривало перебувають у ліжку, періодично очищають зовнішній слуховий прохід ватою, накрученою

Розділ 2. Загальний догляд за хворими

на спеціальний вушний зонд. Для видалення сірчаної пробки застосовують промивання зовнішнього слухового проходу за допомогою шприца Жане або ґумового балончика з кістяним наконечником. Попередньо, для розм'якшен­ня сірчаної пробки, у вухо протягом декількох днів закапують 3 % розчин перекису водню. Для випрямлення природного вигину зовнішнього слухового проходу вухо відтягують лівою рукою догори і назад. Наконечник вводять на глибину не більше 1 см, після чого на задньо-верхню стінку зовнішнього слухового проходу окремими порціями направляють струмінь рідини. Після видалення сірчаної пробки (цілком або частинами) зовнішній слуховий прохід осушують.

Догляд за носом. Необхідність у догляді за порожниною носа виникає при утворенні кірок на слизовій оболонці. Для їх видалення в носові ходи вводять ватні турунди, змочені у вазеліновій олії чи гліцерині. Через 2-3 хв просочені олією кірочки обертальними рухами легко видаляють разом з ту- рундою.

Положення хворого. Розрізняють активне, пасивне і вимушене поло­ження хворого в ліжку. При активному положенні хворий займає найзручні­шу позу і може самостійно змінити її залежно від своїх потреб. Пасивним називають таке положення, яке визначається законом тяжіння. Хворий не може самостійно змінити його навіть у тому разі, якщо воно дуже незручне. У пасивному положенні перебувають хворі з розладами свідомості, при вис­наженні, тощо, тобто воно є ознакою тяжкого стану. Вимушеним вважають положення, що полегшує страждання хворого. Іноді характерне вимушене положення дає підставу запідозрити певне захворювання. Положенням хво­рого визначається обсяг догляду за ним медичного персоналу.

Приготування постелі. Важливо, щоб ліжко було зручним, особливо, якщо хворий перебуває у ньому тривало. Сітка повинна бути добре натягну­тою з рівною поверхнею. На неї кладуть матрац без западин і горбів. Для догляду за хворим зручний матрац, що складається з окремих секцій. Намат­рацник слід часто чистити і провітрювати, щоб усунути неприємний запах; при необхідності дезінфікувати. Для хворих з нетриманням сечі і калу його по всій ширині застеляють клейонкою, краї якої для запобігання забруднен­ню підгортають. На наматрацник стелять простирадло. Щоб воно не скочува­лося і не збиралося у складки, його підгортають під матрац. Хворому дають дві подушки. Нижня подушка повинна бути з пір'я, а верхня - з пуху. їх кладуть таким чином, щоб нижня лежала рівно, а верхня впиралася в стінку ліжка. Ковдру краще використовувати фланелеву, бо вона добре провітрюєть­ся і дезінфікується. На ковдру надягають підковдру.

Ніжки ліжка обладнані коліщатками для зручності пересування. Для надання тяжкохворим положення напівсидячи послуговуються підголовника- ми. Дуже зручним з цього погляду є функціональне ліжко, що складається з трьох секцій: з допомогою ручок можна плавно і безшумно надати хворому потрібне положення. Біля ліжка ставлять приліжкову тумбу, де знаходяться

53

предмети гігієни та особисті речі хворого. На бокових стінках ліжка закріп­люють столики, які тяжкохворі використовують при прийманні їжі.

Промисловість випускає ліжка із спеціальним обладнанням для їх пересу­вання, а також вмонтованими столиками, штативами для крапельниць, гнізда­ми для зберігання підкладних суден і сечоприймачів. Піднімати і опускати головний кінець ліжка може сам хворий за допомогою спеціальної ручки. В палаті ліжко встановлюють таким чином, щоб до нього зручно було підійти з усіх боків. Хворим з пошкодженням хребта під матрац підкладають твердий щит. Ліжка для дітей і збуджених хворих обладнують боковими сітками.

