573

Певне значення в діагностиці плевритів має торакоскопія, за допомогою якої візуальне дослідження доповнюється біопсією і морфологічним дослід­женням змінених ділянок плеври.

Лікування як сухого (фібринозного) так і випітного (ексудативного) плевритів повинно бути насамперед спрямоване на патологічний процес, що є причиною ураження плеври. У тих випадках, коли зміни в плеврі виступають на перший план, при сухому плевриті показані дотримання ліжкового чи напівліжкового режимів, застосування протизапальних, десенсибілізуючих і аналгезивних засобів. Основну увагу звертають на етіотропну терапію. При цьому антибактеріальні, протипухлинні й інші етіотропні засоби вводять па­рентерально і в плевральну порожнину. При нагромадженні рідини, що при­зводить до розладів дихання і кровообігу, показана термінова лікувальна плев­ральна пункція з одномоментною чи фракційною евакуацією вмісту плевраль­ної порожнини.

Для зменшення ексудації ефективне пероральне й інтраплевральне вве­дення преднізолону й ангіопротекторів (етамзилат натрію, доксиум).

Профілактика плевритів полягає в попередженні і правильному ліку­ванні захворювань, що зумовлюють ураження плеври.

Прогноз пов'язаний із прогнозом основного захворювання. Якщо той чи інший плеврит зумовлений злоякісним захворюванням чи системним уражен­ням сполучної тканини (червоний вовчак), то прогноз завжди несприятливий. При інших етіологічних чинниках прогноз може бути сприятливий повністю або частково.

1.10. Загальний догляд за хворими при захворюваннях органів дихання

Хворі з патологією органів дихання мають перебувати в світлих, просто­рих і добре провітрених палатах. Необхідно щодня проводити їх вологе приби­рання. Ліжка повинні бути функціональними.

Необхідно, щоб в палати була забезпечена центральна подача кисню. В іншому випадку на посту має бути належна кількість кисневих подушок.

Необхідно стежити за станом шкіри важких хворих для профілакти про­лежнів, а також за виконанням інших елементів особистої гігієни хворих.

Особливе значення має харчування хворих, яке повинно бути кількісно і якісно адекватне потребам їх організму. Більшості пульмонологічних хворих, при умові відсутності супровідної патології, призначають стіл № 15, а при наявності легеневої гіпертензії і розвитку легеневого серця - стіл № 10.

Усі лікувально-діагностичні заходи повинні здійснюватися в строго заз­начений час, в тому числі і нічний.

Особливий догляд потрібний за хворими з легеневою кровотечею. Ме­дична сестра стежить за загальним станом хворих, частотою пульсу, рівнем артеріального тиску. Належну увагу необхідно приділяти хворим на бронхі­

Розділ 1. Симптоматологія захворювань органів дихання

альну астму, у яких спазм бронхів може зумовити напади задухи. Медична сестра в таких випадках повинна надавати першу долікарську допомогу. Хво­рому створюють напівсидяче положення, забезпечують доступ в палату свіжого повітря, проводять оксигенотерапію. Добрий результат можна отримати, по­клавши гірчичники на грудну клітку.

При наявності кашлю медична сестра виконує призначення лікаря, забез­печує хворих лужним питтям, відхаркувальними мікстурами, добре вкриває хворого, оберігає його від переохолоджень.

Хворих, у яких виділяється харкотиння, забезпечують кишеньковими плю­вальницями - спеціальними градуйованими пляшечками з широкою шийкою і щільною гвинтовою накривочкою. Це необхідно для контролю виділення хар­котиння і попередження взаємоінфікування хворих. Плювальниці попередньо дезінфікують кип'ятінням, а для знезараження харкотиння на дно наливають невелику кількість 0,5 % розчину хлораміну. Плювальниці щоденно спорожню­ють і миють, а харкотиння після обробки дезрозчином виливають в каналізацію.

