Розділ 3. Захворювання органів травлення

Прогноз залежить від стадії хвороби.

Лікування: І стадія - хірургічне лікування (радикальна або паліативна операція); 2 стадія - променева терапія; 3 і 4 стадії - медикаментозне ліку­вання.

Профілактика: раннє виявлення хворих, обстеження груп ризику, санітар­но-просвітня робота серед населення.

3.1.4. Хронічний ентерит

Хронічний ентерить (епіегіііз сЬгопіса) - запальне або запально-дистро­фічне ураження тонкої кишки, яке веде до атрофії і склерозу її слизової оболонки.

Розділити запальні процеси в кишці на ентерити і коліти запропонував у 1896 р. В.П. Образцов. Він також описав їх основні диференційно-діагнос- тичні критерії.

Етіологія і патогенез. Може виникати після перенесеного гострого ентериту, кишкових інфекцій (дизентерія, сальмонельоз тощо). Велику роль відіграє умовно-патогенна флора, аліментарний (переїдання, незбалансоване хар­чування, зловживання алкоголем, гостра їжа) і токсичний (миш'як, свинець, фосфор) фактори, вживання лікарських препаратів (саліцилати, індометацин, кортикостероїди, імунодепресанти тощо), супутня патологія органів травлення (хронічний панкреатит, гепатит, атрофічний гастрит, цироз печінки). Виник­ненню хронічного ентериту можуть сприяти туберкульоз, склеродермія, хро­нічна ниркова недостатність, екзема, псоріаз, вроджена чи набута ферментопа- тія, а також порушення імунологічного гомеостазу.

В патогенезі хронічного ентериту суттєву роль відіграють порушення функції травних залоз, рухові розлади кишки, порушення імунологічного гомеостазу, зміна кишкової мікрофлори, мікроциркуляторні розлади, генетичні фактори. Ви­никають патологічні зміни в кишці - дисбактеріоз, метаболічні та імунологічні розлади. Все це веде до запальних і дегенеративних змін слизової оболонки товстої кишки, а при прогресуванні процесу - до її атрофії і склерозу.

Патологічна анатомія. Залежно від локалізації процесу, розрізняють єюніт, ілеїт та тотальний хронічний ентерит (зустрічається найчастіше). Пато- морфологічні зміни характеризуються ознаками хронічного запалення, пору­шенням регенерації та атрофією слизової оболонки.

Клініка тотального хронічного ентериту, незалежно від етіології захворю­вання, характеризується симптомами, обумовленими порушенням функції тон­кої кишки (ентеральний синдром). Клінічні прояви можна розділити на місцеві та загальні. Основними синдромами є больовий, диспептичний, інтоксикаційний.

До місцевих симптомів належать розлади стільця. Хворі скаржаться на пронос до 4-6 разів на добу, кількість калу збільшена, випорожнення рідкі або кашкоподібні, зеленувато-жовтого кольору; метеоризм, який підсилюється в другій половині дня. Метеоризм часто супроводжується больовими відчуття­ми в ділянці серця, серцебиттям, задишкою. Крім того, пацієнтів турбує відчут­тя переповнення та розпирання в животі після їди, болі в животі (ділянка пупка, часом в усьому животі). Інколи проноси змінюються закрепами.