Хворі, які перебувають на ліжковому режимі, змушені лежачи здійснюва­ти свої фізіологічні відправлення. В таких випадках їм подають підкладне судно і сечоприймач. Подаючи судно в ліжко, слід обов'язково підкласти під нього клейонку. Якщо хворий, який перебуває в загальній палаті, має потребу в випорожненні кишок, то його слід відгородити від інших пацієнтів ширмою. Чисто вимите і сполоскане теплою водою судно з невеликою кількістю води для усунення запаху підкладають під сідниці хворого, попередньо попросивши його зігнути ноги в колінах і вільною рукою допомагаючи підняти таз. При цьому промежина повинна знаходитись над великим отвором судна, а злив спрямований до ножного кінця ліжка. Прикривши хворого, його залишають на деякий час одного. Після закінчення дефекації миють і просушують промежи­ну. Судно, звільнивши від вмісту, миють гарячою водою, дезінфікують 3 % розчином хлораміну або 1-2 % розчином хлорного вапна і споліскують.

Подаючи сечоприймач, слід пам'ятати, що не всі хворі можуть вільно мочитися, лежачи в ліжку, тому сечоприймач неодмінно має бути теплим. Для жінок частіше використовують судно. Сечоприймачі виготовляють з прозорого скла або поливаного металу. Вони для чоловіків овальної форми, з короткою відкритою на кінці трубкою. Розміщують такий сечоприймач між злегка розведеними стегнами чоловіка трубкою в бік статевого члена. Після сечовипускання сечоприймач відразу спорожнюють і добре промивають. Один раз на добу його споліскують слабким розчином калію перманганату чи хло­ристоводневої кислоти, щоб усунути з стінок осад із запахом аміаку.

Іноді при утрудненому сечовипусканні можна допомогти хворому у та­кий спосіб: лити воду тонким струменем, наприклад з чайника. У разі необ­хідності (за відсутності протипоказань) доцільно на надлобкову ділянку хво­рого покласти грілку.

Зміна білизни. Натільну і постільну білизну міняють один раз на тиж­день після прийому ванни або в міру необхідності. Якщо хворий знаходиться на вільному режимі, то він звільняє ліжко, а молодша медична сестра змінює постільну білизну. Тяжкохворим, які перебувають на ліжковому режимі, зміну постільної білизни можна проводити двома способами. При першому способі брудне простирадло скочують у валик з боку голови і ніг (рис. 2.5). Потім хворого обережно піднімають, забирають брудне простирадло, під поперекову

ділянку підкладають таким самим способом скочене чисте простирадло і роз- правляють його. При другому способі хворого пересувають до краю ліжка, скочують вільну частину простирадла валиком у напрямку до хворого, а на звільнене місце стелять чисте простирадло, половина якого згорнута валиком (рис. 2.6). Після цього хворого пересувають на розстелену половину чистого простирадла і розправляють валик. При зміні сорочки медична сестра підво- дить руки під спину хворого, піднімає край сорочки до потилиці і знімає сорочку через голову, а потім з рук (рис. 2.7). Надягають сорочку у зворотно- му порядку: спочатку рукави, а потім сорочку перекидають через голову і розправляють під хворим. На хворих, що перебувають на суворому ліжково-

му режимі, зручніше надягати сорочку-розлітайку.

Брудну білизну збирають у полотняні мішки або металеві баки з кришками, зберігають у спеціально відведених для цього місцях, а після дезінфекції від- правляють у пральню лікарні. Після сортування брудної білиз- ни приміщення обробляють дез- інфікуючим розчином. Для дез- інфекції натільної і постільної білизни її замочують у дезінфіку- ючому розчині 0,5 % хлорного вапна чи 1 % розчину хлораміну або кип'ятять протягом 15 хв у 2 % розчині соди.

54

Розділ 2. Загальний догляд за хворими

Рис. 2.5. Зміна простирадла (1 спосіб).

Рис. 2.6. Зміна простирадла (2 спосіб).

55

Рис. 2.7. Зміна сорочки.

Особливу увагу звертають на санітарний стан буфетної та столової кімнат. їх прибира­ють вологим способом із застосуванням гаря­чої води з милом після сніданку, обіду і вечері. Посуд миють двічі у воді з температурою 70 ° і 90 °С або в одній воді, додавши до неї соду чи гірчичний порошок. Споліскують посуд гаря­чою водою (не нижче 70 °С). Не слід викорис­товувати столовий посуд з надбитими краями і тріщинами. Харчові залишки зберігають у зак­ритих відрах і ящиках і своєчасно виносять з відділення. Всі предмети, що використовують в столових, розміщують у спеціальних шафах.