Харкотиння хворих на турбекульоз в протитуберкульозних диспансерах спалюють у спеціальних печах.

Захворювання органів дихання часто супроводжується лихоманкою і оз­нобом. При цьому необхідно зігріти хворого, обкласти його грілками, добре закутати, напоїти гарячим солодким чаєм (липовим, суничним). При значному підвищенні температури тіла над головою можна підвішати міхур з льодом.

Зниження температури супроводиться надмірним потінням. У таких ви­падках хворого треба витерти сухим рушником і змінити білизну.

Догляд за людьми старечого віку у зв'язку з їх немічністю і психоемоцій­ною неадекватністю вимагає більшої індивідуалізації і зусиль медичного пер­соналу, дії якого повинні бути чітко регламентовані.

У зв'язку з тим, що пульмонологія виділилась у самостійну дисципліну і спеціальність клінічної медицини, в багатопрофільних лікарнях організовані пульмонологічні (легеневі) відділення і робота в них відрізняється специфі­кою. В цих відділеннях знаходяться хворі, які при кашлі із харкотинням виді­ляють збудників хвороб. Для профілактики спалахів внутрішньолікарняної інфекції проводять низку санітарно-гігієнічних заходів. Зокрема, кожен хво­рий повинен мати плювальницю і вміти правильно нею користуватися. Кабіне­ти і палати повинні часто провітрюватися, а прибирання повинно бути вологе (з дезрозчинами), не рідше ніж три рази на добу. Строго повинні виконувати­ся призначення лікаря, в тому числі і в нічний час (введення антибіотиків, прийом медикаментів тощо). Медсестра повинна стежити за своєчасним про­веденням лікувальної фізкультури і постурального дренажу. Вона зобов'яза­на вміти правильно підготувати хворого до бронхоскопії.

Контролю медсестри підлягає своєчасне відвідування хворими лікуваль­них кабінетів (інгаляторій, ЛФК, голкорефлексотерапії тощо).

575

Спеціальний догляд за хворими із захворюваннями органів дихання

Зазначена надзвичайна важливість для людського організму системи органів дихання, що є, на жаль, однією з найвразливіших для різних патологіч­них станів. Лікування цих захворювань успішне лише в умовах адекватного догляду за такими хворими, а він, у свою чергу, залежить від знань симптома­тики цих захворювань (розділ 4).

Так, наприклад, кашель може призвести до синкопальних нападів (епізо­дична втрата свідомості на висоті кашлю), розриву емфізематозних булл з розвитком пневмотораксу. Тому при інтенсивному кашлі дають гарячий чай, роблять теплі обгортання грудної клітки. Можна ставити гірчичники чи бан­ки на грудну клітку, робити теплі ніжні ванни. За призначенням лікаря інтен­сивний непродуктивний кашель може бути нівельований протикашльовими засобами (кодеїн, лібексин, тусупрекс). При вологому кашлі необхідно стиму­лювати відходження харкотиння методом постурального дренажу. Для оцін­ки харкотиння як ознаки захворювання органів дихання враховують його кількість, консистенцію, запах і домішки.

Для добового вимірювання харкотиння з кишенькової плювальниці вили­вають у градуйований посуд зі світлого прозорого скла з накривкою і збиріга- ють у прохолодному місці.

Для дослідження в лабораторію направляють ранкове харкотиння, отри­мане після сну, або всю добову кількість. Харкотиння краще збирати зранку до прийому їжі. Хворий повинен добре почистити зуби і прополоскати рот. Матеріал збирають в чисту скляну баночку або в спеціально стерильну плю­вальницю, щільно закриту. Кількість харкотиння для звичайного аналізу скла­дає не більше 3-5 мл.

При необхідності харкотиння посилають на спеціальне дослідження.

Для виявлення атипових (пухлинних) клітин харкотиння збирають в плю­вальницю і направляють відразу ж в лабораторію, бо атипові клітини швидко руйнуються.

