14.2.1. Чистий прибуток, що реінвестується в розвиток

підприємства

Найбільш вагомим джерелом утворення внутрішніх власних фі­нансових ресурсів є чистий прибуток, який відповідно до рішення власників підприємства реінвестується в його подальший розвиток.

На рис. 157 наведено схему утворення чистого прибутку, який ін­вестується. Це дозволяє наочно відобразити фактори, які обумовлю­ють обсяги його формування.

Можна виділити декілька груп факторів, які обумовлюють мож­ливості підприємства щодо зростання певного джерела власних фі­нансових ресурсів.

Валові доходи від реалізації товарів (продукції, послуг)

Валові поточні витрати з ведення діяльності (в межах податкового законодавства)

Валовий прибуток підприємства

Податки з продажу (ПДВ, акцизний збір тощо)

Податки та обов'язкові платежі, що сплачуються з прибутку

Чистий прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства

Покриття поточних витрат, що не включено до складу валових витрат з

і

Соціальне споживання та соціальний розвиток трудового колективу

Підприємницький прибуток власників підприємства

оподаткування

Дивідендні виплати (поточно споживання власників)

Чистий прибуток, що реінвестується в розвиток підприємства

Рис. 157. Процес формування та використання чистого прибутку

підприємства

1. група - фактори, що обумовлюють обсяги товарообороту підпри­ємства;

2. група - фактори, які обумовлюють рівень торговельної надбавки на товари, що реалізуються;

3. група - фактори, які обумовлюють склад та рівень витрат обігу торговельного підприємства; ,

4. група - фактори, що обумовлюють ефективність проведення по­зареалізаційних операцій та реалізації майна підприємства;

5. група - податкова політика держави з оподаткування доходів торговельного підприємства;

6. група - фактори, що обумовлюють пропорції розподілу чистого прибутку за окремими напрямками його використання.

Детально перелік факторів кожної групи та характер їх впливу на обсяг чистого прибутку підприємства було розглянуто у відповідних розділах підручника.

При інших рівних умовах розміри чистого прибутку, що реінвес­тується, визначаються пропорціями між розподілом отриманого чис­того прибутку на частину, що споживається та нагромаджується вла­сником у поточному періоді. Основним фактором, що визначає цю пропорцію є дивідендна політика підприємства.

14.2.2. Амортизаційні відрахування на відновлення вартості основних фондів та нематеріальних активів підприємства

Другим за значенням та розмірами джерелом формування внутрі­шніх власних фінансових ресурсів є амортизаційні відрахування. Ді­ючий з 1.07.1997 р. механізм амортизації основних фондів та немате­ріальних активів підприємства визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємства" (далі - Закон).

Відповідно до Закону під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скори-гованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати торговельного підприємства на:

• придбання основних фондів та нематеріальних активів для влас­ного використання;

• самостійне виготовлення основних фондів для власних виробни­чих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати праців­никам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

• проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання ос­новних фондів та нематеріальних активів з метою їх подальшої реалі­зації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку, та на утримання ос­новних фондів, що знаходяться на консервації.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок прибутку торговельного підприємства витрати на придбання, ремонт та модер­нізацію легкових автомобілів, що використовуються.

З метою амортизації основні фонди підприємства підлягають роз­поділу на три групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та переда­вальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні складові (квартири і місця загального користування);

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів групи 1 належить про­водити окремо по кожному об'єкту (будівлі, споруді або їх структур­ному компоненту), а облік балансової вартості груп 2 і 3 ведеться по їх сукупній балансовій вартості незалежно від часу вводу в експлуа­тацію.

Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням на­ступних норм:

група 1-5 відсотків; група 2-25 відсотків; група 3-15 відсотків.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування встановлених норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного пе­ріоду розраховується за формулою:

Б(а)=Б(а - 1)+П(а - 1) - В(а - 1) - А(а - 1),

де Б(а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б(а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду, що пере­дував звітному;

П(а - 1) - сума витрат, понесених на придбання основних фон­дів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модерні­зації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а - 1) - сума виведених з експлуатації основних фондів за період, що передував звітному;

А(а - 1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у пе­ріоді, що передував звітному.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу аморти­зується рівними частками виходячи з його вартбсті протягом терміну, який визначається платником податку самостійно, виходячи із термі­ну корисного використання таких нематеріальних активів або термі­ну діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизація проводиться:

• за основними фондами групи 1 - до досягнення балансовою вар­тістю такого об'єкта 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим віднесенням залишкової вартості до складу валових ви­трат підприємства відповідного періоду;

• за основними фондами групи 2,3 та нематеріальними активами - до досягнення залишкової вартості нульового значення.

Торговельне підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, прид­баних після набуття чинності Закону за такими нормами:

1-й рік експлуатації - 15 відсотків;

2-й рік експлуатації - ЗО відсотків;

3-й рік експлуатації - 20 відсотків;

4-й рік експлуатації - 15 відсотків;

5-й рік експлуатації - 10 відсотків;

6-й рік експлуатації - 5 відсотків;

7-й рік експлуатації - 5 відсотків;

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою.