Чисте утримання санітарного вузла вима­гає вологого прибирання декілька разів на день і у разі потреби частіше. Для миття унітазів, підкладних суден і сечоприймачів застосовують 0,5 % освітлений розчин хлорного вапна, 1 % розчин хлораміну. Для прибирання санітарних вузлів виділяють окремий маркований інвентар. Чисті продезінфіковані судна зберігають у туа­летних кімнатах. Біля тяжкохворого чисте суд­но може знаходитись постійно на ослінчику під ліжком. Для ослаблених хворих, а також при пролежнях чи нетриманні сечі і випорожнень використовують гумове судно. Для надування судна використовують помпу. Не слід в нього напомповувати багато повітря, бо це спричи­няє тиск на крижі.

Запобігання внутрішньолікарняним інфекціям. Внутрішньолікарняні інфекції - за­хворювання, що виникають у хворих під час перебування в стаціонарі, ускладнюють ліку­вання, продовжують перебування хворого в відділенні і можуть призводити до несприятли­вого перебігу основного захворювання. Вони можуть виникати і у медичних працівників вна­слідок порушень правил асептики і антисепти­ки при лікуванні і догляді за хворим.

Заходи неспецифічної профілактики: архі­тектурно-планувальні, що забезпечують раціо­нальне взаємне розміщення у лікувальному кор­пусі палатних секцій, лікувально-діагностичних

Розділ 2. Загальний догляд за хворими

відділень і допоміжних приміщень (боксування відділень, обладнання шлюзів); санітарно-технічні заходи, що виключають можливість проникнення повітря­них потоків із однієї палатної секції в іншу, з коридору в палати; санітарно- протиепідемічні, спрямовані на підвищення санітарної культури персоналу і хворих, поділ потоків хворих, персоналу, відвідувачів, контроль за санітарним станом відділення, виявлення і санація бактеріоносіїв (хворих і персоналу); дезінфекційно-стерилізаційні, що передбачають застосування хімічних і фізич­них методів для знищення можливих збудників інфекції.

Важливим запобіжним заходом є пильний лікарський огляд хворих, що госпіталізуються, і їх санітарна обробка. Під час перебування в стаціонарі хворий повинен дотримуватися правил особистої гігієни. Прогулюючись, хворі не повинні виходити за територію лікарняного парку. Забороняється відвіду­вання хворими знайомих в інших відділеннях. Інфекційне відділення повинно бути ізольоване.

Медичний персонал користується спецодягом. Верхня одежа зберігаєть­ся окремо від спецодягу. Не дозволяється виходити в спецодязі за межі тери­торії лікарні і не слід носити його в неслужбовий час.

Ефективність лікування в певній мірі залежить від лікувально-охорон­ного режиму, спрямованого на виключення впливу несприятливих факторів на психіку хворого, забезпечення спокою. При цьому має значення дотриман­ня режиму тиші (тиха мова всього персоналу, світлова сигналізація виклику до хворого, змінне взуття персоналу, змащування дверних завісів і каталок). У години денного відпочинку і нічного сну виконують тільки необхідні мані­пуляції. При виклику до хворого у нічний час використовують настільні лам­пи для освітлення, а не загальне світло.

Хворого слід захистити від негативних емоцій і больових відчуттів. Пе­ред проведенням лікувальних маніпуляцій приміщення процедурного кабіне­ту слід підготувати, щоб хворий не бачив того, що залишилося від проведен­ня попередніх процедур (серветки з кров'ю, біологічні рідини).

Хворі не повинні бачити навчальних таблиць, не повинні мати доступу до медичної документації. Сприятливий вплив мають заняття лікувальною фізкультурою, заохочення хворого до роботи, використання в інтер'єрі лікарні кутків і холів для відпочинку.

Організація відвідування хворого. Тяжкохворих, які лікуються у тера­певтичному відділенні, можуть відвідувати родичі. Відвідування дозволяють в післяобідній час, найчастіше з 17 до 19 год. Не дозволяють відвідування хво­рих у години обходу лікарів, проведення маніпуляцій та у час відпочинку хворих. Родичам видають постійну перепустку або у роздягальню, де відвіду­вачі отримують халати, передають списки тяжкохворих, до котрих можна пропустити відвідувачів. З хворими, які знаходяться на вільному руховому режимі, відвідувачі зустрічаються у холі лікарні. Відвідувачів слід попередити про важкість стану хворого і про обмеження часу зустрічі з ним і виключення з бесіди несприятливої для нього інформації. Тяжкохворих зустріч із родичами,