При підозрі на туберкульоз легень використовують метод флотації (осад­ження). Харкотиння збирають протягом 1-3 діб, щоб його була достатня кількість. Осадження і виділення мікобактерій здійснюється в лабораторії.

Забір харкотиння для визначення чутливості мікроорганізмів до антибіо­тиків найдоцільніше проводити до антибіотикотерапії. Зранку хворий споліс­кує рот і спльовує харкотиння в стерильну чашку Петрі, яку закривають і відносять в бактеріологічну лабораторію.

На посуді з харкотинням, що посилають на дослідження, повинна бути етикетка, де вказують прізвища та ініціали хворого, відділення (медичного зак­ладу) і мету дослідження.

Поява крові в харкотинні у вигляді прожилків або у великій кількості вказує на легеневу кровотечу. Цей симптом є дуже важливим і вимагає негай­них заходів для надання хворому допомоги: його треба заспокоїти, забезпечи­

Розділ 1. Симптоматологія захворювань органів дихання

ти напівсидяче положення в ліжку, обкласти подушками. їжа і напої повинні бути напівхолодними та повноцінними. На грудну клітку з боку кровотечі кладуть міхур з льодом. Кашель необхідно зупинити, даючи хворому проти­кашльові засоби (лібекин, тусупрекс, кодеїн). Внутрішньовенно, за призначен­ням лікаря, вводять Е-амінокапронову кислоту, плазму, кровозамінники, інгібітори протеїназ, препарати кальцію, етамзилат натрію. Необхідно пам'ятати, що при кровохарканні, легеневій кровотечі банки, гірчичники, грілки на грудну клітку класти категорично протипоказано!

Медична сестра повинна постійно знаходитися біля ліжка хворого до повного припинення кровохаркання, стежити за показниками гемодинаміки і виконувати лікарські призначення.

При появі болю в грудній клітці медсестра намагається полегшити стан хворого. Для цього йому створюють необхідне положення, ставлять гірчични­ки, банки, дають аналгетики.

При появі задишки і (чи) задухи у хворого медсестра повідомляє про це лікаря і вживає заходи для зменшення страждання пацієнта. Вона надає йому підвищене або напівсидяче положення, звільняє від стискання одягом, забезпе­чує поліпшення аерації палати, проводить оксигенотерапію, а також виконує інші призначення лікаря.

У пульмонологічних хворих часто розвиваються явища гіпоксемії, у зв'язку з чим їм показана оксигенотерапія. Після кисневої терапії покращується са­мопочуття хворого, зменшується синюшність, дихання стає рідшим і глибшим. Покращуються серцева діяльність і сон.

Кисень треба подавати зволоженим і в певних співвідношеннях з атмосфер­ним повітрям (50 %). Киснетерапія повинна бути тривалою і безперервною.

Кисень подають по кисневій централізованій системі, безпосередньо від балона, а також із кисневої подушки. Рідше використовують кисневі намети, бо ця процедура дуже дорога.

Перед застосуванням кисню необхідно переконатися в прохідності ди­хальних шляхів.

Подача кисню може здійснюватись через носові катетери. Для цього застосовують катетери № 10 або пластмасові трубки певної довжини з V подібним трійником. Попередньо трубки кип'ятять і змазують вазеліном (є і одноразові трубки), потім вводять по нижньому носовому ході до задньої стінки глотки, але так, щоб не викликати блювотного рефлексу. Кисень через зволожувач (апарат Боброва) подають зі швидкістю 3 л/хв.

Подача кисню через маску здійснюється з певними особливостями. Маски бувають металеві і пластмасові. їх капсула вигнута так, щоб при накладанні покривати одночасно ніс і рот. Маски мають вдихальний і видихальний кла­пани.