З метою врахування впливу інфляції на реальну вартість основних фондів підприємства Законом встановлена можливість проведення щорічної індексації балансової вартості основних фондів та нематері­альних активів підприємства.

Індексація проводиться на коефіцієнт індексації, який визна­чається за формулою:

Ki=[J(a - 1) - 10]:100,

де J(a - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого провади­ться індексація;

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провади­ться.

У разі, коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник податку зобов'язаний визнати капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації. Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітно­го року в сумі, яка дорівнює одній четверті відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних акти­вів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

Введений в дію порядок амортизації основних фондів та нематері­альних активів підприємства суттєво відрізняється від раніше діючого механізму. Узагальнення цих відмінностей подано у таблиці 67.

Як видно з порівняльної таблиці, новий порядок амортизації ос­новних фондів та нематеріальних активів відповідає інтересам під­приємства та може оцінюватися позитивно. Водночас, слід зазначити, що підприємства України позбавлені можливості цілеспрямованого впливу на обсяг амортизаційних відрахувань як джерело формування власних фінансових ресурсів.

Основні фактори, що обумовлюють розмір амортизаційних відра­хувань, узагальнено на рис. 158.

Фактори, що обумовлюють обсяг амортизаційних відрахувань

Обсяги основних фондів та нематеріальних

активів, що амортизуються

Механізм державного регулювання амортизації

Структура основних фондів та нематеріальних активів

Вік основних фондів та нематеріальних активів та ступінь їх амортизації

Напрямки та обсяги руху основних фондів та нематеріальних ■Ів

Метод нарахування амортизації, що використовується підприе мотво м

Рис. 158. Фактори, що обумовлюють обсяги амортизаційних відрахувань

В країнах з розвиненою економікою підприємства мають можли­вість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій під­ставі власної амортизаційної політики.

Амортизаційна політика підприємства —це цілеспрямована діяль­ність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу вла­сних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Характеристика найбільш розповсюджених в світовій практиці методів амортизації наведена у табл. 68.

Вибір методу амортизації основних фондів базується на розробці бізнес-плану діяльності підприємства протягом амортизаційного пері­оду та повинен враховувати такі фактори:

• темпи зростання обсягів діяльності та її доходності;

• темпи зростання поточних витрат;

• зміни в податковій політиці держави або податковому статуті підприємства;

• необхідність та час виконання фінансових зобов'язань, джере­лом покриття яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за рахунок прибутку;

• прогнозований період експлуатації об'єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об'єкта амортизації;

• потребу в формуванні власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Обгрунтування доцільності застосування методу амортизації чи ви­бору з кількох можливих передбачає проведення такої роботи:

1. Розрахунок розміру амортизаційних відрахувань по роках амортизаційного періоду.

2. Розрахунок обсягу чистого прибутку, що залишається в розпо­рядженні підприємства по роках амортизаційного періоду.

3. Розрахунок грошового потоку підприємства по роках аморти­заційного періоду, який визначається як сума амортизаційних відра­хувань та чистого прибутку підприємства.

4. Визначення теперішньої вартості сукупного грошового потоку, який сформовано протягом амортизаційного періоду з урахуванням фактора дисконту.

Критерієм вибору є максимальне значення теперішньої вартості грошового потоку, тобто виконання вимоги:

v чП_п+АМ_п

2-і (l+q)ⁿ => max,

n=l

де чП„ - чистий прибуток п-го періоду;

АМ_П - амортизаційні відрахування n-го періоду; q - дисконт;

k - тривалість амортизаційного періоду.

Наведена методика має використовуватися при оцінці доцільності застосування прискореної амортизації основних фондів в межах, що передбачені діючим законодавством.

14.2.3. Дооцінка товаро-матеріальних цінностей

Третім за значенням джерелом формування внутрішніх ресурсів є дооцінка вартості залишків товарно-матеріальних цінностей. Врахо­вуючи, що на підприємствах торгівлі запаси товарно-матеріальних цінностей становлять до 70% від загальної вартості майна значення цього джерела поповнення власного капіталу важко переоцінити.

Операція з переоцінки товарно-матеріальних цінностей (далі ТМЦ) законодавчо дозволена на підприємствах України з 1993 року. З жовтня 1994 року проведення дооцінки для державних підприємств є обов'язковим.

Основні фактори, що обумовлюють обсяг формування внутрішніх власних фінансових ресурсів за рахунок проведення дооцінки відо­бражені на рис. 159.

Фактори, що обумовлюють розміри поновлення фонду дооцінки товарів

_J

Фактори, що визначають обсяги дооцінки товарів

Фактори, що визначають обсяги уцінки товарів

_•с

Обсяг товарних запасів

_С

Обсяги товарних запасів, \а* що потребують уцінки jfai

Зміна цін закупівлі за окремим товаром

Ступінь втрати споживчих якостей або зміна коньюктури ринку

_с

Рівень торговельної надбавки в роздрібній ціні залишків товарів

■шшш.

j

Рис. 159. Фактори, що обумовлюють розміри поповнення фонду дооцінки