16.6.1. Організаційні методи контролю за рівнем ризиків: можливості та сфера їх застосування

Організаційні методи контролю за ризиком передбачають впро­вадження в практику діяльності підприємства системи заходів, що спрямовані на недопущення виникнення ризикових подій або мінімі­зацію їх наслідків для підприємства.

До групи організаційних методів контролю за ризиком входять такі методи.

1. Відхилення (або уникнення) ризику. Цей метод управління ри- зиком передбачає відмову від певного управлінського рішення (господарської операції, проекту), якщо рівень його ризикованості не прийнятний для підприємства. Цей метод боротьби з ризиком носить радикальний характер, проте в практиці фінансового менеджменту використовується відносно рідко. Це пояснюється тим, що відмовля- ючись від певного роду діяльності, операцій або проектів, підприємс- тво втрачає в повному обсязі і прибутки, які могли бути отримані.

Прикладом уникнення ризику є:

• відмова від здійснення господарських операцій, ризик яких є надмірно високим та обтяжливим для підприємства;

• відмова від застосування банківських кредитів та позик в умо­вах несприятливої для підприємства кон'юнктури фінансового ринку;

• відмова від будь-якої інвестиційної діяльності заради підтри­мання високої платоспроможності підприємства;

• відмова від укладання угод з іноземними постачальниками у зв'язку з постійною зміною митного законодавства;

• відмова від авансових оплат постачальникам або реалізації на умовах відстрочки платежу споживачам підприємства тощо.

2. Недопущення збитків (попередження ризику). Це досить ефек- тивний метод управління ризиком. Він передбачає здійснення підпри- ємством певних заходів та дій, які спрямовані на недопущення ви- никнення ризикових подій, а отже, і збитків від них. Недопущення виникнення ризикових подій може бути досягнуто за рахунок:

• підвищення обгрунтованості підготовки та реалізації управлін­ських ріщень;

• пошуку та отримання додаткової інформації;

• розробки таких схем проведення діяльності (операцій), які об­минають зони найбільших ризиків.

3. Мінімізація збитків. Цей метод управління ризиком передбачає впровадження заходів, що спрямовані на мінімізацію збитків у разі виникнення ризикових подій.

Найбільш розповсюдженими засобами реалізації цього методу є:

• диверсифікація діяльності підприємства;

• використання портфельних стратегій;

• лімітування обсягів найбільш ризикованих операцій та проектів;

• розробка та реалізація на підприємстві систем заходів щодо ло­калізації наслідків ризикової події.

Диверсифікація як спосіб мінімізації збитків підприємства пе­редбачає розподіл коштів та майна підприємства між різними об'єк­тами їх використання, безпосередньо не пов'язаних між собою. Вини­кнення ризикової події в цьому разі не буде мати катастрофічних на­слідків, оскільки зона збитків охопить лише певну частину капіталу (коштів) підприємства, не завдаючи шкоди іншому капіталу (майну).

Ідея використання диверсифікації у процесі управління ризиком походить від розповсюдженого життєвого принципу - "не слід класти усі яйця в одну корзину".

Можливості використання диверсифікації у процесі управління підприємницькими ризиками досить великі. Основними напрямками диверсифікації є продуктова диверсифікація (яка обумовлює широту асортименту товарів, що реалізуються підприємством), регіональна диверсифікація (яка визначає місцезнаходження структурних підроз­ділів підприємства, ступінь розвиненості його торговельної мережі), диверсифікація напрямків діяльності (а отже, можливих джерел отримання доходів), інвестиційна диверсифікація (яка визначає на­прямки розвитку підприємства в майбутньому) тощо.

Чим диверсифікованішою є діяльність підприємства, тим нижчий ступінь ризику, притаманний його діяльності.

Використання портфельних стратегій у процесі управління ри­зиком передбачає встановлення та підтримання певної структури ка­піталу та майна підприємства по окремих напрямках його викорис­тання з метою досягнення певних цілей (як правило, максимізації прибутку або мінімізації витрат) та мінімізації ризику. Як інстру­мент управління ризиком заслуговує уваги та практичної розробки:

- товарний портфель підприємства, який визначає сукупність комерційних угод, що реалізуються підприємством, а отже, обумов­лює загальний асортиментний ризик підприємства;

• інвестиційний портфель підприємства, який визначає сукуп­ність інвестиційних проектів, що доцільні для реалізації, а отже, і рівень інвестиційного ризику;

• валютний портфель підприємства, тобто перелік та обсяги ва­лют, які знаходяться в розпорядженні підприємства та обслуговують його платіжні потреби;

- портфель цінних паперів, що купуються підприємством та інші. Лімітування, як спосіб мінімізації збитків підприємства, передбачає

встановлення лімітів (максимально допустимих обсягів) проведення най­більш ризикових операцій. Система лімітів може охоплювати:

• обсяги реалізації товарів, попит на які є нестабільним або зна­ходиться у процесі формування;

• обсяги закупівлі товарів на умовах попередньої оплати;

• обсяги збуту товарів на умовах відстрочки платежу;

• обсяги залучення позикових коштів, у тому числі від одного кредитора;

• обсяги інвестування одного проекту тощо.

4. Передача контролю за ризиком. Цей організаційний метод управління ризиком передбачає передачу відповідальності за виник­нення та наслідки ризикових подій іншим юридичним особам-контрагентам підприємства відповідно до умов договірних відносин з ними.

Передача контролю за ризиком має місце під час:

• використання підприємством практики прийому товарів під реалізацію (згідно з умовами договору ризик непродажу товарів несе постачальник, в разі нереалізації торговельне підприємство мусить лише повернути йому прийняті під реалізацію товари);

• транспортування товарів, що закуповуються підприємством, спеціалізованою транспортною організацією (це дозволяє уникнути транспортного ризику, оскільки згідно з умовами договору транспор­тування відповідальність за збереження товарів несе транспортуваль­ник);

• укладання договорів гарантійного обслуговування обладнання підприємства (договірні умови мають передбачати відповідальність ремонтної організації за якість ремонту та безвідмовність роботи об­ладнання);

• використання підприємством індивідуальної або колективної форми матеріальної відповідальності за збереження товарно-матеріальних цінностей (що дозволяє передати матеріально відпові­дальним особам ризик втрати товарів у процесі їх реалізації);

• використання позавідомчої охорони приміщень та складів під­приємства (що дає змогу перекласти ризики втрати та пошкодження майна підприємства від стихійних лих та протиправних дій на відпо­відні служби та підрозділи);

• інших випадків.

Ефективність цього методу управління ризиком повною мірою залежить від юридичної служби торговельного підприємства. Тільки юридично виважене укладення договорів з контрагентами, яким пе­редається контроль за ризиком, є передумовою того, що збитки під­приємства будуть компенсовані винною стороною.