Інгаляції кисню за допомогою масок здійснюють із використанням інгаля­ційних апаратів з безперервним і переривчастим потоками. В свою чергу, обидва різновиди дихальних апаратів можуть бути реверсивного і нереверсивного

577

типу. Реверсивним є дихальний контур, в якому видихуваний кисень частково або повністю повертається для повторного вдиху. Нереверсивним називаєть­ся контур, в якому видихуваний кисень не повертається для повторного вдиху, а потрапляє в атмосферу.

Обов'язковою умовою при подачі кисню є його зволоження і зігрівання. Це запобігає висушуванню слизових оболонок дихальних шляхів і забезпе­чує нормальну функцію епітелію бронхів. Зволоження проводиться шляхом пропускання кисню через посуд з водою. Вологість газу при цьому сягає 50 %. Ефективнішим є використання аерозольних зволожувачів (ультразву­кових), що насичують кисень до 100 % вологості.

Зволоження кисню не проводять при використанні реверсивних апаратів.

Дуже сучасним і ефективним є метод гіпербаричної оксигенації. З цією метою використовуються одно- і багатомісні камери, в яких оксигенація здійснюється при підвищеному тиску (в декілька атмосфер).

Ускладнення оксигенотерапії різноманітні. Серед них досить небезпечна ретролентарна фіброплазія, що виникає при застосуванні високих концент­рацій кисню у новонароджених і може закінчитись сліпотою. При форсованій гіпербаричній оксигенації може настати гостре кисневе отруєння, що характе­ризується тахікардією, запамороченням, порушеннями зору, вегетативними роз­ладами, корчами.

Хронічна киснева інтоксикація виникає при тривалому застосуванні кис­ню 80-100 % концентрації. При цьому спочатку виникають ознаки сухості верхніх дихальних шляхів, а потім можуть розвиватися запальні процеси брон- холегеневої системи, ателектази внаслідок руйнування сурфактанту.

Плевроцентез (плевральна пункція) проводять із лікувальною і діагно­стичною метою. Лікувальний плевроцентез показаний у випадках нагромад­ження в плевральній порожнині значної кількості рідини, при необхідності введення в плевральну порожнину лікарських препаратів.

Показаннями до термінового плевроцентезу є травматичний гемо- і пнев­моторакс, спонтанний і особливо клапанний пневмоторакс.

Діагностичний плевроцентез показаний усім хворим з плевральним випо- том нез'ясованої етіології.

Основними протипоказаннями для проведення плевроцентезу є підвище­на кровоточивість, наявність на шкірі піодермії, оперізувального лишаю.

Положення хворого, методика і техніка проведення плевральної пункції описані в розділі 4 першої частини.

В окремих випадках при плевроцентезі може виникнути вазовагальний рефлекс, що характеризується зрідшенням пульсу, зниженням артеріального тиску.Тоді хворому необхідно дати інгаляційно атровент чи беродуал або ввести підшкірно платифілін. При різкому зниженні артеріального тиску плев­роцентез необхідно припинити, покласти хворого на ліжко, ввести кардіотоні- ки і препарати пресорної дії (мезатон, норадреналін, преднізолон).

Розділ 1. Симптоматологія захворювань органів дихання

Пневмоторакс найчастіше розвивається внаслідок неправильної техніки виконання маніпуляції (пошкодження легеневої тканини чи потрапляння ат­мосферного повітря через голку).

Інфікування плевральної порожнини можливе внаслідок недотримання правил асептики й антисептики.

Внаслідок пошкодження міжреберних судин можливий розвиток гемото­раксу. Це можливе і при недотриманні техніки проколу у старечих людей, склерозовані судини яких можуть надриватися при незначних компресіях.

Набряк легені при її розправленні може розвинутись внаслідок знижен­ня внутрішньоплеврального тиску і швидкого кровонаповнення легені. Тому треба уникати форсованого видалення всієї рідини при першій пункції, особ­ливо якщо її є значно більше 1 літра.

Нечастими ускладненнями є пошкодження печінки, селезінки, кишечника, поширення ракових клітин за ходом введення голки.